Жорстка дипломатія і м’який примус

Карикатура, цілком і повністю відображає зовнішньо-політичну діяльність Російської Федерації протягом останніх кількох років. Лицемірству Російської правлячої верхівки може позаздрити навіть самий затятий брехун, це об’єктивно. І так, повернемося до політики «подвійних стандартів», в якій Кремль любить звинувачувати Захід, але тим не менш, вона припала так до душі вищим державним менеджерам Російської держави. Такий зовнішньо-політичний вектор яскраво виражений на прикладі «української» військової кампаній на сході України і в Криму.

Всі пам’ятають, що в недалекому 2014 році, парламент РФ дав добро на введення і використання збройних сил в АР Крим, нібито для захисту російськомовного населення і мінімізації жертв серед російських громадян. Так ось, жертв як не було, так і немає, але війська не змінили місце своєї дислокації і по сьогоднішній день. Офіційний Кремль рвав на грудях сорочку, заперечуючи присутність «ввічливих людей» на півострові, але через деякий період часу, сам Російський Президент підтвердив цей факт, але процес по «віджимання» Криму вже був неминучим.

Далі більше. Повальна брехня і прояв тотальної відчуженості проявилася з появою десятків тисяч непогано озброєних громадян в Донецьку і Луганську, які почали підрив національної державності з середини країни. Збройне захоплення адміністративних та правоохоронних інституцій, проголошення, так званих, народних республік, інші заходи, які не мають нічого спільного з традиційним мирним мітингом, поклали початок деструктивним політичним, економічним і соціальним процесам на Сході України. Найголовніше, що російський уряд був не в змозі прокоментувати наявність модернізованого озброєння, а після і важкої військової техніки, у простого громадянина східного регіону. Ну а питання: «яка ж така федералізація вам необхідна і навіщо Путін повинен ввести війська?», Ставив в глухий кут якщо не всіх, то практично 99% учасників протесту проти Києва. Віддаючи собі звіт, що довго виправдовувати «народні бунти» уявним «доведенням народу до ручки» не вийде, Кремль запустив політику «підміни понять». У неї входило впровадження понять «фашизму», «нацизму» і так далі, для чіткого описування діяльності політичної еліти України.

З плином часу, східні федералісти просто почали вести себе як справжні терористи, які вбивали незручних, а жінок і дітей використовували в якості прикриття власної шкури, але тим часом «машина російської пропаганди» наполегливо робила свою справу. Російська влада, незважаючи на всю свою непримиренність до тероризму в будь-якому його прояві, навіть не обурилися з приводу ситуації, що склалася на Донбасі, більш того, ввели в щоденний вжиток риторику про «карателів» і «хунту», які сповнені намірів знищити все живе на Сході своєї країни. Цікавим був і той факт, що офіційна влада РФ не спромоглася прокоментувати появу лідерів бойовиків з числа ув’язнених, які повинні були відбувати покарання на території Росії. Така ось собі амністія за допомогу в терористичної діяльності.

Лицемірство полягає і в тому, що, незважаючи на перманентну підтримку військового конфлікту бойовиками, кадровими військовослужбовцями, технікою і матеріальним постачанням, Росія ще примудрялася на міжнародній арені просувати і лобіювати резолюції щодо підтримки мінських домовленостей по врегулюваню українського конфлікту. Самі створили проблему, а тепер самі ж імітують глибоку зацікавленість в її благополучному вирішенні. Подібна риторика Росії має місце на всіх міжнародних майданчиках, починаючи від засідань мінської групи і закінчуючи нарадами безпеки ООН. Посли доброї волі, інакше і не назвеш.

Ось така неоднозначна країна Російська Федерація, слова і дії якої мають абсолютно різні напрямки. Країна, яка називає «геноцидом свого населення» використання армії проти терористичних груп, а сама не так вже й давно вводила війська до Чечні, щоб утримати її в своєму адміністративно – територіальному складі. «Чи не «подвійні це стандарти?!», зауважите Ви. Ні, не «подвійні», як мінімум, «потрійні».

Андрій Кущенко