І. Лікарчук: про збирання коштів із батьків у школах

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.

Спостерігаю, що у вересні значно збільшилася кількість інформаційних повідомлення про збирання у закладах освіти коштів із батьків.

Юристи і працівники МОН дають чіткі і конкретні роз’яснення про незаконність подібних дій. І вони таки є незаконними. Але…

Чому ніхто не хоче подивитися на цю проблему з іншої точки зору? У нас всі школи і дитячі садки забезпечені всім необхідним для того, щоб нормально функціонувати і створити більш-менш людські умови для перебування у них дітей?

У нас всі засновники і власники закладів у бюджетах передбачили достатні кошти на дрібниці типу: туалетний папір, миючі засоби, знаряддя для прибирання, ліки, штори тощо?

Де всі оті «дрібниці» повинен знаходити директор школи, якщо бюджетних коштів не вистачає чи їх взагалі немає? Чому керівник школи чи дитячого садка роками має балансувати між тим, що конче необхідно зробити, та можливістю потрапити за зроблене під якусь статтю Кримінального кодексу?

Чому з сторони усіляких громадських організацій, котрі контролюють роботу закладів освіти, є лише контроль за тим, що робить директор, і жодного контролю за тим, як свої обов`язки виконує власник закладу?

Чому у чинному освітньому законодавстві не передбачена відповідальність власника закладу освіти за невиконання ним обов`язків власника?

Чи думаєте, якби школи й дитячі садки були забезпечені всім необхідним, оця багаторічна епопея із збиранням коштів існувала б? Думаю, що ні…

А поки що український керівник закладу освіти залишається цапом-відбувайлом. Бо і зробити потрібно, і не допоможе ніхто, і по голові за зроблене отримаєш…

І на завершення: поради, рекомендації, роз’яснення стосовно того, що не можна робити, давати завжди легше, ніж плуга перти…Якби іще хтось порадив, роз’яснив чи дав рекомендації, як того плуга перти так, щоб не надірватися і поле зорати.

Оригінал