І. Лікарчук: де справжня дерусифікація освіти?

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Уф… Нарешті в Міносвіти визначилися. Із тим, кого із російських письменників не будуть тягнути за поли в літературну освіту українських учнів. Довго товклися, лаялися, збирали усілякі робочі групи, писали у ФБ і вирішили…

Воно, начебто, і правильно. Нічого тим робити у нас. Але чи означає таке мужнє рішення дерусифікацію української освіти, як про це всі кажуть?

Упевнений, що не означає. Бо у освітній справі нас із росією поєднують не лише пушкіни-достоєвські-шолохови. І у росії, і в Україні, і в білорусі освітні системи мають єдиних маму-батька: освіту СРСР. І за тридцять років української Незалежності в Україні дуже мало зробили для того, щоб залишки тієї пуповини, котра тягнеться від освітньої системи СРСР, видалити назавжди.

А зважаючи на те, що найбільш міцно ідеї та традиції радянської освітньої системи гніздяться в освітній системі росії, то отака дерадянізація української освіти автоматично означатиме її дерусифікацію. Яка зараз, у роки війни з росією, актуальна і важлива, як ніколи.

І це не стільки і не скільки відмова від включення до шкільних програм російських письменників. Це набагато важливіші за своєю сутністю й набагато складніші за шляхами реалізації, проблеми.

Наведу лише кілька прикладів. Добре, що у нас усім громадянам гарантовано конституційне право на безоплатну обов’язкову загальну середню освіту. І хоч у жодному нормативному документі немає згадки про обов’язковість здобуття такої освіти до 18 років, у нас де-факто так є. Бо так є і там. А там це започатковано партійно-радянськими лозунгами про країну «перемігшого соціалізму», яка змогла влаштувати «всеобуч» для всіх до 18 років: «хочеш чи не хочеш, а мусиш здобути загальну середню освіту. Тож і роблять вигляд більшість старшокласників, що її здобувають.

Інший приклад – трьохланкова система управління освітою. І хоч практикою давно доведено, що управлінські структури між закладом та Міністерством освіти це, образно кажучи, «п’яте колесо до воза», вони в Україні продовжують жити і бути здоровішими від усіх здорових. Так, як було і в СРСР, так є в росії та білорусі.

Ще один приклад – система підвищення кваліфікації учительства, котра завжди базувалася та базується на формалізмі, примусі та є малопродуктивною і неефективною. Основна мета цієї системи, незважаючи на якісь чисто зовнішні зміни, це підвищення кваліфікації задля підвищення. Іншими словами – задля того щоб отримати папірець, наявність чи відсутність якого може вплинути на розмір зарплати. Хоч насправді, є те підвищення, чи його немає – не знає навіть Господь.

А чи не є залишком тієї пуповини професійна і соціальна роль керівника закладу освіти в сучасній Україні? Досить уважно прочитати новий професійний стандарт керівника закладу освіти, як відразу відчуєш аромати минулих десятиліть, котрі, як парфюм «Красная Москва», народжувалися лише для «своїх», для «совєтських». Але тхнуть ті аромати радянською москвою із нещодавно затвердженого стандарту й досі.

А система класного керівництва – не звідти? Введена і обґрунтована ще за часів Наркомосу Крупської?

А шкільна бюрократія та культ паперотворчості – не звідти? Яка успішно квітне будяками в освіті України.

А «золоті» та «срібні» медалі, липовий аромат яких цього року закрутив багатьом голови так, що вони втратили почуття професійної реальності.

А тлумачення сутності т. з. «виховної роботи» в основі якої, як і колись, лежать папери, звіти, масові заходи, але аж ніяк не формування людини, як особистості та громадянина шляхом створення відповідного середовища…?

А система оплати праці вчителя, за якої і той, хто працює, як папа Карло, і той, хто робить вигляд, що працює, отримують однакову зарплату. Так є і там. Так було і в СРСР…. Почав я робити цей перелік і злякався. Бо він буде дуже довгим….

Тому ідея не тягнути за поли в українську освіту представників російської «культури» гарна, публічно виграшна і дуже легка для реалізації. Вона гарно підтверджує те, що освітні чиновники трудяться. Але справжня дерусифікація української освіти від того не відбудеться. Ось що страшно.

Оригінал