Автори цих книжок пропонують нам широкий діапазон сюжетних інтриг, коли “Гамлет” Шекспіра обертається на “Лоліту” Набокова, політ на Марс видається не більш важливим, ніж винахід м’ясорубки, а питання життя і смерті вирішують тіні на стіні.
Ієн Мортімер Століття змін. – Х.: Фабула, 2018
У підзаголовку до цієї книжки відомого англійського вченого зазначено, що мова про те, “яке століття бачило найбільше змін і чому це важливо для нас”, і це не може не знадобитися для майбутнього устрою будь-якого суспільства. Від перемоги над рабством і чумою до фотографії та електронних приладів – цей шлях, яке пройшло людство, розглядається крізь призму важливих відкриттів і вдосконалень. І виявляється, що в XX столітті їх було не більше, ніж у Середньовіччі, коли Коперник припустив, що Земля обертається навколо Сонця, а Лютер розділив християнську церкву на дві. Загалом вибравши слідом за автором п’ятдесят важливих історичних змін, чи можна з точністю сказати, які з них посиляться або зміняться? “У цьому контексті перед нами відкривається діапазон можливих випадковостей, – зауважує автор. – На одному кінці розташоване Стабільне Майбутнє. У цьому разі, ми навчимося, як виробляти всю нашу енергію і добрива зі стабільних джерел, тож суспільство зможе продовжувати жити більш-менш стабільно. На іншому кінці розташована Всесвітня Криза: катастрофа у вигляді Чорної смерті як результат усесвітньої неспроможності знайти заміну викопному паливу, перш ніж воно почне вичерпуватися. На мою думку, обидва варіанти змушують суспільство ставати все більш ієрархічним і менш ліберальним”.
Айріс Мердок. Чорний принц. – Х.: Віват, 2018
Цей захоплюючий роман – історія немолодого письменника, який мріє написати, нарешті, воістину великий твір. З одного боку, його пошуки себе в контексті постійних професійних, родинних і побутових проблем можуть видатися рутинними, якби не пригода, яку йому судилося пережити. З другого, не просто кохання, зрада чи неможливість усамітнення роблять з цього чтива інтелектуальний бестселер з відсиланням до Шекспіра. І не лише розповідь про старіючого літератора, котрий переживає складне почуття до 20-річної дочки свого колеги, а ціла подорож підсвідомістю героя, хитросплетіння філософії, психології, мистецтва, що затягують в сюжет твору – ось чим цікавий цей роман. Популярність друга і колеги, легкість з якою книги виходять з-під його пера, стають предметом гарячих суперечок, і одного разу наш герой вирішує тікати, щоб створити свій власний шедевр. І навіть те, що він одразу стає всім потрібний – другові, його дружині, власній сестрі та навіть колишній жінці – не може загнати його в глухий кут так, як це зробить він сам через свою поступливість. Оскільки, навіть фінальні невдачі не зможуть відібрати розуміння того, наскільки цінне може бути запізніле кохання, як самотньо може почуватися людина навіть в колі близьких людей. І як мистецтво і література здатні впоратися із цим, роблячи всі життєві та любовні переживання лише робочим матеріалом, стимулом до творчості, імпульсом до дії. “У якомусь сенсі ця книжка – історія мого життя, – підтверджують наприкінці. – Але, сподіваюся, це ще й чесне оповідання, проста історія кохання”.
Остап Українець. Транс. – Видавництво Жупанського, 2018
Герой цієї книжки іде маршрутом недалеких подорожей, де бували майже всі представники Станіславського феномену – від Іздрика до Прохаська – тобто починаючи у даному випадку з Краківського вокзалу. І якщо його попередники, удаючи з себе поляків, якнайшвидше тікали звідси, щоб не потрапити під місцевий рекет, герой “Трансу”, навпаки, заговорює з цим містом, цієї культурою, цими людьми. Звісно, не містичній географії присвячена ця книжка, і невмотивованого “інтернату” подій тут небагато, лише знайомо значать, що “треба знайти Артура, мого товариша, який має мене прийняти”, але саме з буденного контексту, хоч як дивно (але приємно) складається цей “метафізичний” текст. Тож не допоможе у цьому внутрішньому Ворошиловграді “ні молода полячка, яка обговорює по телефону кіно, ні двоє підлітків, що вигулюють собаку під фортечним муром, ні Юрій, ані Пречиста Мати. Тільки чоловік, що з невеличким мопсом на повідку курить люльку, сидячи на лавочці. Він знає. Він сидить тут, щоб розповісти нам, де живе Артур. “– Wiem. – коротко відповідає старший уже чоловік. Йому за п’ятдесят і в нього вуса, як у Пілсудського”. Вуса, крила і хвости – ось що тягнеться у цій прозі з попередніх часів “диких” дев’яностих, а також, безперечно, злітає у наступний етап дуже сучасної і не надто української літератури – Прага, Амстердам, і далі вже всюди.
Український постапокаліпсис. – К.: ДНТЦ ЯРБ, 2018
Ця збірка малої прози, що складається з 17 оповідань, і яка з’явилася в результаті творчого змагання українських авторів, закликає бути обачними у використанні потенційно небезпечних технологій, у тому числі ядерних. Таким чином, нас знову повертають у ті сумнозвісні часи, коли сталася ядерна трагедія. “Народилася книга завдяки однойменному конкурсу, який ми приурочили до 31-ій річниці аварії на ЧАЕС”, – коментує прес-секретар Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) та організатор конкурсу Тетяна Вербицька. – “Протягом місяця ми приймали на конкурс твори різного жанру: оповідання, науково-фантастичну прозу, фентезі. Основною вимогою була тема: техногенні катастрофи, світ і Україна, Чорнобиль”. Відкриває збірку оповідання “Тут бувають дивні ночі” Артура Закордонця. “Відверто кажучи, взяти участь у конкурсі ДНТЦ ЯРБ мене змусив яскравий банер, – розповідає автор. – До того ж, конкурс підходив мені по жанру, адже фентезі і фантастика – це моє. А ще – я трохи був у темі, адже у 1988-1989 роках служив поряд з Чорнобилем у місті Овруч, що належить до зони добровільного відселення. Бачив усякого: покинуті села, опустілі домівки; із людьми розмовляв. Власне, все це в моєму оповіданні й відображено”,
Корнелія Функе. Володар драконів. – Х.: Ранок, 2017
Герої цієї неймовірної та дивовижної історії про дружбу безпритульного хлопчика Бена зі срібним драконом на ім’я Лунг перекочовують зі світу стародавніх легенд і міфів до нашого урбаністичного сьогодення. Але навіть тут їм доводиться шукати нову домівку в далеких горах, ідучи за мапою корабельного щура і зустрічаючи на своєму шляху найрізноманітніших чарівних істот. Гноми і ельфи, василіски, морські змії та гомункулуси, і головне – страхітливий мисливець на драконів на прізвисько Золотий. Утім, сила духу, самовідданість і доброта допоможуть нашим героям здолати всі труднощі і перешкоди, досягши благородної мети. Так, наприклад, їм доводиться шукати новий дім в далеких горах. Поділ неба в Гімалаях – це дев’ять снігових вершин, майже однакової висоти, що оперізують, немов захисне кільце, казкову долину. Проте головна перешкода на шляху додому — це невіра: в казку, в себе, у власні сили. “Я сказала їм, – мовить героїня роману, – є й інша історія, згадайте про Володаря драконів, який повернеться в той день, коли срібло виявиться цінніше, ніж золото. Він переможе разом з нами золотого дракона. Але вони лише хитали головами і казали, що Володар драконів помер і ніколи не повернеться”. І це зрозуміло, адже він полетів. Але, як відомо, обіцяв повернутися.
- dsq_needs_sync:
- 1
