Дивні та жорстокі: покарання у школах минулого і сучасності

Пригадуємо, який підхід до покарань мали школи минулого.

Ми живемо у найгуманніший із часів і подеколи вважаємо, що у світі забагато жорстокості. Утім, лише 100-150 років тому світ був зовсім іншим. І суворим він був не лише до дорослих, а і до дітей: не те що погана поведінка, а навіть і звичайні пустощі могли призвести до непердбачуваних наслідків!

До школярів ставилися без зайвої сентиментальності, а батькам навіть не спало б на думку звертатись із претензіями до вчителя, який вдарив їхню дитину, або публічно принизив. Звісно, зараз нам складно таке уявити, і це чудово – будь-яке насилля до іншої людини неприпустиме. Але сьогодні ми пропонуємо згадати, якими були правила у школах минулого, і які покарання все ще практикуються по всьому світу, і зрозуміти, у які чудові часи ми живемо.

Британія – країна леді і джентльменів

Читаючи англійські романи ми можемо захоплюватися вихованістю та манерами героїв. Утім, що стояло за подібним вихованням? Освітня система, що була актуальною наприкінці 19 століття, ґрунтувалася на принципах та правилах, що зараз здаються надмірними та смішними. Аби переконатись у цьому, варто прочитати список «злочинів» і покарань, за які англійські учні отримували удари різками у 1872 році. От лише деякі з них:

• Хлопці та дівчата грають разом – 4 удари.
• За похід у місця, де грають дівчата (те саме стосується дівчат, які прийдуть туди, де грають хлопці) – 3 удари.
  За шаркання ногами у школі – 4 удари.
• За брехню – 7 ударів.
• Відрощування довгих нігтів – 2 удари.
• Суперечка у школі – 5 ударів.
• Лайка у школі – 8 ударів.
• За називання одне одного прізвиськами – 3 удари.
• За гру поряд зі стайнею та будь-яким іншим небезпечним місцем – 7 ударів.
• Залізти на дерево вище 3 футів (за кожен фут) – 1 удар.
• За створення гойдалки та катання на ній – 7 ударів.

Як писав монах Едмір про першу «граматичну школу», засновану при Кентерберійському абатстві: «За п’ять днів до Різдва усі хлопці, за традицією, сіклися зав’язаними у вузол батогами з волових шкір…». Побиття покладалося за найменшу провину, як-то: помилка у вимові, неправильне розв’язання задачі, пляма у зошиті. Нерідко побиттям займались і старші учні, що було свого роду ознакою статусу.

Пряма заборона на використання тілесних покарань у державних школах Британії була введена лише у 1986 році. Через 17 років їх остаточно заборонили і у приватних закладах.

Царська Росія – різки та карцер

У царській Росії теж сікли учнів різками, але ще існувала така міра покарання як карцер. У 1851 році висікти могли за: крадіжку, обмін книгами без дозволу, прогули, куріння, брехню, нескромну поведінку тощо. 

У карцер можна було потрапити за:

• лінь, балачки на уроці, спробу витягнути один білет, а розповідати інший,
• неакуратне виконання обов’язків учня, колупання чи різання ножем парт, недотримання форми одягу,
• грубість у бік учителя, нахабну поведінку (карцер на хлібі й воді 3 дні),
• куріння (1 день),
• грубе поводження з учнями молодших класів,
• погану поведінку по відношенню до товариша,
• малювання непристойних зображень у книзі, читання роману у класі.

Усталеної шкали для покарань не існувало. Міру і суворість побиття та час у карцері вчитель визначав на власний розсуд. Грубі звичаї, що панували у суспільстві, були поширені як серед учнів, так і вчителів, тож дисципліна в уїзних школах, не дивлячися на суворі покарання, була далекою від ідеалу.

Близький схід – осині гнізда та читання Корану 

Більшість тілесних та інших покарань у школах світу була відмінена у 70-х роках 20 століття, тож зараз вони лишаються припустимими переважно у консервативних країнах як-то Єгипет чи Сирія. 

Наприклад, у Пакистані за двохвилинне спізнення дитина буде змушена 8 годин поспіль читати Коран. Аналогічне покарання стосується вчителів чи дітей, що мають поважну причину для спізнення у школу. У Намібії суворе покарання накладається навіть за безневинні дитячі пустощі. Винуватець має кілька годин стояти під деревом, де знаходиться осине гніздо. Особливо це стосується дівчат, що не мають права на навчання, але приходять у школу підглядати за уроками та подивитися на хлопців. 

Суворі покарання Азії

У Північній Кореї поважною причиною для спізнення на урок або пропуску школи може бути лише госпіталізація. Такого поняття як «поважна причина» або «знаходитись удома на лікарняному» не існує. Навіть із легкою стадією пневмонії, температурою чи грипом дитина ходить на уроки. За спізнення школярі караються примусовими роботами, а ставляться до них як до потенційних злочинців. 

Право нав’язувати норми через фізичні покарання вважається доцільним у країнах, що спираються на традиційний устрій та надають перевагу колективу, а не індивіду. Так, однією з високорозвинених країн, де побиття палицями все ще практикується, є Сінгапур. Донедавна аналогічна міра існувала у Південній Кореї, утім, із 2011 року покарання палицями у школах заборонені. Але це офіційна заборона, якої дотримуються не всі: у сільських школах такі покарання досі застосовуються. Аналогічна картина у Японії, М’янмі та Малайзії. 

Варто зазначити, що у давні часи японські покарання більше нагадували практики кунг-фу або йоги. Школяра, який був недостатньо уважним, примушували стояти з чашею на голові, при цьому необхідно було тримати ногу під прямим кутом до землі. Інший вид покарання – необхідність триматися між двома стільцями, спираючися на один долонями, а у інший кінчиками пальців ніг.

Звісно, суворість минулих часів – не привід говорити дітям, що вони мають радіти, що живуть у зовсім інші часи. Покарання не є корисними і не приносять бажаного ефекту. Скоріше навпаки, вони можуть призвести до протесту. Тому пам’ятаємо, як було, і радіємо, що у нас усе не так!

НА УРОК