Віктор Ющенко про вибори, ‘русский мир’, НАТО та Крим і Донбас

Колишній президент України Віктор Ющенко в інтерв’ю телеканалу «Настоящее время» поділився своїми міркуваннями про те, хто для України може бути найкращим президентом, на чому стоїть «русский мир», а також про членство в НАТО, політику національного відновлення та методи зупинення бойових дій на Донбасі.

– Зараз бачимо лідерів передвиборної гонки. Порошенко і Тимошенко були вашими підлеглими. Як, на вашу думку, хто з них найкращим може бути президентом?

– Найкращий президент – той, хто дає відповідь на п’ять головних питань, які в нас стоять на порядку денному. Перше питання: війна. З війни є дві дороги: одна – через перемогу. Друга – через капітуляцію. Через перемогу йдемо – отримаємо мир. І через капітуляцію йдемо –отримаємо мир.

От мені здається, 90% всіх кандидатів слово «мир» вживають тоді, коли вони не готові до опору. Стати на коліна, «перезвонить» Путіну, «побеседовать», поїхати «переговорить» – це все блуд. Якщо ви розумієте, які мотиви у Путіна. А він автор цієї війни, він її обличчя. І це – один з необхідних для його імперської політики, для політики «русского мира» ходів, через який він повертає якусь частину підтримки в російському середовищі.

– І на вашу думку, його підтримує населення саме через його зовнішню політику?

– Я думаю, що проект «русского мира» – це амбітний проект. Росіянин не любить свободи, не любить волі. В Росії ніколи не буде Майдану політичного. «Водочний» майдан може бути, хлібний майдан може бути, пенсійний може бути, примітивний майдан може бути. Майдану гідності не буде. Пересічний росіянин любить царя. І він готовий страждати у всьому іншому.

Але щоб підтримувати належну температуру відношень до влади, треба щоб була історія кримського моста. Вона на 12-14 місяців зробить репутацію «удволетворенного чувства», що Росія щось повернула собі. Або, наприклад, кримська окупаційна операція. Або окупація Донбасу.

– Повернемося до п’яти головних питань. Перше – війна.

– Перша війна. Це ті пункти, по яких я буду вибирати президента. Пункт другий – безпекова політика. Це питання стратегічне. Як ви бачите принести країні гарантію її вічного існування.

– Курс на НАТО ви маєте на увазі?

– Так, я маю на увазі таку політику безпеки, в якій можна жити з української перспективою. Бо зараз ми позаблокова країна. Ви бачите, до чого позаблоковість привела? Коли я прийшов у 2005 році, модель колективної безпеки в українському суспільстві підтримувало 17%. Це наша плата за туге розуміння насправді дуже простої історії.

А історія проста: 29 країн, які 70 років перебувають у цьому союзі, жодна з них не втратила і квадратного кілометра своєї площ, жодної душі в конфліктах між членами клубу. А ми міркуємо: чи підходить це Україні чи не підходить, може, жити поза блоком, може жити в Ташкентському договорі безпеки.

Це відповідь на те, що недолугість в розумінні сучасної модернізованої політики безпеки призводить нас до цієї важкої плати, яку ми сьогодні несемо. І мені дуже цікаво, хто той лідер, який без помилки може написати слово НАТО. Крім президента Порошенка, я б можливо ще одного-двох назвав би. Але всі решта чомусь кинулися до теми миру. І ніхто не поклав на стіл, як же цей ваш план миру виглядає.

– Третє?

– Це політика національного відновлення і національного становлення України. Я маю на увазі, 45 мільйонів українців крок за кроком через національне усвідомлення повинні стати однією сім’єю…

Держава починається з нації. Сучасна держава. Нації починаються з шести-семи базових речей. На першому місці стоїть мова. Це той базовий соціальний клей, який 45 мільйонів може склеїти в сім’ю… Триста останніх років у нас смаку своєї держави не було, не було смаку своєї влади. У нас призначені губернатори правили з Пітера, з Москви. І то було наше найбільше щастя. Звідти, можливо, як правило, ми не любимо владу. Тому що вона, у нас ніколи своєї не було. Ми не звикли працювати і відчувати, що це наша держава. Що це одна сім’я, яку ми представляємо, це одна нація.

– А що четверте?

– Четверте – це економічний план для країни.

– У президента, не у голови уряду?

– Не у голови, бо я називаю вам речі, які аргументують мене до цього висновку. У нас сьогодні більше від 50% валового продукту виробляється в тіні. Думаю, це та межа, яку ми переступили. Це те, що відноситься до питань економічної безпеки держави. Або, наприклад, у нас сьогодні тільки зареєстрованих у службі зайнятості 1,7 мільйона безробітних. Це історично найбільший показник. Я це питання зараховую виключно до компетенції економічної безпеки держави.

Я не скажу, що це напіврозпад держави. Я скажу, що це значно ускладнює утворення української держави. Це жовта карточка. Або коли за рік ми отримуємо 800 мільйонів інвестицій. Це червона картка. Це момент економічної безпеки держави. Або, коли ми говоримо, що четверта частина грошового обороту країни – це готівка. Яка обслуговує чорні і сірі схеми. Це в десятки разів більше, ніж в будь-якій країні, яка поруч із нами. Так не можна жити.

– Повертаючись до теми війни. Як, на вашу думку, зупинити бойові дії на Донбасі і зупинити все, що там відбувається?

– Короткої відповіді немає. Немає компонента, який би назвав і цього було б достатньо, щоб завершити війну. Треба зрозуміти, що московське лихо не приходить на п’ять років, на десять. Я думаю, що це багато десятків років. Принаймні, доки в Росії буде процвітати імперська політика путінського типу, я не вірю, що Путін дозволить Росії повернутися до тієї червоної лінії, про яку ми багато разів говорили.

Війна закінчується не тоді, коли обстріли припиняються. Війна для нас закінчується тоді, коли ми відновлюємо територіальну цілісність і повний політичний суверенітет над українськими територіями. Я не бачу мотивів у керівництва Росії, які б спонукали його справді серйозно поставити на порядок денний це питання.

– Ви повернення Криму коментуєте?

– Повернення Криму, повернення Донбасу. І взагалі, моя велика мрія, щоб в Росії народився хоча б один політик, який поважає національний суверенітет і свободу України. Такого політика в Росії немає. Тому не треба собі ілюзії творити, що хтось на колінах до нього приповзе. І він змилоститься. Або йому запропонувати речі, які будуть йому цікаві. Ні. Йому цікаво одне: Росія немислима без України. Нема процесу в Росії, який був би успішним без України.

– Тож як зупинити це?

– Я б хотів, щоб ви зрозуміли спочатку: це не «войнушка»: образилися на щось, постріляли три-чотири місяці, угода і розійшлися. Ні, це не та модель. Путінська Росія без української сторінки у своїй новітній практиці жити не може. Вона або закінчується крахом Росії – для цього треба, щоб зійшлися три речі: це і внутрішній конфлікт і зовнішній конфлікт, які поєднуються місією Росії. І це найкращий прискорювач завершення політичних процесів в Росії.

Коли ми говоримо, зі свого боку, як може виглядати наш план? Наш план повинен виглядати таким чином: треба розуміти, що ми повинні дати мобілізацію декільком обов’язковим компонентам, які дають нам перемогу і омріяний мир.

Компонент перший – мілітарний. Очевидно, ми повинні розуміти, перемоги і майбутнього світу без мілітарного адекватного компонента у нас не буде. Я говорю про мілітарний компонент, який може дати симетричну відсіч на ті прояви, які є сьогодні щоденно. Які в значній частині залишаються безкарними. Коли у нас гинуть найкращі хлопці, дівчата. Коли ми знаємо статистику, скільки разів нас обстріляли. І дуже часто не даємо навіть малої симетрії на ці кроки.

Ми повинні мати високотехнологічну армію. Яка з використанням найсучасніших засобів здатна симетрично себе вести на лінії розмежування. Поки що я про це говорю. За цим я бачу велику модернізацію і того, що відбувається в українській армії, це є великою національною справою.

Компонент другий – дипломатичний. Я не розумію заяви, коли говорять, що військово-політико-дипломатичний компонент самодостатній. Ні. Немає жодного самодостатнього компонента. Але кожен компонент обов’язковий.

– Ви ні про що не шкодуєте?

– Ви знаєте, я від зорі до зорі працював на свою націю, на свою державу. Я думаю, що на всіх посадах, на яких я був, я був професійний. Мені ніхто в слід кривого слова не кидав. Чи в банківництві, чи в прем’єрстві, так само я прийшов і до президентської служби.

Багато чого не домислено, чи належно не проаналізовано, ще й тому, що треба читати пошту президента. Треба знати всі нюанси, в яких живе країна. Я чесно служив, служу своїй нації, бо я її безмежно люблю. Я пишаюся своєю державою. Бо це держава, яка як фенікс народилася за останні кілька сот років. І я розумію, скільки треба віддати своїх сил за роботу, яка потім буде невдячна, але ти робиш те, що ти можеш зробити в своїх обставинах.

У мене серце вільне від того, що я б щось робив по-іншому. Я ревізію своєї політики не робив. Я б з такою політикою прийшов би знову. І сказав би: такої політики нам треба ще років 15-20 років. Спочатку зрозуміти, потім стати її прихильниками, потім перейти до тих результатів, які ми хочемо досягти як нація. Іншими словами, хочу сказати, що українське діло воно нелегке.

/www.radiosvoboda.org/