Якісна освіта для ВСІХ можлива лише тоді, коли ВСІ не лише готові по-справжньому напружуватися, щоб вчитися на межі сил та здоров’я, а й прагнуть того, вимагаючи до себе уваги як місцевої, так і центральної влади.
Останнє буває саме таким лише тоді, коли організація освіти у частині поточних занять за щоденним розкладом стоїть на двох «китах»:
- по-перше, на початку – за однаковим для всіх змістом мінімального Держстандарту;
- по-друге, на завершальному етапі (ІІІ ступінь системи ЗСО) – профільно орієнтованою на особистісні пріоритети та здатність старшокласників.
Всі школи/гімназії можуть у державі бути однаково гарними за змістом та зовнішньо, але ліцеї для старшокласників не лише гарними, а й обов’язково різними за змістом та за специфікою свого учнівського контингенту. Адже їх (різні індивідуальні пріоритети) не реалізуєш у рамках одного класу, а зібрати до одного класу «однодумців» – це як раз присісти.
Якісну освіту не отримують, а лише здобувають. З розумінням цієї іпостасі життя у нас складно.
Зверніть увагу на те, як більшість наших людей закінчує розмову у момент переходу до наступного свого напрямку турбот і як те роблять більшість іноземців: у нас чуємо: «Ну, давай!», а у них: «Так, ну пішли».
Ми чекаємо, що нам мають дати, а у світі спрямовують себе робити справу.
Так і у навчанні – наші діти/батьки вважають, що їм мають дати освіту, а у світі – не уявляють, щоб влада не зробила своєї справи (створила умови), яка надає можливість громадянину добути свого своїми зусиллями. І при цьому через вимогу мати гарного вчителя, у тому числі, але не проханнями «намалювати» гарну оцінку.
- dsq_needs_sync:
- 1
