Можна довго сперечатися, втратила чи професія педагога колишній престиж. Швидше за все, правильно буде сказати, що соціальне сприйняття цієї професії ще з перебудовних часів змінилося. Сьогодні аванси минулого, коли вчитель – не тільки професія, а й суспільний статус, вже не діють. Але як і раніше, люди прагнуть надходити в педагогічні ВНЗ і кожен рік в школу приходять нові фахівці. Напевно, все ж покликання сильніше перепадів настрою суспільства. А ось як бути тим вчителям, що замислюються про зміну професії? На жаль, це не поодинокі випадки.
Природний відбір або віяння часу?
Існує якийсь відсоток педагогічних кадрів, які опинилися випадковими людьми у своїй професії. Практично неминучий їх відхід з школи. Але ж є і ті люди, хто усвідомлено йшов в професію, хто бачить себе лише вчителем, хто намагається досягти результатів саме на цій стезі. І вони теж йдуть зі школи. Чому? Причин багато. Одні просто розчаровані в фінансову складову питання. Хоча цей великий мінус навряд чи перекриє всі плюси цього покликання. Інші важко адаптуються в сучасній школі, з її темпом, конкуренцією, з новим поколінням зухвалих і діловитих учнів. Людина просто не справляється з такою педагогічної навантаженням. Найчастіше адміністрація помічає цю проблему і намагається допомогти вчителеві. Підбадьорити, налаштувати, захопити цікавим дорученням, може бути, відправити на курси для зміни обстановки. Але так буває не завжди і, на жаль, школа втрачає педагога. Адже цьому можна протистояти! Є реальні способи виходу з професійної кризи.
Фактори професійних криз
Психологи виділяють кілька головних чинників професійних криз. Перший визначається розчарованістю в своєму соціальному статусі, положенні. Другий викликаний незадоволеністю різними соціально-економічними умовами. Це пов’язано не тільки із заробітною платою, але і з кадровими змінами в адміністрації, в скороченні робочих місць і т.д. Наступний фактор пов’язаний з віковими змінами і психофізіологічним станом людини. Може погіршитися здоров’я, знизитися працездатність, наступити емоційне спустошення. Серед інших чинників професійних криз виділяють трудоголізм, надмірну самовіддачу професії. Окремо виділяють зміни в особистому житті людини, які впливають на робочі справи.
Фази професійного кризи
Як у будь-якої кризи, у професійного є три фази. Перша, предкрітіческая, відрізняється тим, що проблеми ще не усвідомлюються, але людина вже відчуває дискомфорт. Він не може чітко позначити причини своєї незадоволеності, але невдоволення зріє. Далі настає критична фаза, коли працівник уже усвідомлено незадоволений обстановкою. Конфлікти збільшуються, психічна напруженість зростає, виявляється все більше суперечностей. На цій фазі працівник вже замислюється про нових варіантах розвитку подальшого професійного шляху. Виділяють три типи конфліктів, характерних для цієї фази. Мотиваційний конфлікт визначений втратою інтересу до самої роботи, до професійних перспективам. Діяльнісний конфлікт пояснюється незадоволеністю способом, яким здійснюється сама професійна діяльність. А поведінковий конфлікт пов’язаний з проблемами в міжособистісних відносинах працівника, з його становищем у колективі.
Криза адаптації
Великий відсоток відходу педагогів з професії доводиться на кризу адаптації. Він пов’язаний з тим, що молодий педагог насилу знаходить своє місце в різновіковому колективі, а також з тим, що його очікування не збіглися з реальністю. Хтось відносно спокійно проходить цей період, а хтось не мириться з першими розчаруваннями і йде з професії. Проте є способи подолання цієї кризи. Вони полягають у концентрації сил і можливостей, в максимальній професійної самовіддачі та оптимізації робочого часу. Також способом подолання кризи є робота над собою, пошук сенсу професії, визначення свого місця в ній і постановка професійних цілей.
Криза професійного зростання
На цьому етапі небагато педагоги зважуються на кардинальні заходи. Але й таке трапляється, особливо це стосується максималістів і людей з великими амбіціями. Людини в цей період не влаштовує посада і місце, перспективи не приваблюють. Впливає на кризу та освіта сім’ї і, як наслідок, перегляду своєї фінансової спроможності. Подолати цю кризу допоможуть підвищення кваліфікації, придбання додаткової освіти, орієнтація на кар’єру. Можливо, доцільно докласти зусиль до зміни посади та місця роботи.
Також небезпечний для педагога криза соціально-професійної самоактуалізації. Він пов’язаний із зміною цінностей і з неможливістю повноцінної реалізації себе в професії. Працівник незадоволений своїм професійним статусом. Також можуть стати причиною проблеми зі здоров’ям, вікові зміни. Перемогти цю кризу допоможуть не тільки зміна посади, але й визначення нової професійної позиції. Цей період хороший для переходу на творчість у професії, на етап інновацій та новаторства.
Це не всі причини та обставини, що перетікають в відхід з професії. Хочеться відзначити, що будь-який вчитель, роблячи перші кроки в професії, повинен розуміти, що починається невпинна робота над собою. Він стикається з людиною, з учнем, а значить з його душею і його зростанням. Учитель несе відповідальність за кожного свого учня, а значить, він сам повинен рости над собою, повинен прикладати всі зусилля до максимальної самореалізації та розкриття свого педагогічного потенціалу.
- dsq_needs_sync:
- 1
