Освітні послуги щороку приносять британській економіці 17,5 млрд фунтів (близько 22,5 млрд доларів). Що ж керує попитом у британській освіті і чому деякі батьки згодні платити тисячі фунтів, щоби з їхньою дитиною займався “супервчитель”?
“Я швидко усвідомив свою помилку під час перельоту”, – розповідає 25-річний приватний вчитель.
Він летів на літо в Нью-Йорк разом з 12-річним учнем, якого мав підготувати до “загального вступного іспиту” – екзамену, який британські діти складають при вступі до приватних середніх шкіл.
Мати хлопчика наполягла, щоб у літаку вони сіли поруч і використали час перельоту для навчання.
Після годинного уроку вчитель вирішив трохи поспати – адже попереду на них чекали ще три тижні уроків.
Втім, скоро його розбудив галас матері прямо над вухом: “Невже ви думаєте, що у вас відпустка?!”
Оскільки розцінки в таких вчителів дуже високі – як і конкуренція на місця у кращих школах Британії – не дивно, що ця робота не з простих.
“У світі, орієнтованому на привілеї, викладати приватно – це докладати виняткові зусилля”, – каже він.
Мій співрозмовник, мешканець Лондона, цінує свою роботу за гнучкість. Зароблені гроші він витрачає на свою справжню любов – кінорежисуру та акторську діяльність. Він побажав зберегти анонімність, щоб не ставити під загрозу свої перспективи на майбутнє.
Хоч би як, він вважає, що його заробіток щедро компенсує епізодичні труднощі. У Британії, годинне заняття з ним коштує 40-90 фунтів (52-117 доларів), хоча 25-50% цих грошей забирають собі агентства-посередники.
Коли ж він виїжджає працювати за кордон, ставки зростають, адже тоді він не може брати іншу роботу за сумісництвом. У таких випадках він зазвичай заробляє 800-1500 фунтів (1000-1950 доларів) на тиждень.
За три роки роботи приватним вчителем він працював у Індії, Індонезії, Коста-Риці та США.
Британських вчителів дедалі частіше запрошують на роботу до різних країн світу. Замовники їхніх послуг – переважно батьки, які хочуть відправити своїх дітей на навчання в Британію, в одну з приватних середніх шкіл, пояснює мій співрозмовник.
Те, що він вміє “висловлюватись аристократично” і сам закінчив престижну школу в Лондоні, грає йому на руку, каже він. Адже в цій сфері “імідж не менш важливий, ніж послужний список”.
Такі приватні уроки – одна з найприбутковіших для британської економіки складових освіти. Загалом надання освітніх послуг іноземцям принесло Британії 17,5 млрд фунтів (близько 22,5 млрд доларів, останні доступні дані за 2011 рік). Сюди входять платежі за різні освітні продукти та послуги, навчання іноземних студентів у вищих та середніх навчальних закладах, а також репетиторство з англійської мови.
Ті, хто працює в цій сфері, гадають, що нинішні цифри ще вищі.
Марк Маклейн – один з засновників агентства Tutorfair, яке він започаткував у 2012 року після більш ніж десяти років викладацької праці. Його іноземні клієнти походять переважно з Азії, Близького Сходу, Східної Європи та Росії.
Завдяки високій успішності учнів, пана Маклейна прозвали “супервчителем”. Сьогодні година його праці вже коштує від 150 до 1000 фунтів (195-1300 доларів), залежно від платоспроможності клієнта.
На верхньому рівні цього цінового діапазону – консультаційні послуги, пояснює він. Це коли він зустрічається з клієнтом один-два рази і пояснює, як готуватися до іспиту самостійно, замість того щоб вчити його тривалий час.
Токсичне середовище
Завдяки особистим рекомендаціям до нього зверталися відомі американські актори й акторки; що ж до локацій, вони бували доволі екзотичні – від круїзу Карибським морем до приватних островів з шикарними віллами.
Він визнає, що очікування від нього дуже високі, і робоче середовище часом виявляється токсичним. Досвід навчив його уважно розмовляти з сім’ями, перш ніж погоджуватись на роботу з їхніми дітьми.
Ми розмовляємо з паном Маклейном телефоном, поки він перебуває на Балі: по завершенню робочого проекту він залишився там на відпочинок.
“Британська система приватної освіти вважається однією з найкращих у світі, – каже він. – Королівські родини й державні керівники дуже прагнуть, щоб їхні діти отримали освіту у Великій Британії, принаймні частково”.
Попит настільки високий, що двічі-тричі на рік панові Маклейну надходить “терміновий виклик” від родини, яка потребує негайного порятунку.
Зазвичай це буває тоді, коли дитина показує поганий результат на пробному іспиті до британської школи, і “всі панікують”.
У таких випадках він переважно дає консультації через Skype. Втім, іноді, коли йому пропонують “шалені гроші”, він погоджується вилетіти на територію клієнта.
“Я теж людина. Мені треба виплачувати іпотеку”.
Водночас агентство Tutorfair дбає про справедливість: на кожну дитину, чиї батьки оплачують повну вартість послуг, вчителі агентства допомагають іншому учневі, чиї батьки чи опікуни не мають таких грошей.
Окрім приватних уроків, є й інші способи задоволення іноземного попиту на британську освіту.
Багато приватних шкіл відкрили філії за кордоном: наприклад, Херроу – у Гонконгу, Пекіні, Шанхаї та Бангкоку, Далідж-коледж і Веллінгтон-коледж – у різних містах Китаю.
Для приватних шкіл ці філії – корисне джерело прибутку, особливо на тлі певного застою на домашньому ринку.
Втім, родини все ще віддають перевагу навчанню на території Британії, вважає Чарльз Бонас – засновник компанії Bonas MacFarlane, яка теж пропонує приватні уроки, а також консультує з питань вибору освітніх закладів, від садочків до університетів.
Частково це пояснюється тим, що в такий спосіб заможні родини прищеплюють самостійність своїм дітям, які звикли до нянь і водіїв.
Та головна причина, на думку пана Бонаса, полягає в тому, що в Британії англійська – це головна мова спілкування, а місцева освіта вважається гармонійною та всебічною. Дітей вчать критичному мисленню й готовності до ризику.
Багато хто з батьків хоче віддати дітей лише в найпрестижніші школи, каже пан Бонас. Він пригадує, як два роки тому до нього звернулися батьки п’ятирічної дівчинки з проханням допомогти їй вступити в Ітон уже з наступного семестру (Ітонський коледж – школа-інтернат для хлопчиків 13-18 років. – Ред.) “Вони довго не погоджувались на заперечну відповідь”, – розповідає пан Бонас.
Та навіть в таких випадках його фірма може запропонувати консультації. Часом це розтягується на багато років і коштує клієнтам від 3 до 12 тисяч фунтів (4-16 тисяч доларів).
“Минулого року я уклав договір з подружжям, в якого поки що немає дітей. Та їхнім майбутнім дітям рано чи пізно знадобляться дитсадок, початкова школа й середня школа”, – пояснює він.
Чи не сприяють такі договори укріпленню соціальної нерівності? Хоч би як, пан Бонас переконаний, що Велика Британія має з них не лише безпосередній прибуток, а й довгострокову вигоду.
“Багато хто з цих дітей успадкує сімейний бізнес. Вони керуватимуть своїми клаптиками світу. Якщо при цьому вони матимуть теплі почуття до Британії, це чудово!” – підсумовує він.
- dsq_needs_sync:
- 1
