Віктор Громовий: коли відбудеться НУШ?

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Тоді, коли ніхто «там на верху» не відповідатиме за її «втілення в життя»! Ніхто не тиснутиме зверху («дайош» новий освітній простір з 8 осередків…) і ніхто не чекатиме внизу (караул, не ті парти закупили, підручниками не забезпечили…).

Ніхто ні за що не відповідатиме, а нова освіта народжуватиметься сама собою. Не буде вертикалі, зате запрацює горизонталь, де ніхто нічого не перевірятиме і ніхто не рапортуватиме про «здобутки». І нічого не розвалиться. Доведено сферою торгівлі, яку держава змушена була відпустити на свободу ще на початку 90-х.

Юваль Ной Харари, історик, філософ, автор бестселерів «Sapiens: Коротка історія людства» і «Homo Deus: Коротка історія завтрашнього дня» розповідає про найбільший подив радянського чиновника, який в кінці 80-х приїхав до Великобританії, щоб спробувати зрозуміти: чому в Москві, де найкращі уми намагаються розв’язати проблему постачання продовольства, всюди стоять черги за хлібом, а в гігантському місті Лондоні він не побачив жодної такої черги.

Він хотів поспілкуватись із людиною, яка там відповідає за постачання хліба, але виявилось, що ніхто не відповідає за постачання хліба в Лондоні.

Саме в цьому і полягає «секрет» вільного суспільства і ринку: «Ніхто ні за що не відповідає. Ви лише дозволяєте інформації вільно циркулювати між різними частинами системи й дозволяєте людям і організаціям приймати власні рішення». Див. цей епізод на 26-27 хв.

Do-It-Yourself Democracy, вона така…

НУШ: дайте нам зробити її самим! Таким має бути наше головне гасло.

P.S. Дякую, Наталю Тодчук, за підтримку. Справді, саморегуляція є ознакою життєздатності системи. Втрата ж на будь-якому рівні освітньої піраміди здатності до самоорганізації веде до неминучої освітньої катастрофи.

Утім, уже відчуваю грізний окрик ортодоксальних управлінців старого гарту: що за дурниці він знову проповідує? Як же без вертикалі? Це ж що кожен «шо хотітиме, те і робитиме»?!

Звісно, апріорі вважається, що ситуація, за якої кожен освітянин «шо хоче, те і робить», є неприпустимою. У тому суспільстві, від якого ми ніби прагнемо відійти, всі робили те, «шо хотів» чиновник, партфункціонер… Тоді інакше бути не могло. Тепер має бути достатньо «хаотичного» простору, для того, щоб міг нарешті спрацювати найголовніший ресурс освіти – ресурс свободи, свободи педагогічної думки і дії.

Вертикальномислячі люди не розуміють, що тривале перебування під дією апарату «штучного дихання» у стані «вимушеної нерухомості» зрештою призводить до повної атрофії м’язів та дисфункції життєво важливих органів. Усі ж добре знають у яких випадках медики змушені брати під повний контроль життєдіяльність організму.

Колись китайським дівчаткам з багатих родин змалечку перебинтовували ноги з тим, щоб вони втрачали здатність самостійно пересуватись і з огляду на це потрапляли у повну залежність до свого чоловіка. Нам це треба?

Замість продовження курсу на культивування «навченої безпорадності», потрібен інший шлях реальних реформ:

«…Возвеличу малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх поставлю слово(закреслено)… МОН».

ОСВІТА