Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Іще одна тема моїх роздумів над проектом «Порядком проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти», який Міністерство освіти і науки України надало для громадського обговорення, стосується змісту роботи аудиторів у закладі освіти, тобто про форми і методи аудиту.
На жаль, цій проблемі у проекті присвячено лише 16 пункт. Щоправда, у ньому про зміст діяльності аудиторів знаходжу лише одне речення, у якому ключове місце належить слову «можуть». Це речення вартує того, щоб його процитувати повністю.
«Із метою оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти голова та члени експертної групи під час проведення інституційного аудиту можуть спостерігати за освітньою діяльністю закладу освіти, у тому числі відвідувати навчальні заняття, а також опитувати здобувачів освіти, їхніх батьків або інших законних представників, педагогічних працівників щодо освітньої діяльності закладу освіти».
Прочитав та і уявив собі, які оті експерти з бейджиками на грудях ходять коридорами закладу, спостерігаючи за «освітньою діяльністю». 10 днів ходять… І за ними має хтось ходити, бо іще, не дай Бог, не туди зайдуть і не те спостережуть… А тоді оцінять і зроблять висновки…
Людоньки! Ми в якому столітті живемо? Невже хтось вважає, що перебуваючи 10 днів у закладі, спостерігаючи за «освітньою діяльністю», можна об’єктивно її оцінити?
Окрема тема – відвідування «навчальних занять». Ох і живий совок у думках авторів проекту, якщо вони ще й досі вважають відвідування уроків дуже важливим джерелом інформації про стан функціонування освітньої системи.
По-перше, іще раз нагадаю про академічну свободу вчителя. Він вільний у виборі форм і методів проведення уроку. І, якщо вчитель вважає, що сьогодні, наприклад, учні увесь урок мають працювати з підручником, то це його право. А тут до нього прийде експерт, посидить, поспостерігає і скаже: «А де інтерактивні методи», «а де кейси»… чи щось подібне? І зробить висновок – освітня діяльність погана, бо вчитель не…
Ну чому жоден перевіряючий в лікарні не йде на операцію до хірурга, щоб спостерігати за тим, як він її проводить? А до вчителя на урок можна йти? І головне, що проект Порядку це узаконює.
Тож відверто і, мабуть, достатньо грубо, маю сказати і авторам проекту, і всім тим начальникам, хто продовжує тинятися по учительських уроках: не копіюйте те гірше, що було в совковій школі, не переносьте в нові освітні реалії практику нагляду за роботою вчителя, не думайте, що ви краще від пересічного педагога знаєте, як вчити і виховувати. Розворушіть свої мізки, щоб знайти такі форми й методи оцінювання освітнього процесу, які були б валідними, об’єктивними, переконливими та не принижували педагога недовірою. Бо відвідування уроків то, насамперед, недовіра до вчителя: «А можливо ти щось не те і не так на уроках робиш? От я прийду й подивлюся. І скажу тобі як потрібно робити…»
Тож мені дуже прикро, що проект Порядку, про який йде мова, базується не на презумпції довіри до вчителя, до закладу, а на недовірі до них.
Кілька слів про ті «опитування» «здобувачів освіти, їх батьків або інших законних представників, педагогічних працівників».
По-перше, я глибоко сумніваюся в тому, що опитування «здобувачів освіти» з точки зору педагогічної етики та дитячої психології є дуже доцільними. І що на основі таких «опитувань» можна робити якісь висновки. А ще було дуже цікаво побачити зміст отих запитань, на які матимуть відповісти «здобувачі освіти».
По-друге, результати будь-яких опитувань мають цінність і значущість лише тоді, коли вони проведені за певними правилами і з певною вибіркою респондентів. Хтось вірить у те, що експерти, котрі будуть опитувальниками, ті правила знають і будуть їх дотримуватися? Особливо, якщо проводитимуть аудит у невеликій школі? На жаль, відповіді на ці питання немає.
Таким чином, із усіх форм і методів проведення інституційного аудиту, як свідчить проект Порядку, залишається один найважливіший – вивчення паперів… Щоправда, в п. 19 є така цікава фраза: «здійснення інших заходів з оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти, внутрішньої системи забезпечення якості освіти». Що автори вважають «іншими заходами» – незрозуміло. Але дуже небезпечно. Бо наявність подібного в нормативних документах – це такий простір для розквіту відсебеньок, що ой-ой…
І, якщо лише на підставі аналізу річного звіту та інших документів, спостереження за освітньою діяльністю, включаючи відвідування уроків, опитування та відсебеньок, будуть готуватися аналітичні довідки, як то передбачено п.19 проекту Порядку, то їхня значущість для справедливої оцінки роботи закладу викликає дуже багато сумнівів.
Відповідно, сумнівною стає й цінність інституційного аудиту в цілому.
- dsq_needs_sync:
- 1
