Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Іще раз повернуся до теми сертифікації вчителів. Як свідчать наміри ДСЯО, яка займається проведенням сертифікації, експерти, котрі приїдуть до тих відважних, хто вирішив сертифікуватися, будуть «спостерігати» за уроками і за тим, що робить вчитель під час перерв?!
За результатами «спостереження» експерт зобов’язаний оцінити побачене у якихось балах. При цьому ч.1. ст.54 Закону України «Про освіту» гарантує вчителю, серед іншого, право на «академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну діяльність.., вільний вибір форм, методів і засобів навчання…»
Уявимо собі, що експерту не сподобалися форми, методи, засоби навчання, які використовує вчитель, його педагогічна технологія. Зрозуміло, що він їх не оцінить високим балом. І, відповідно, вчитель сертифікацію не пройде. З усіма наслідками для нього…
На мою думку, такий підхід є порушенням вимог статті закону, яку я навів вище, і не має права на життя.
А про «спостерігання» за вчителем під час перерв – то взагалі дикість, рівноцінна спостереженню за ним у його особистому житті. Жуть…
І це все замість того, щоб оцінювати роботу вчителя за реальними результатами.
Зрозуміло, що оцінювати за реальними результатами роботу вчителя набагато складніше, ніж спостерігати за тим, що вчитель робить під час перерви.
Та це зовсім не означає того, що сертифікацію потрібно організовувати й проводити аби як. Хіба що для повної дискредитації її ідей.
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
