Людям вчительської професії завжди приділялася особлива увага в суспільстві. Чи змінилося це сьогодні, журналісти вирішили з’ясувати в одній зі столичних шкіл Голосіївського району, провівши самостійно опитування учнів та батьків. Опитування серед батьків показало, що при першому погляді на вчителя вони звертають увагу на його очі, жести, тон розмови. Натомість старшокласники зауважили, що для більшості з них велике значення мають зовнішність, зачіска і голос вчителя.
— Звичайно, і одяг, і зачіска є способом контакту з оточуючими і самовираженням людини, — каже Катерина Овчарек, психолог Українського інституту позитивної кросс-культурної психотерапії й менеджменту. — Яскравий одяг, особлива манера поведінки вчителя подобається дітям. Я, наприклад, свого часу любила уроки зарубіжної літератури, бо вчителька, що їх вела, дуже стильно вдягалася і її дії гармоніювали з манерами і мовою. Вчитель — значима особистість. І якщо, дивлячись на красиву, жіночну вчительку, дівчата захочуть бути схожими на неї — це прекрасно. Але, зрозуміло, усе повинно бути в розумних межах.
За радянських часів вважалося, що інформація про особисте життя вчителя ( його сімейний стан, дітей, рідних) є таємницею. У той же час більшість учнів, до яких ми звернулися із запитанням: «Чи цікавить тебе особисте життя вчителя?» — відповіли на нього ствердно. Катерина Овчарек вважає такий підхід нормальним. «Учитель має бути справжнім, людяним. Зрозуміло, не варто обговорювати свої проблеми з учнями, але й ховатися за маскою холодної байдужості не варто. Як психолог я часто зустрічаюся з вчителями, і можу сказати, що вони доведені до професійного вигорання. Причина — вкладені в роботу сили, здоров’я , час, душа не компенсуються належною віддачею. На жаль, у навчальних закладах немає практики психологічної допомоги учителям, як це робиться, наприклад, у соціальних службах. Там працівнику, що зіткнувся з важким випадком у роботі , приходить на допомогу терапевтична — колеги, з якими за круглим столом можна виплеснути усі негативні емоції, випустити пару і спокійно піти додому. Ті ж, хто працює у школі, несуть усі свої негативи додому, де виливають їх на рідних.»
Найбільше діти цінують в своїх учителях почуття гумору і доброту. І, крім того, — «щоб вчителька не кричала, як тільки їй щось не сподобається», «щоб дозволяла висловити свою думку і не принижувала», «щоб тримала дисципліну і була вимогливою, бо дітям лише дай слабину — вони вчитися не будуть». Як же вчителю найти золоту середину в своїй роботі?
Пані Овчарек вважає, що насправді при спілкуванні з учнями вчителі обирають між чотирма позиціями: авторитарною, яка, на жаль, є найпопулярнішою («я найкращий, розумніший, я більше знаю»), політикою потурання (вчитель існує окремо, сам по собі, а діти — окремо), маніпулятивною (дорослий маніпулює учнями і перекладає на них частину своїх повноважень) й демократичною (вчитель ставиться і до себе, і до учнів як до особистостей, гідних взаємоповаги і співпраці). Остання позиція є найефективнішою для успішного навчання. В інших випадках діти чинять опір негармонійній системі взаємовідносин й швидко відновлюють баланс у взаєминах із педагогом через неслухняність, невизнання авторитетів. Але, попри усі підводні течії і можливі труднощі у спілкуванні, учні люблять і поважають своїх педагогів за лагідність, справедливість, чесність, енергійність, любов до своєї роботи, ерудицію, відмінне знання предмету. Батьки ж цінують в педагогах чуйність, уважність, вміння вислухати, фахову майстерність.
- dsq_needs_sync:
- 1
