До Дня вчителя український інформаційний простір знову наповнився яскравими фото усміхнених педагогів, яким урочисто вручають грамоти, подяки та символічні нагороди.
За словами доктора педагогічних наук, професора Ігоря Лікарчука, за цими світлинами часто приховується гірка реальність — показна вдячність замість справжньої поваги.
«Сподіваюся, що щасливих тримачів грамот і подяк не примушували роздруковувати їх на власних чи шкільних принтерах. Адже і таке було», — іронічно зауважив професор.
Лікарчук поділився історією свого знайомого вчителя-пенсіонера — колись шанованого фахівця, який закінчив життя в бідності й забутті. За кілька тижнів до смерті він, сидячи в порожній квартирі, розривав свої грамоти на дрібні клаптики, згадуючи кожну нагороду й плачучи від болю несправедливості.
«Сусіди знайшли його під столом, поруч — купу папірців від грамот. А з вікон було видно школу і селищну раду, очільники яких колись урочисто вручили йому ті нагороди…»
Професор наголошує: в Україні учительська праця все ще оцінюється символічними фантиками — грамотами, подяками, дрібними преміями. Наприклад, в одній області переможцю Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» пообіцяли премію у 12 тисяч гривень. І, що сумніше, багато педагогів щиро дякують за таку «щедрість».
«У світі вчителів нагороджують так, щоб вони жили достойніше. У нас — щоб продовжували вірити в цінність фантиків», — підсумовує Лікарчук.
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
