• Українська
  • Русский

Про вчителя — професія крізь віки

Сучасний український учитель: має високі моральні якості добирає відповідні методи, форми та засоби постійно підвищує своє кваліфікацію проходить атестацію усвідомлює значення сертифікації орієнтується на четверту промислову революцію та покоління «зет» є проактивним (не нарікає, а шукає шляхи) діє разом із вдало дібраною командою професіоналів.

Як постав інститут учительства

Ще з давніх часів одним із головних завдань було виховання молоді. Навіть на родоплемінному етапі розвитку людства необхідно було, щоб хтось навчав дітей основам збиральництва й полювання, ведення господарства, виготовлення знарядь праці, облаштування побуту, а також ознайомлював зі звичаями та традиціями. Звісно, прямих доказів не існує, оскільки на той час не існувало писемності, та свідчення можемо знайти у фольклорі, в казках і приказках. Роль розумного і досвідченого вчителя відігравали літні люди, що вже не могли з огляду на свій вік безпосередньо брати участь у веденні господарства. До старців часто зверталися за порадою або просили навчити якійсь справі чи ремеслу. Отож навчанням молодих поколінь у давні часи займалися літні люди, передаючи свій досвід. До них із повагою ставилися інші члени суспільства, підкреслюючи високий соціальний статус. Відгомін цього й нині зберігся у традиціях більшості народів світу.

З давніх-давен

Сам інститут вчительства, як окремої професії, виник уже в державницький період історії людства. Задля підготовки чиновників, жерців довелося створювати спеціальні школи. Про подібного роду заклади маємо згадки у Стародавньому Єгипті та Вавилоні, Ассирії та Фінікії. Перша відома згадка про школу датована 2500 р. до н. е. у Стародавньому Єгипті. А в Стародавньому Китаї є навіть відомості про спеціальний орган управління, що займався питаннями освіти. Щоправда, освіта в ті часи була доступною лише для привілейованих верств суспільства. Із розвитком науки необхідність професії вчителя стала ще більш очевидною. В Афінах були створені спеціальні школи — філософська та риторська. У них викладали найдосвідченіші вчителі: педономи педотриби дидаскали граматисти. Тоді ж з’явився інститут вищої школи — Афінейон. Ще більше зростає авторитет вчителя у Стародавньому Римі. Вчитель став державним службовцем, якого призначав сам імператор зі складу чиновників, які добре знали науки, багато подорожували, володіли іноземними мовами та були знайомі із культурою інших народів.

Середньовіччя

Перехід до середньовіччя для вчительської професії став дещо болючим: при падінні Західної Римської імперії та утворенні варварських королівств у Європі науки занепадали разом із педагогікою. Багато наукових досягнень були втрачені, про деякі з них на якийсь час забули. До того ж на середньовіччя припало визначальне панування Церкви в духовному житті суспільства: навчання провадили при монастирях і церквах учитель обов’язково був духовною особою зміст навчального матеріалу, методика і поведінка вчителя й учнів регулювалися Церквою. Щоправда, в розвинутому й пізньому середньовіччі роль учительства значно зросла з утворенням середньовічних держав. Постала потреба опікуватися навчанням монарха, його найближчого оточення.

 

 

 

Суттєвий поступ у розвитку педагогіки стався в епоху пізнього середньовіччя, приблизно у XV–XVII ст. Гуманізм і потім Реформація переосмислили роль людини в суспільстві, переорієнтувавши на загальнолюдські цінності. У цей час з’явилися такі відомі педагоги, як: Ян Амос Каменський, який уперше виокремив педагогіку як окрему науку, ввів поняття «урок», «клас», «канікули» Йоганн Генріх Песталоцці, ідеолог розвивального навчання.

Новий виток в історії професії вчителя

Сприяв учительству, як не дивно, промисловий переворот.

Усталення педагогічної освіти

Заміна ручної праці на машинну та масове індустріальне виробництво постановили нові умови до суспільства і нові потреби: у кваліфікованій робочій силі у масовій системі навчання. Зрештою, усталено спеціальну педагогічну освіту. І вже Держава почала висувати свої вимоги до вчителя, перетворивши педагога на штатного працівника. Лише у заможних родинах залишалося популярним індивідуальне навчання за допомогою домашніх наставників (гувернерів). Не дивлячись на появу у ХІХ ст. вищих навчальних закладів, загальний рівень освіти став украй низьким, а більшість населення було неписемним. Дещо поліпшила ситуацію освітня реформа 1864 року, за якої створено систему освіти. Однак пересічному українцеві освіта була не по кишені. До того ж за Валуєвським циркуляром та Емським указом заборонено викладання українською мовою Дещо краще складалася ситуація у західноукраїнських землях, що були у складі Австро-Угорщини, де національний рух не зазнавав таких утисків. Там з 1869 року було введене обов’язкове початкове навчання. У той же час можемо пишатися багатьма відомими педагогами ХІХ ст. Приміром, Костянтин Ушинський багато займався проблемами народного й родинного виховання. Його ідеалом було виховання громадянина, корисного для суспільства. Велику роль для розвитку навчання українською мовою відіграв Борис Грінченко. Також уславили себе на ниві педагогіки ХІХ – поч. ХХ ст. такі відомі діячі, як Тимофій Лубенець, Софія Русова, Михайло Драгоманов. Радянський учитель Значні зміни у ролі вчителя в суспільстві сталися зі встановленням радянської влади в Україні. З одного боку, освіта стала масовою та доступною. Чого варта політика ЛІКНЕПу, яку проводили у 1920–30-х рр. Її результат — майже повна ліквідація неписемності серед населення СРСР. З іншого ж боку, гостро відчувалася політизація та ідеологізація освіти. Вчитель підпав під постійний контроль заради «політичної благонадійності». Водночас вагомим здобутком була ціла мережа педагогічних інститутів, що масово постачала кваліфіковані кадри. За тих часів свій педагогічний талант проявили багато вчителів. Одним із них був Антоном Макаренко. У своїй педагогічній роботі він відштовхувався від тези: «Відповідальність перед дітьми — це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти — це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи». За версією ЮНЕСКО, А. С. Макаренка зараховано до четвірки педагогів, які визначили педагогічне мислення у ХХ ст. Значний доробок у педагогіку вніс і видатний український педагог Василь Сухомлинський, який: розробив унікальну педагогічну систему, що базувалася на принципах гуманізму формував у вихованців високі естетичні почуття навчав осмислювати світ через красу природи. Відомими педагогами в цей період стали Олександр Доготар, Віктор Шаталов, Алла Богуш, Володимир Кузь та багато інших, що у своїй роботі стали взірцем для нових поколінь педагогів.

Учитель незалежної України

Хоч би скільки не казали про труднощі вчительської професії в період незалежності, український педагог не лише устояв, а й визначив формулу Нової української школи. Сучасний світ є досить швидким і українське суспільство ставить перед вчителем нові завдання. Це вчитель, який здатен: усталити в учнів потяг до творчого опанування знань сприяти розвитку учнівських компетентностей постійно працювати над собою, вдосконалюючи свою педагогічну майстерність. Сучасна українська педагогічна школа славиться іменами багатьох учителів, що й зараз працюють на благо нашої держави. І ще не один український педагог увійде до когорти найвідоміших постатей, що змінили світ на краще.

 

Джерело: www.pedrada.com.ua

dsq_needs_sync:
1
Tagged under

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *