Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
Якось начальник управління освіти …ОДА попросив мене провести майстер-клас із менеджменту інновацій у підпорядкованому йому обласному інституті післядипломної освіти.
«Там нафталіном аж тхне, спробуй їх якось розворушити», – такою була цільова установка.
Приїхав, привіз із собою свою книгу «Як зробити помаранчеву школу», свої фільми про закордонні школи та диски із матеріалами «Школа, яка не школа». Кілька годин розказував і показував.
Під кінець розмови попросив ставити запитання. Одне-єдине запитання пролунало як «контрольний постріл»: «От ви тут три години поспіль розповідали про ваш передовий педагогічний досвід інноваційного розвитку закладу освіти. Скажіть нам, хто, де і коли вивчав ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли узагальнив ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли розглянув ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли схвалив ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли дав дозвіл поширювати ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли запровадив ваш передовий педагогічний досвід?..»
Я спочатку пробував жартувати з приводу терміну «перпедос» (передовий педагогічний досвід), намагався переконати, що досвід взагалі не передається, передаються ідеї в процесі реалізації яких можна набути досвіду.
Мене суровим голосом попередили, що тут не проходять «хіхоньки» про «перпедос», «випердос» (вивчення передового педагогічного досвіду) чи «запердос» (запровадження передового педагогічного досвіду).
Тоді я почав серйозно розповідати де і коли представляв свою «практику, яка працює» чи використав її елементи під час створення тих чи інших матеріалів. Та, як виявилось, для них не має ніякого значення, наприклад, підготовка видання «Біла книга (Сили змін та вектори руху до нової освіти України)» та доповідь на міжнародній конференції «Артеківські діалоги» чи на конференції Інституту відкритого суспільства у Тирані.
Почав з’ясовувати, «шо они имеють этим сказать», коли говорять про розгляд чи схвалення передового педагогічного досвіду.
Пояснили: якщо в якомусь з інститутів післядипломної освіти не стоїть моя папочка з «досвідом» і в ній немає листочка в якому написано «схвалено на засіданні…» та відсутній наказ про поширення мого перпедосу, то я маю стулити пельку і ніц нікому не казати до того часу поки все це не з’явиться. Бо має ж бути якийсь порядок, інакше ж «хто шо хотітиме, те й поширюватиме».
Захотілось подивитись на таку папку з «досвідом». Підвели до шафи, десь зверху відкопали таку папку, струсили з неї «пил віків» і дали на ознайомлення. Відкашлявся від пилюки й почав читати… «Мама дарагая…». Якісь тупі примітивні сценарії «виховних заходів», набір «правильних» слів у «висновках про вивчення»… і жодної ідеї чи свіжого погляду на побудову модернової освіти.
Це було майже десять років тому. Сподіваюсь, що зараз хоч щось змінилось на краще, бо точно далеко не доїдемо з таким «перпедосом»…
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
