Перший рік у новій школі: учні стали іншими

Нарешті у нас є можливість конкретно говорити про те, що приніс перший рік запровадження НУШ – Нової української школи

Літні канікули у самому розпалі, першачки, яких у минулому навчальному році було майже півмільйона, радіють своїй першій тривалій свободі від шкільних занять, а освітяни тим часом підбивають підсумки першого року впровадження нової української школи (НУШ). За словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, за два роки (включно з пілотним) у нове обладнання, методики викладання, інтерактивні технологічні рішення вже інвестовано близько 7 мільярдів гривень. Попереду іще чимало роботи, адже свого перезавантаження у черзі чекають другі і треті класи. Укрінформ же тим часом поцікавився, що все ж таки вдалося втілити у перший рік шкільної реформи, а над чим, можливо, потрібно подумати розробникам і виконавцям.

У Міністерстві змінами задоволені, обіцяють підтримати молодих фахівців

Нагадаємо, концепція НУШ полягає передусім у зміні підходу до навчання, яке має відбуватися через діяльність (у початковій школі — через гру), а основна увага спрямовуватися на розвиток компетентностей (серед яких — уміння вчитися упродовж життя, ініціативність та підприємливість, активна громадянська позиція тощо), а не на запам’ятовування фактів, відірваних від реального життя.

На нещодавній конференції “Нова українська школа: успіхи та виклики першого року впровадження” міністр освіти і науки Лілія Гриневич наголосила на важливості двох чинників змін — продуманій технології впровадження змін та інвестиціях.

“Будь-яка справжня зміна, будь-яка реформа — це технологія. Спочатку – концепція, далі напрацювання нормативно-правової бази, а тоді — технологічні рішення, які дозволяють досягти успішних результатів. Якщо для ЗНО такими рішеннями були якісні тести і відкриті процедури, то для НУШ — новий зміст освіти, навчання вчителів і новий освітній простір або ж інфраструктура школи. Має бути дуже чіткий план на кожен рік і розуміння того, як це розгортається в десятилітті, і звісно постійні інвестиції… Саме інвестиції в розмірі 7 мільярдів гривень за два роки в шкільну інфраструктуру допомагають, підтримують і розвивають реформу”, – наголосила Гриневич. 

Реалізації реформи має сприяти і Фонд майбутнього, про ідею створення якого під час конференції розповів прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Фонд буде лише частково державним, ресурси він отримуватиме з відрахувань від приватизації, детінізації тощо.

У міністерстві освіти і науки підсумували: попри успішні результати реформи, проблема залишається у оплаті праці освітян, а особливо — молодих фахівців. Їхня зарплата аж надто відрізняється від зарплати старших колег і є тим фактором, який заважає втримати молодь у школі. Але, за словами міністра, вже є плани відійти від єдиної тарифної сітки, в результаті чого суттєво підвищиться зарплатня малооплачуваних нині категорій освітян, зокрема вихователів дошкільних закладів.

Батьки: діти тепер із задоволенням ходять до школи

Як-не-як, але першопрохідцями реформи стають не лише освітяни, але і батьки першачків, які поринають у навчальний процес разом зі своїми дітьми. Відтак Укрінформ запитав у колег, які цей навчальний рік провели разом зі своїми дітьми і вели для Укрінформу батьківські щоденники, про плюси і недоліки нової української школи.

Наша колега з Києва Марина Ключківська, донька якої закінчила перший клас, розповідає, що її дитина, яка не любила садочок, до школи ходить із задоволенням. “Клас чудово обладнаний — починаючи від лего і інтерактивної дошки й закінчуючи яскравими килимками, на яких можна посидіти на перерві. Це створює невимушену атмосферу, яка дозволяє дитині розслабитися і почуватися комфортно. А завдяки ігровій формі дитина входить в навчальний процес підсвідомо і залишається в ньому. У дітей багато різних перерв-розминок, де вони співають, розповідають віршики, рухаються. З’явився цікавий предмет “Я досліджую світ”, де діти не просто слухають матеріал на уроці, а засвоюють його на практиці. Наприклад, вони саджали цибулю, а потім спостерігали, як вона проростає, прокладали маршрут до школи, робили ляльки-мотанки”, – говорить Марина Ключківська. Але вона побоюється: якщо страшу школу не встигнуть реформувати відповідно до нової концепції, майбутнім п’ятикласникам буде непереливки — вони просто не знатимуть, як виконувати традиційні завдання і все, що покладено в основу традиційної середньої освіти. Також Марина відмічає не завжди логічну побудову програми: “Нерідко трапляється, що дітям дають новий матеріал не від простого до складного, а навпаки. Наприклад, спочатку вчать писали літеру “М”, а потім “Л”. Та й власне писати літери їх вчать інакше — у прописній маленькій літері “д” вони спочатку мають намалювати хвостик, а вже потім домалювати зверху кружечок, що видається складнішим”.

А ще колега відмітила нелогічну деталь: “Почувши, що читати і писати дитина має навчитися у школі, деякі батьки зраділи і відправили її у перший клас взагалі непідготовленими. І тут виявилося: відкривши робочі зошити і першу сторінку, дітям вже треба було прочитати завдання, щоб його виконати. А ще завдання іноді сформульовані так, що й дорослий не одразу зрозуміє, що конкретно треба зробити, а що вже й казати про першокласника”. В цілому ж Марина Ключківська як мама першокласниці новим підходом до навчання задоволена, хоч і говорить, що перші його результати можна буде оцінити у середній школі.

Інша колега, Тетяна Когутич з Закарпаття, теж поділилася враженнями про нову українську школу. Її старший син закінчив другий клас, а перший відвідував ще за старою програмою, тож у колеги є свіжі враження для того, щоб робити порівняння. “Найперший і найбільший плюс НУШ — це так звані ранкові кола. На першому уроці діти збираються в коло, розповідають, що кому снилося, з яким настроєм прийшли до школи, чому радісний/сумний тощо. Це дуже допомагає: а) прокинутися, бо не всі діти на 9.30 «вмикаються» до занять, б) добре вибудувати стосунки між учителем і учнями, а також між учнями зокрема (діти вчаться хвалити: яка в тебе футболка/сукенка/підв’язка на волосся тощо), в) це допомагає розрядити обстановку, якщо день почався не з тієї ноги, і поки дитина роздратована – її ніхто не чіпатиме, а там вона зазвичай підтягується за настроєм до інших”, – говорить Тетяна Когутич.

Також як позитивний момент вона відмічає відсутність суворих правил для всіх: “Хтось любить малювати, а хтось не може всидіти на місці. Тож учитель має вибудувати урок так, аби зайняті були і ті, й інші – і аби усі наприкінці мали результат, тобто читали, писали, додавали тощо. У мене син непосидючий, не любить малювати, та і букви у нього не завжди рівні виходять, але вчителька не сварила і не ганьбила його за це. Головне, що він все встигає і розуміє, а працювати над рівними лініями будемо далі”.

“Усі ігрові елементи (кубики лего, килимки, дошка) розважають дітей, і важливо, що граючись, вони повторюють і закріплюють матеріал. Але для вчительки це звісно виклик: їй треба більше готуватися, шукати нові ігри, віршики, пісеньки за різними темами, витрачатися на принтер, папір тощо)”, – додає колега. Серед мінусів Тетяна називає тісноту у класі: “Оскільки тепер клас з одинарними партами, розставленими «квіточками» чи по одинці, то місця залишається мало. А для килимків місця взагалі немає, хоча за правилами НУШ, це має бути окрема зона, як і для перевдягання. Тобто класи мають бути просторішими. Але підручники — хороші! Я порівнювала з минулим першим класом, у якому рік тому відучився старший. Ці – складніші, є більше тексту у Букварі, відрізняються приклади і методика вивчення (таблиці додавання, наприклад)”. Колега говорить, що попри деякі нюанси вона все ж задоволена змінами у початковій школі.

Експерт: вчителів підготували, а от з меблями були проблеми

Укрінформ також поцікавився думкою експерта з освіти Українського інституту майбутнього Миколи Скиби про те, які зміни в результаті реформи вже вдалися, а над якими ще треба попрацювати.

“Суть змін у тому, що у центр ставиться не програма, під яку підганяється особистість, а навпаки – дитина. Батьки з різних регіонів зараз говорять, що дітям справді стало цікаво, і для них досвід школи рівнозначний досвіду цікавої пригоди і дає емоційний заряд. Ігровий підхід дозволяє дітям легко засвоювати базові знання. Звісно, для більш точних висновків треба дочекатися, щоб ті, хто у 2018 році пішов у НУШ, склали ДПА після 4 класу і їхні результати можна було порівняти з результатами тих, хто навчався за старим стандартом. Але вже зараз переважна більшість батьків, яких я опитував, схвально сприймає ці зміни, а близько 20% батьків сказали, що це треба було впроваджувати ще 10 років тому”, – говорить Микола Скиба.

Утім експерт зазначає, що до відсутності оцінок та домашніх завдань батьки часом ставляться насторожено, іноді навіть просять давати дітям домашні завдання, щоб дитина не втратила той рівень знань, з яким прийшла до школи. “Якщо дитина приходить уже підготовленою в школу — то їй звісно нецікаво. Тому завдання вчителя зараз підібрати для дітей такі темп і форми навчання, щоб цікаво було усім ”, – каже фахівець.

Він додає, що педагоги і батьки відмітили ще й такий показник як рівень тривожності – завдяки НУШ його вдалося знизити від 30% до 0,5%. Тобто діти сприймають школу як дружнє середовище.

Експерт відмічає те, що за цей час вдалося по-новому підготувати більше 20 тисяч педагогів початкової школи. На запитання про те, чи піддаються змінам ті вчителі, які вже давно у професії, пан Скиба відповів, що далеко не завжди молодість означає гнучкість та готовність приймати нове. “На тренінгах мені доводилося бачити, що старші люди, якщо до них проявляти емпатію, стають чутливішими і можуть змінюватися. Думаю, десь третина старших педагогів (тих, кому близько 50 років) точно змінилися. Просто їх тривалий час заганяли у межі, а тепер вони отримали змогу розкритися. А досвідчені люди – це ще й мудрість, якої ще не набула молодь”, – зауважує Микола Скиба.

А от щодо недопрацювань НУШ експерт говорить про забезпечення нового освітнього простору: “Це поняття закріплене Кабміном, куди включено нові меблі, нові дидактичні матеріали і так звані станції друку (багатофункціональний пристрій з принтером, сканером тощо), щоб вчитель міг одразу на місці розробляти матеріали, необхідні для уроку чи реалізувати власні авторські підходи. Передбачалося, що кожен клас має бути забезпечений такою станцією, і на це все були виділені відповідні кошти, хоч звісно не покривалося всіх витрат, враховуючи, що наразі маємо 16 тисяч шкіл з початковими класами. Виявилося, що собівартість меблів була розрахована меншою (1200 гривень за парту і стілець), ніж вийшло в реальності, бо виробники стверджують, що якісний комплект нині коштує 2000 гривень”.

Також експерт говорить, що частина областей не впоралася з розподілом виділеної субвенції. “В цілому по Україні станом на вересень 2018 року (початок навчального року) було лише 40% освоєння субвенції. Тобто 60% коштів просто не дійшли і відповідно учні не були забезпечені усім необхідним, і це розтягнулося до зими. Тут з одного боку проявилася неготовність виробників до великих замовлень, а з іншого – неготовність управлінь освіти зробити все вчасно, зокрема, оперативно донести інформацію до підрядників, підготувати їх”.

Також корисно створити супровід, який би надавав допомогу школам, що випробовують майбутні зміни. “Зараз пілотується третій клас, і вчителям постійно потрібна методична допомога, тож дуже важливо, щоб з’явилася гаряча лінія, куди вони могли б звертатися за консультацією”, – додає Микола Скиба.

Що ж, якихось критичних недоліків НУШ, які не можна було б виправити, ми не почули ні від мам школярів, ні від експерта. Схоже, новий підхід до навчання, все ж таки, переважає стару модель, яка десятки років не змінювалася відповідно до вимог сучасності. Утім, наскільки вона виявиться успішною в цілому – покаже лише час. А Укрінформ і далі слідкуватиме за цим процесом.

Юлія Горбань, Київ

УКРІНФОРМ