Вчитель – агресор і жертва агресії. Як бути з насильством у школах?

Старшокласники побили вчителя через оцінки, класного керівника цькували у соцмережах, вчителька вдарила дівчинку, хлопчика обізвала “імпотентом”.

У новинах і соцмережах десятки історій про насильство в школі – вчителі стають агресорами, як і жертвами агресії.

Чому в школах стільки насильства, як йому запобігти і що робити, коли стаються такі випадки, розбиралася ВВС News Україна.

Вчителі vs батьки

Події у школі №157 Києва, де батько побив вчителя фізкультури та погрожував відрізати йому руку, збурили соцмережі.

Користувачі розділилися на тих, хто за вчителя і тих, хто виправдовує батька.

За однією з версій, вчитель перед цим побив сина чоловіка, а учні цієї школи скаржились журналістам на агресивну поведінку фізкультурника.

Викладач, який зі струсом мозку і розірваною легенею опинився у лікарні, це заперечує. А його колеги провели флешмоб – у соцмережах поширювалися фото і відео, на яких вчителі багатьох шкіл “кричали стоп знущанню над освітянами” і просили законодавчо захистити їх від побоїв та принижень.

“Агресивний вчинок, який не має жодного виправдання”, – заявили в Асоціації керівників шкіл України. Засудили і назвали дикунством побиття вчителя у МОН. У профспілці вчителів Києва закликали змінити законодавство, щоб посилити статус освітян, і обіцяли страйк у разі несправедливого вироку суду в цій справі.

Флешмоб освітян спровокував ще більший шквал емоцій.

Під постами вчителів з’явилися сотні коментарів від батьків, які пишуть, що більше захисту потребують у школі діти, а не вчителі.

“Діти – беззахисні, і коли трапляються випадки жорстокого поводження з ними, єдине, що ми маємо – це звільнення вчителя за власним бажанням”, – розповіла ВВС News Україна Альона Парфьонова, керівник громадської організації “Батьки SOS”.

Саме у цій Facebook-спільноті, де є понад 130 тис. учасників, спалахнули найгарячіші дискусії щодо прав дітей і вчителів.

За спостереженнями пані Парфьонової, з десяти випадків насильства проти дітей лише два закінчується звільненням вчителів.

При цьому, вона каже, що знає приклади, коли після знущання над дітьми вчителі за кілька років поверталися працювати у ту саму школу.

Активістка додає, що часто серед освітян немає розуміння, що кричати на дитину, поставити її у куток, не дати води, не пустити до туалету – це вже жорстоке ставлення.

Саме тому, за її словами, всі ці пости із закликами збільшити права вчителів, викликали таке обурення у батьків.

“Дорослі люди, мають педагогічну освіту, і вони вимагають таких прав, як у поліцейських? Від кого захищатися? Невже вони не розуміють, що вони громадяни цієї ж країни і способи захисту громадян прописані у законах, чому вони цим не користуються?”, – обурюється пані Парфьонова.

Ще однією проблемою активістка називає те, що у самій школі випадки насильства “покривають” і дуже рідко вчителі засуджують агресивні дії своїх колег. Пані Парфьонова розповіла історію, як у Тернопільській області вчительку вижили зі школи тільки через те, що вона підняла тему буллінгу – викрила вчителя, який вдарив дитину кулаком в обличчя.

Напади і цькування

Олександра Ігорівна (ім’я змінено), вчителька однієї зі шкіл у Києві, пережила операцію і тривалий курс реабілітації після нападу учня. Вона зазнала часткової втрати слуху і численні травми, з нею працював психолог. Справа про напад зараз у суді.

Дочка вчительки Марія (ім’я змінено) каже, що саме вчителі потребують більшого захисту.

“Коли до школи переводять дітей, особливо у старших класах, їх ніхто не перевіряє на адекватність, не проводять тести, не говорять психологи. Було б безпечніше і для вчителів, і для інших дітей, якби такі розмови були, якби школи між собою обмінювалися інформацією”, – каже пані Марія.

Ще одна історія з нападами на вчительку сталася у школі на Дніпропетровщині – батьки хлопчика образилися на класного керівника пані Олександру, бо вона робила йому зауваження. Після цього вони виклали у соцмережах відеопрезентацію з особистими фото вчительки і її родини.

“На фото – я, діти, Різдво, часом застілля. Фото вибрали так і наклали таку музику, щоб скласти враження, що вчителька веде розгульний спосіб життя. Було дуже образливо і неприємно”, – розповідає вчителька, яка подала судовий позов про захист честі і гідності.

Батьки не пускали сина в школу, поки класним керівником працює “така аморальна людина”. З посади вчителька пішла, суд тривав кілька років і закінчився мировою угодою – відео видалили.

З усіма справами про насильство в школі – і проти вчителів, і проти дітей, і проти батьків – має розбиратися слідство, справи мають доходити до суду, говорять у МОН і визнають, що у суді такі справи опиняються рідко.

Як захищатися?

“Випадок у 157-й школі лежить у кримінальній площині. Це проблема стосунків двох дорослих людей, які регулюються законом. Незалежно від того, хто був ініціатором і що стало причиною”, – говорить заступник міністра освіти і науки Вадим Карандій.

При цьому, у МОН не бачать, які ще зміни можуть бути внесені у законодавство для захисту вчителів.

Вчитель захищений законом точно так само, як і будь-який інший громадянин України, зазначив пан Карандій.

За його словами, випадки побиття вчителів стаються не частіше, ніж побиття представників інших професій.

“Якщо є насильство з боку батьків, у кримінальному кодексі є достатньо інструментів для захисту вчителя, але питання у тому, чи бажає вчитель сам себе захищати – чи буде звернення до поліції, до суду? Повинна бути ініціатива самих вчителів”, – вважає пан Карандій.

У освітян має бути правова грамотність, вони мають розуміти і способи свого захисту і свою відповідальність, говорить і пані Парфьонова з “Батьки-SOS”.

У МОН сподіваються, що потужним кроком у боротьбі з насильством в освіті має стати ухвалений нещодавно закон про протидію булінгу, який, за словами заступника міністра, має захистити як учнів, так і вчителів.

У законі прописані важелі, як боротися з булінгом, вважає пан Карандій. Втім, він визнає – залишається відкритим питання, як цей закон будуть використовувати на практиці.

Так, за булінг відтепер штрафують – від 850 до 1700 гривень, або відправляють на громадські роботи – від 20 до 40 годин.

Чиновник нагадав, що за цим законом відповідальність несе не лише той, хто чинить насильство, а і той, хто його покриває. Саме це, на його сподівання, має покласти край приховуванню інформації про булінг у школах.

“Якщо в школі знають, що в разі інциденту проти дитини, можна піти до директора і він справедливо розбереться – таких випадків (як у 157 школі – Ред.) не стається”, – вважає радниця міністра освіти Іванна Коберник.

Низька платня і знецінення професії

Чому ж у школах виникає стільки насильства? Суспільна толерантність до жорстокості, авторитарна педагогіка, побудована на жорсткій дисципліні – такі причини сплесків агресії у школах називає Альона Парфьонова з “Батьки-SOS”.

Громадські активісти сподіваються, що з вчителями будуть проводити тренінги і поступово підхід до навчання буде змінюватися.

Психолог Ольга Катрич, яка багато років працювала в школі, каже, що насильство може з’являтися тоді, коли вчитель роздратований – наприклад, проблемами у власній сім’ї або своєю зарплатою.

“Приходить така людина в школу, а з боку дітей починається така поведінка, яку треба витримати. На дитину легше всього спрямувати агресію”, – розповідає психолог.

За її словами, якщо дитина поводиться погано, то вчитель має сісти поруч з нею на рівні очей і поговорити, розпитати про те, що сталося, сказати: “Ти – роздратований, ти засмучений. Розкажи мені. Можливо, зробити з учнем дихальні вправи”.

Треба розуміти емоції дитини, що за ними щось стоїть. Але для цього, зазначає психолог, потрібна воля вчителя, він має бути спокійним, самоцінність його роботи має бути високою.

Вчитель має буть вмотивований і цінувати свою професію, аби ладнати з дітьми, зазначає психолог.

Тим часом, у соцмережах закликають батьків і вчителів “не лізти на барикади” один проти одного, а об’єднати зусилля:

“Я вірю, що настане час, коли ми, дорослі, батьки та вчителі, перестанемо мірятися правотою, прогресивністю… І батьки без учителів, а вчителі без батьків далеко не заїдуть. І я розумію, що шлях до цього довгий. А тим часом крайні – знову діти”, – пише у Facebook Людмила Лінник.