Ігор Лікарчук: чому в школах суцільні фальш і брехня?

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.

Рано-ранесенько підібрав людину, котра стояла на зупинці, очікуючи рейсового автобуса. Дуже розумний, начитаний, інтелігентний чолов’яга. Дізнавшись, що я маю якесь відношення до освіти, запитав дозволу на пряме запитання і попросив відвертої відповіді.

Запитання таке: «Чому в наших школах суцільні фальш і брехня? Невже ті, хто фальшує і бреше, не свідомі того, що учні те все бачать і, намагаючись пристосуватися до соціуму, у якому знаходяться більшу половину дня, також вчаться брехати і фальшивити?»

На моє прохання деталізувати своє запитання мій візаві майже двадцять хвилин наводив факти. Ось деякі із них.

• Шкільні оцінки у переважній більшості випадків насправді не є оцінкою реальних знань. Вони цілком і повністю залежать від суб’єктивних відчуттів учителя та запиту на оцінку.
• Так звані виховні заходи, хоч і переповнені гарними словами, віршами, патріотичними піснями та усілякими дійствами, насправді жодного виховного змісту не мають й давно обридли всім: учасникам і організаторам.
• Вчителі кричать «не списуйте», а самі списують плани, сценарії, протоколи, інші документи та ще і видають списане за своє.
• У школі багато говорять про свободу, демократію, а насправді будь-які вияви вільнодумства і демократичні засади організації шкільного соціуму негайно щемляться.
• На уроці вчитель може говорити про шкоду тютюнопаління, а із підсобки чи учительського туалету запах тютюнового диму постійний…

Подібного я почув дуже багато. На жаль, дуже ґрунтовних доказів протилежного знайти не зміг. Із прикрим відчуттям душевного дискомфорту попрощався із своїм візаві. І постійно намагаюся переконати себе, що не все так погано у нашому освітянському королівстві. Але не вдається…

Бо таки фальшем і неправдою воно просякнуте надзвичайно сильно. А якщо подумати й про те, що держава не довіряє дипломам, виданим від її імені, то виходить, що й вони брехливі.

Я про атестацію на знання української мови тих, хто йде на держслужбу і має складати іспит на знання української мови, хоч вивчав її у виші. Або про майбутню сертифікацію вчителів, під час якої успішним тестуванням педагоги мають підтвердити рівень своїх знань, уже засвідчений у їхньому державному дипломі…

Освіта.ua