Освіта в Україні: дотації чи інвестиції в майбутнє?

До змін у системі освіти, яких всі давно чекали, як виявилось, не всі готові – в першу чергу морально

На середню освіту сьогодні учні, батьки, вчителі та реформатори дивляться під різним кутом. Часто для учнів старших класів останні шкільні роки, у які б мало бути основне зосередження на майбутню професію, виглядають пустою витратою часу, оскільки фактично відсутня індивідуалізація, актуальність інформації у шкільних підручниках у рази відстає від реального стану речей на сьогодні, вчитель не може конкурувати з Google, подаючи «фастфуд» з конкретних фактів застарілими і неефективними методами, які до того ж обмежені нормативно-правовими актами минулого століття. Частково цю проблему вирішують репетитори. Але для батьків безкоштовна державна освіта обходиться дорогою ціною. Відносини між батьками, як замовниками освітніх послуг, і репетиторами, які їх надають, ніяк не регулюються, а, отже, гарантій щодо результату немає. Крім того, в умовах чималих виділень коштів із державного бюджету та децентралізації і відсутності менеджерських навичок у окремих керівників на місцях, до цього часу велика кількість необхідних матеріалів та речей купується за батьківський рахунок. Вчителі очікують гідної оплати праці всі роки незалежності. І хоча останнім часом заробітна плата справді зросла, анонсовані кошти недоотримуються, а чимало вчителів згодні лишатися в статусі «ображені та знедолені» замість самонавчатися та адаптуватися під навчальні потреби сучасного учня.

Якщо ще 5 років тому виділяли державну та приватну освіту, то дедалі більше з’являється альтернативних шкіл, а у великих містах активно росте рух хоумскулерів. Поява альтернативних шкіл найчастіше пов’язана з невдоволенням батьків державною системою освіти і можливістю організувати власну. Лише в Києві та Київській області нараховується вже більше 50 таких навчальних закладів і їх кількість зростає. Для них характерна невелика кількість учнів у навчальних групах, сімейна атмосфера, вільний розвиток особистості кожної дитини та орієнтування на навчальну зацікавленість. Деяким дітям з тих чи інших причин складно було навчатися у класі з 25-30-ма учнями, і невелика школа сімейного типу – хороше вирішення проблеми. Часто під час формування освітнього середовища засновники за основу беруть фінський досвід та інші успішні шкільні системи. Новий Закон України «Про освіту» фактично легалізував діяльність таких шкіл та домашнє навчання (хоумскулінг), дозволяючи проходити атестацію учням практично в будь-якій школі. Але, тим не менше, не зважаючи на весь позитив, вчителі альтернативних шкіл стикаються з іншими проблемами. Наприклад, мотивацією учнів до навчання. Фінська система освіти передбачає певну свободу, яка визначає і обов’язки, до яких дітей готують ще з дитячого садка. Українські школярі зростали у системі, коли вчителі і батьки постійно контролювали навчальний процес, а тому навички таймменеджменту і відповідальність за свою освіту розвинені дуже слабко. Коли такі учні потрапляють у середовище свободи, то чимало з них «не справляються» з нею. Хоумскулери – учні, яких батьки повністю витягли з очної шкільної системи. Дякуючи дистанційним школам та величезній кількості інтернет-ресурсів, багатьом дітям підходить такий спосіб навчання – за короткий проміжок у часі вдається охопити великий об’єм інформації зі шкільної програми.

Що стосується приватної освіти, то в останні роки це не лише тренд, а й перспективний бізнес, в який все більше інвестують. Щоправда, отримати дивіденди швидко досить важко. Справа в тому, що для української освіти, як державної, так і приватної існує спільна величезна проблема – кваліфіковані кадри. Останні 10 років у педагогічні виші йшли випускники з найнижчими балами ЗНО, а вчителів «старої каденції» з класичною педагогічною освітою і високоякісними знаннями у школах майже не лишилося. Так, вчителі-пенсіонери навчали «не по сучасному», але мали хороші ґрунтовні знання, сьогоднішні ж випускники педагогічних навчальних закладів, зокрема природничо-математичного циклу, часто самі не здатні скласти ЗНО, не кажучи про те, що мають ще готувати до цього учнів. Звичайно, і серед цих випускників є невелика кількість талановитих і перспективних спеціалістів, але, дуже часто вони одразу намагаються перекваліфікуватися і отримати непедагогічну спеціальність на заочній формі навчання, зрідка такі випускники потрапляють у школи, в тому числі і приватні, а про державні взагалі немає й мови. Професія вчителя у державних школах дедалі більше втрачає свою престижність через низькі заробітні плати для молодих педагогів та незначні перспективи, а бюрократичні процедури обмежують творчий потенціал, а, отже, і професійну самореалізацію. У приватних школах для молодих вчителів є справді більше можливостей, майданчик для творчих експериментів. Кількість приватних шкіл збільшується, але, на жаль, не завжди, якщо ви платите за освіту, то отримуєте якість. Кожна приватна школа має свою передісторію і причину створення. Все більше приватною освітою починають займатися як перспективним бізнесом, і на перший план виходить не освітня мета. Це становить велику небезпеку для тих батьків, які очікують за великі гроші отримати хороші результати, адже за сучасним приміщенням і обладнанням не завжди наявний якісний навчальний процес. Так, частину батьків це влаштовує – формат «золотої клітки» з охороною і інтертейментом повного дня. Сьогодні батькам все важче визначитися з майбутнім навчальним закладом для своїх дітей: державні школи з переповненими класами і застарілими програмами чи приватні школи з гарною обгорткою, але невідомим вмістом, поки не «скуштуєш»?

Про глибоку кризу серед педагогічних кадрів говорить поява проекту «Навчай для України», який покликаний підготувати випускників класичних вишів без педагогічної освіти до викладання у звичайних школах. Очікується, що такі вчителі навчатимуть у новому форматі і надаватимуть сучасну актуальну інформацію учням, а їх досвід перейматимуть місцеві вчителі.

Міністерство освіти України на чолі з Лілією Гриневич у свою чергу знаходиться в активній стадії реформування середньої освіти. Цього навчального року за новою програмою із сучасним компетентнісним підходом до навчання відповідно до концепції Нової української школи працюють сто пілотних шкіл по всій Україні. Нові реформи, які ґрунтуються на застосуванні принципів і методик, що давно зайняли чільне місце у світовій практиці, викликали бурі і шквали у суспільстві. Це зміни, яких всі давно чекали, але до яких, як виявилось, не готові, в першу чергу морально.

Вже 1 вересня 2018 року з першокласниками за новою програмою мають почати працювати 20 000 вчителів, яких зараз навчають методисти-тренери в інститутах післядипломної освіти, а також саме в цей час наставники майбутніх першачків проходять навчальний онлайн-курс. У значної кількості педагогів не було електронної пошти, а деякі – не знали навіть як її створити. Тобто спочатку розробники онлайн-курсу навчали вчителів користуватися тим, що вміють школярі. Але створення електронної пошти виявилося дрібницею. Так, у одній групі в соцмережі Facebook вчителі почали ділитися відповідями до онлайн-курсу, списувати, побоюючись, що не зможуть самі виконати всі завдання, щоб отримати обов’язковий сертифікат. Навіть на OLX з’явилося оголошення про надання небезкоштовних послуг щодо проходження цього онлайн-навчання. Є попит – наявна пропозиція. Але, всупереч проблемам, знайшлися активні вчителі, готові до змін, успіх яких має надихнути решту до проактивної діяльності. Вперше за останні роки МОН прагне вести активний діалог з громадськістю, виставляючи на обговорення проекти навчальних програм та інших важливих документів середньої освіти. Але, тим не менше, відгук від громадськості поки що дуже слабкий. Цього року на здійснення реформи в бюджеті було виділено більше 1 млрд гривень, чого не було раніше. То середня освіта в Україні – це дотації чи інвестиції в майбутнє?

автор: Інна Дьоміна
liga.net