США та Євросоюз помирилися. Китай та Росія невдоволені, але мовчать

Схоже на те, що “велика торгова війна” між двома надпотужними світовими економіками — США та Євросоюзу — згасне, так і не вибухнувши до пуття. Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер приїхав минулої середи до Вашингтона, зустрівся там з президентом Дональдом Трампом, і ось результат: “У мене сьогодні була одна мета — укласти угоду. І ми уклали угоду” (Юнкер); “Між Вашингтоном та Брюсселем почався новий етап” (Трамп). Тобто, сторони задоволені, нові мита не вводитимуться, на промислові товари вони будуть нульовими (що особливо вигідно європейському автопрому), натомість Євросоюз збільшить закупки американської сої та скрапленого газу (а це вже солідна вигода для США). Таким чином, “торговій війні” капут, бо США і Європа висловили взаємну готовність домовлятися, поступатися, миритися.

А як все гарно (для декого) починалося 1 червня! З цього дня США запровадили мито на сталь та алюміній з Євросоюзу, на що європейці відповіли митом на мотоцикли та віскі. США пообіцяли ще мита, причому на «сакральну» для Європи групу товарів — автомобілі. Для європейців це дуже болючий “мозоль”. Європейці теж не скупилися на обіцянки, запевняючи, що не відступлять, і закликаючи американців згадати про євроатлантичну солідарність.

Звісно, “гарно починалося” — це для тих, хто сподівався від економічної сварки двох гігантів отримати неабиякі геополітичні (а не лише економічні) дивіденди. Звісно, що це насамперед Росія та Китай. Не вийшло.

Так, США та Євросоюз — конкуренти у світовій економіці, причому досить запеклі й давні. Політичне домінування США над Західною Європою в роки “холодної війни”, зумовлене усвідомленням європейцями воєнної загрози з боку СРСР, давало американцям певні економічні переваги над європейцями. Ті вимушено частково погоджувалися з цим, а частково — опиралися (згадаймо їхню угоду з СРСР “газ — труби” всупереч запереченням США). А коли “холодна війна” закінчилася, Євросоюз, у тому числі — за рахунок інтенсивної економічної співпраці з Росією, здійснив своєрідний економічний “реванш” у стосунках зі США: перед введенням Штатами мита на європейські сталь та алюміній профіцит торгівлі США — ЄС був у 151 мільярд євро на користь Євросоюзу. Трамп дав обіцянку з цим покінчити і поки що її виконує.

Безумовно, швидкі поступки Євросоюзу, котрі, власне, і не дали “торговій війні” розгорітися, дуже розчарували Кремль. Там явно сподівалися, що “бійка за гроші” між європейцями та американцями буде запеклою, затяжною і призведе, врешті решт до руйнування, або хоча б до солідних тріщин, у які Росія змогла б всунути свою ногу, військово-політичного союзу США та Європи. Важко сказати, що більше вплинуло на європейців: страх програти “торгову війну” з американцями (а це дуже реально з огляду на те, що на сьогодні американська економіка загалом сильніша за європейську), тобто — втратити дуже й дуже багато грошей, чи страх перед геополітичними амбіціями Кремля, а той, до речі, не дуже й приховує, що має намір підкорити в геополітичному плані собі Європу, щоб уже разом з нею створити центр глобального протистояння США. Та в будь-якому випадку маємо підстави стверджувати, що в Берліні чи в Парижі добре усвідомлюють небезпеку занадто тісного зближення з Москвою і занадто далекого відходу від Вашингтона. Торгове замирення Євросоюзу зі США показує нам, що «політичного союзу де-факто» між Європою та Росією, чого так побоюються в Україні та Східній Європі, не буде.

Окремо варто сказати кілька слів про Китай. “Торгову війну” з ним США почали практично одночасно з війною проти Євросоюзу. І Китай нині, так само як і Європа, програє американцям. Китайський юань втрачає вагу, інвестиції виходять з країни. Китай теж мав профіцит у торгівлі зі США, ще більший, ніж Євросоюз. І теж сьогодні за це розплачується.

Новину про замирення Трампа і Юнкера китайці устами речника їхнього МЗС привітали. Можливо, це лукавство — китайці могли розраховувати на те, що їм буде легше протистояти США, коли ті “воюватимуть” на два фронти — не лише з Китаєм, але й з ЄС. До речі, Китай пропонував європейцям фактичний союз, аби разом відбивати спроби США змінити баланс торгівлі, однак європейці такий союз відкинули. А можливо, що в Пекіні домовленості Трампа з Юнкером вітали цілком щиро, бо розраховують, що їм так само вдасться швидко замиритися з американцями на більш-менш вигідних умовах. Звісно, Пекіну теж доведеться багато в чому поступитися Вашингтону, однак затяжна і запекла “торгова війна” зі США загрожує Китаю економічною катастрофою.

Загалом, той факт, що реальна “торгова війна” між США та Євросоюзом так і не розгорілася, свідчить, що так звана євроатлантична солідарність (США, Канада, Євросоюз), котра протягом багатьох десятиліть після Другої світової війни визначала стабільність (відносну, звісно) і прогнозованість міжнародного життя, ще не вмерла, вона живе і продовжує визначально впливати на світові події. Іншими словами, потуги Росії змінити цю реальність, розірвати євроатлантичну солідарність виявляються марними. Утім, Росія з цим досі не змирилася. І це теж, на жаль, реальність, яка так сильно псує життя Україні.

УКРІНФОРМ