Як повернути до школи радість?

Освітні експерти запевняють: аби навчання було ефективним, до школи треба повернути радість.

Про це пише 24 канал.

Одну зі своїх останніх великих навчальних подій спільнота освітян EdCamp присвятила темі радості. На перший погляд може здатись, що будні української освіти мало дотичні до радості. Однак, як переконують науковці, освітяни та психологи, радість – той елемент, який робить освіту більш якісною та сучасною.

Чому у школи потрібно повернути радість

Щоб школа могла розвиватись, вона потребує позитивних емоцій.

Ідейний натхненник та засновник найбільшого українського руху освітян EdCamp Ukraine Олександр Елькін пояснює, що традиційно освітня система доганяє розвиток суспільства. Зараз, коли розвиток світу значно прискорився, важливо, щоби школа рухалась у тому ж темпі.

За його словами, для того, щоби школа не відставала від суспільства, потрібно її переосмислити.
Андреас Шлейхер – світовий дослідник освітніх систем в Організації економічного співробітництва та розвитку – говорить, що школа потрібна для радості. Не для заробляння грошей, ефективної кар’єри чи ще чогось. Лише якщо в основі освіти є радість, ми можемо конкурувати з технологіями.

“Зараз автоматизуються всі професії. Ми входимо у серйозне конкурентне середовище, багато професій просто зникає. Людські стосунки та емоції, вміння пропонувати креативні рішення і долати конфлікти – це наша велика конкурента перевага”, – додає Елькін.

Разом з тим, школи досі готують дітей до життя і професій минулого, багато дітей мріють про роботи, які скоро просто перестануть існувати. Сьогодні задача шкільної освіти зробити так, щоби людство обігнало технології.

Аби підготувати дітей до повноцінного життя, школа має стати не просто місцем отримання інформації. Вона має стати місцем, де діти зможуть максимально розкрити свій потенціал та опанувати мислення зростання.

Що таке мислення зростання?

Мислення зростання – ідея, розроблена всесвітньо відомим психологом Стенфордського університету професором Керол Двек. За її теорією, люди з фіксованим мисленням вважають, що їх здібності та інтелект – фіксовані і вплинути на них не можна. Люди з установкою на зростання вважають, що інтелект і здібності розвиваються з плином часу, головне докласти до цього багато зусиль.

Наявність установки на зростання сприяє розвитку допитливості та дозволяє розглядати невдачі та перешкоди як необхідні конструктивні кроки на шляху до відкриттів і навчання.

Двек доводить, що правильні установки здатні змінити життя. Підхід з установкою на зростання сприяє стійкості та особистій відповідальності, визнаючи роль кожної людини в контролі та прискоренні свого власного шляху навчання, що призводить до ще більш високих досягнень.

Під час свого виступу на EdCamp Joy Шлейхер розповів, що в рамках дослідження якості освіти PISA встановили зв’язок: учні, схильні до мислення зростання, впевненіші у собі, успішніші, менше бояться помилитись.

“Освіта має давати більше простору для експериментів і креативності, давати місце ризикам і помилкам. Наразі наші системи освіти мало навчають роботі із помилками та не сприяють сприйняттю помилок як можливості для росту”, – наголошує Шлейхер.

За його словами, за результатами цього дослідження Україна посідає високі місця за показниками академічної успішності. “Але ще є куди рости за показником мислення зростання. Воно потрібне, щоб учнівство не дозволяло нікому і нічому себе обмежувати, проявляло більше сміливості та було готовим протистояти викликам”, – пояснив він.

“Майбутнє школи полягає у тому, щоби учнівство мало свободу волі. Діти повинні не просто пасивно навчатись і засвоювати інформацію. Вони мають навчитись залучати свої когнітивні та емоційні ресурси, щоб впливати на ситуацію та змінювати її”, – каже Шлейхер.

Психолог, педагог, автор концепції гуманної педагогіки Шалва Амонашвілі у своєму виступі також додав, що дитина, яка не відчуває радості від процесу навчання, не зможе опанувати нових навичок.

Більше про те, чому у школі потрібна радість, дивіться у відео розповіді Амонашвілі:

“Коли йдеться про впровадження ідеї радості в освіті, це не означає, що у школі можна робити, що завгодно, займатись тільки тим, що подобається, не потрібно брати на себе відповідальність чи не робити домашнє завдання. Це – не про радість від того, що тобі все дозволено без кордонів. Ми говоримо у більш ширшому життєвому контексті, коли можна знайти опору у важких ситуаціях. Використовувати важкий досвід для того, щоби рухатись далі”, – уточнює Елькін.

Як повернути радість у школу

Думка, яка об’єднує всіх спікерів, які виступали на EdCamp Joy: чим більше свободи та права на помилку має учнівство, чим інтерактивнішим є процес навчання – тим щасливішими та успішнішими є діти.

Психологиня, засновниця програми викладання у американському Коледжі Вільямсон Сюзан Енгель вважає, що головна мета сучасної освіти – навчити дітей генерувати нові ідеї та втілювати їх у життя.
“Це дуже далеко від тих цілей, які ставить перед собою, наприклад, американська освіта. З того, що я бачу – хоча це не те, що декларують самі школи – метою освіти у США є гроші. Дуже часто успішність учнівства визначається виходячи з того, скільки діти зароблятимуть, отримавши ту чи іншу освіту. Часто ця зосередженість на грошах шкодить дітям, тому що вона змушує дорослих робити те, що не є добрим ані для школи, ані для дітей”, – пояснює вона.

При цьому, за її словами, аби змінити ситуацію на краще, варто трошки зсунути фокус уваги на благополуччя та щастя учнівства.

“Це не означає, що гроші не важливі. Але точно немає зв’язку між рівнем заробітку та тим, наскільки щасливою є людина. Звісно, є проблеми, які заважають людям достатньо заробляти. Але вирішувати ці проблеми – не задача школи. Якщо навчати учнівство цікавитись, розвивати власну експертизу та займатись тим, що їм подобається, є велика вірогідність виростити покоління, які зможуть облаштувати своє життя достатньо добре. У тому числі – мати високий рівень заробітної плати”, – пояснює Енгель.

За її словами, щоб діти почувались щасливішими у школі, вони мають навчитись:

• активно залучатись у складні і змістовні активності;
• віднаходити чи створювати відчуття цілі;
• прагнути до знань та вміти їх здобувати;
• мислити про речі цілісно;
• долучатись до життя громади, допомагати та приймати допомогу;
• цінувати та розуміти тих, хто відвізняється від них;
• читати задля задоволення та інформації.

Щоб цього досягти, діти щодня потрібно залучати до таких активностей:

• багато розмов та спілкування;
• читати;
• покладатись один на одного та розважатись разом;
• досліджувати та задовольняти цікавість;
• бути корисним;
• відчути експертами і експертками;
• пізнавати дорослих;
• активно залучатись до складних і цікавих задач;
• з’ясовувати, що їм подобається робити.

Вимірювати це потрібно не академічними показниками, а такими методами:

• записувати розмови та відстежувати, наскільки змістовними діти стають у спілкуванні;
• виявляти і вимірювати залученість дитини до процесу;
• просити дітей навчати інших;
• питати дітей, як вони почуваються, щоб розуміти, чи цікаво їм у школі;
• зауважувати, що діти читають;
• зважати на ідеї дітей.

Директорка американського Інституту травми Елейн Міллер-Керес також додає, що великий вплив на дитяче відчуття щастя та радості має щира підтримка дорослих.

“Крістіна Бетел з університету Джона Хопкінса дослідила, що ці позитивні дитячі переживання можуть все життя позитивно впливати ментальне здоров’я дитини та її здатність вибудовувати стосунки, попри всі життєві негаразди, з якими стикається дитина. Такі переживання не обов’язково мають бути пов’язані із членами родини. Може ітись про вчителів, тренерів, священнослужителів, викладачів у гуртках. Головне у цих людях: щоби вони вірили у дитину. Ця віра справляє дуже велике позитивне враження” – пояснює вона

Більше про те, з чого творяться позитивні емоції дітей, дивіться у відео розповіді Міллер-Керес:

​​​​​​​

За словами Шлейхера, дослідження також показали, що дітей робить щасливішими:

1. Шкільна атмосфера. Дисципліна, відсутність цькування, відчуття причетності до спільноти, підтримка учителів, зворотній зв’язок від вчителів – це фактори, які впливають на відчуття радості у дітей.
2. Співпраця та конкуренція також позитивно впливають на задоволеність учнів.
3. Ентузіазм учительства. У Німеччині, як і в Україні, ентузіазм учительства проявляється обмежено, пояснює Шлейхер. Але він страшено важливий для успіху учнів та їхнього почуття щастя від школи. Якщо учні бачать, що вчителям подобається їх навчати, подобається тема, вони демонструють кращі результати на тестах та іспитах.

До чого тут реальність українських шкіл

По-перше, як каже Елькін, все це багато у чому пов’язане із програмою соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН).

“Це навчання, яке допомагає виховувати м’які навички: розуміння й управління емоціями, постановки й досягнення особистих та колективних завдань, відчуття і виявлення співпереживання до інших, встановлення та підтримки позитивних взаємин, прийняття відповідальних рішень”, – пояснює він.

В Україні ця програма впроваджується уже третій рік на рівні загальнонаціонального шкільного експерименту у 23 областях за участі Інституту модернізації змісту освіти, Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України та за підтримки GIZ Civil Peace Service Ukraine (Громадська служба миру — GIZ Україна).

“До неї долучаються пілотні школи НУШ, де учні зараз навчаються у 5-х класах. В принципі, до неї зараз можуть долучатись і школи за власним вибором. Ми маємо амбітний план, щоби за кілька років ця програма викладалась у кожній школі. Це офіційна міжнародна ініціатива, до неї складені всі необхідні документи і модельні програми. Школи уже можуть її викладати”, – каже Елькін.

По-друге, чимало освітян в Україні вже використовують практики, які допомагають зробити навчальний процес радіснішим.

Важливо: це не означає, що у школах, які вдаються до впровадження таких практик, немає конфліктів із батьками, виснаження вчителів через надмірні завантаженість та паперову роботу. Все це є. Вирішити ці проблеми одним бажанням сфокусуватись на радості неможливо. Однак впровадження цих практик зробило значно приємнішим перебування у школі і для дітей, і для вчителів.

Директорка і вчителька історії Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 114 Людмила Хорькова каже, що ще 10 років тому у цьому закладі сформулювали для себе, яким хочуть його бачити.

“Наш заклад є школою радості для дитини, школою творчості для вчителя і школою спокою для батьків. Це написано у кожному нашому річному плані на одній з перший сторінок”, – каже вона.

“Навчальний процес ми намагаємось урізноманітнити якимись активностями, які будуть і приємними, і корисними з практичної точки зору. Головне, ці активності підтримують ініціативу дітей – вони самі все пропонують. Тому що те, що вони пропонують самі, те, чого вони хочуть, цікавить їх значно більше”, – додає Хорькова.

За її словами, кожен семестр в останній день у школі проводять День щастя. Активність для цього дня кожен клас обирає сам: святкування дня народження класу з іграми та чаюванням, змагання у клубі фінансової грамотності, акція з годування пташок або майстер-клас. У школі проводять Кольорові тижні, коли кожен день має свій колір і тематику. Є День пледу – у період, коли нам ще не увімкнули опалення, але вже холодно, діти приносять з дому пледи і цілий день ходять у них. Якщо хтось плед забув – завжди може зігрітись під пледами друзів. Хорькова каже, що у ці дні діти налаштовані дуже по-домашньому.

Ще одна школа, де переосмислюють підхід до навчального процесу Новомиколаївський ліцей у селі Шевченкове на Харківщині.

Заступник директора з навчально-виховної роботи Ігор Андрієнков розповідає, що почав впроваджувати кремі елементи СЕЕН. Наприклад, практики повернення до зони “все гаразд”.

“Діти також починають їх використовувати. Ми їм пояснили, що отак можна повертати себе в норму. І діти починають звертатись до цих стратегій, коли їм некомфортно”, – розповідає він.

Крім того, у школі намагаються створити середовище, “у якому би діти могли відчувати кайф від того, що роблять”.

“Це різні інтерактиви, уроки за межами класу. У зв’язку з карантином це стало особливо популярним: і на природі, і на спортивному майданчику, і у шкільному саду ми з ними сідаємо в кружечок і проводим урок. Це завжди для дітей в радість. Я вчитель англійської, тому на Хеловін, День Святого Валентина, Новий рік, Різдво ми проводимо якісь грандіозні заходи. Сам процес підготовки до них їм дуже подобається. Це і самих дітей змінює: вони стають більш розковані, більше на позитиві, їм подобається іти в школу. Думаю, якби вони знали, що у школі потрібно лише навчатись, сидячи за партою, і все – їм би так кайфово не було”, – пояснює він.

У Трудолюбівській гімназії на Полтавщині освітній процес також намагаються перетворити на максимально інтерактивний, ігровий та корисний для дітей.

Вчителька Валетина Федоряка каже, що школа у цьому питанні завжди виділялась – тут ніколи не любили офіційних і застарілих заходів і підходів. “Ми трохи неформатними були ще з моменту відкриття у 1990 році. Колектив був молодий і ми працювали на підйомі. Неприязнь до паперотворчості, звітів, підлабузництва і конкурсоманії у нас лишилась досі”, – розповідає вона.

За її словами, останні роки школа “почала змінюватись у сторону цивілізації, здорового глузду і у сторону дитини”. Федоряка каже, що нинішня освіта досі у багатьох школах ставить собі за мету дати знання і все. При цьому суто знання зараз діти беруть неохоче. “Ми націлені на те, щоб процес перебування дитини у школі не просто був. А щоб він був цікавим процесом. Щоб діти отримували ті поради, знання і ресурси, які їм знадобляться”, – пояснює вчителька.

У Трудолюбівській гімназії заохочують не до перемог у численних олімпіадах, а до того, аби кожна дитина максимально розкрила свій потенціал. Один з останніх проєктів, реалізованих у школі, мав назву “Забарв!” та закликав дітей забарвити будні своїм захопленням.

В рамках цього проекту вчителі дослідили захоплення всіх учнів школи. Тим, хто має сталі захоплення та пов’язує із ними майбутнє, допоможуть реалізувати мрію, пов’язану із ним. Для цього шукатимуть спонсорської підтримки. Наприклад, якщо дитина захоплюється рибалкою і мріє про певну вудочку, спонсор допоможе реалізувати цю мрію.

Для всіх інших дітей цей проєкт також мав свої переваги. Часто ті, кого об’єднують подібні захоплення, не знають про існування одне одного. Тож їх знайомлять між собою через відповідні активності. Для дітей це дуже важливо.

“Наші старшокласники слухають курси Prometheus, наприклад, з тої ж сексуальної освіти. Ми проводимо фотобатли і фотоквести. На наших заходах не буває такого, що діти виходять на сцену із зазубреними текстами. Зараз ми берем каремати, сідаємо на підлогу, переглядаємо фільми і дискутуємо. Багато перебуваємо на свіжому повітрі. Багато уваги приділяємо подорожам. У мене в класі два рази на рік має відбутись якась далека екскурсія і раз на рік – багатоденний похід. Плюс: лижі, концерти. Вчимо комп’ютерній грамотності та правилам поведінки у соцмережах. Багато говоримо про доброчесність”, – розповідає вона.

“Все це – про підготовленість до життя. Ми не націлюємо дітей бути кращими. Наша освіта виростила не одне покоління невдах через те, що у школі привчили, що пишаються лише переможцями. Ми давно зняли зі стін всі ті плакати з відмінниками і переможцями олімпіад. У нас там скрізь роботи дітей. Щоб кожна дитина відчувала, що вона може чогось досягти”, – додає Федоряка.

Спеціалістка відділу освіти, культури, молоді та спорту Станично-Луганської військово-цивільної адміністрації Ірина Прибінська важливість радості в освіті пояснює на прикладі власного сина. Після чергового обстрілу хлопчик не міг впоратись із домашнім завданням з математики. Однак, щойно він заспокоївся після пережитого стресу, він зрозумів, як потрібно його вирішувати. “Радісно сказав: “Я зрозумів! Далі – я сам!”. Оце відчуття радості від самостійно здобутих знань, від свободи думки потрібно культивувати у школі. Коли дитина надалі щось вивчатиме, пам’ятатиме це відчуття”, – пояснює вона.

Прибінська також додає, що дорослі власним прикладом повинні навчити дітей отримувати радість і задоволення від того, що вони роблять. “Іноді така радість – єдине, що дає нам сили жити далі. Повірте, у нашому прифронтовому регіоні це усвідомили дуже добре”, – підсумовує вона.