Ігор Лікарчук: чи потрібні школам перевіряльники?

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.

Над цим питанням думаю давно, але публікація В.Співаковського, яку я перепостив учора, ці роздуми суттєво активізувала.

Отже.

А. ЩО МАЄМО НА СЬОГОДНІ.

1. Маємо величезну армію інспекторів, методистів, так званих «експертів», котрі будь-якого часу, за потреби і без неї, можуть приїхати до школи, дошкільного закладу освіти і невтомно та наполегливо перевіряти, шукати, доскіпуватися, як писав Шевченко, до «печінок» директорських та учительських, аби знайти те, за чим їх послали.

2. Жодних унормованих правил, затверджених процедур таких перевірок не існує. Відсутні в українській освіті обґрунтовані, апробовані та затверджені критерії оцінки роботи закладу, його керівника, вчителя. Тому кожен із перевіряльників, роблячи висновки за результатами перевірки, орієнтується лише на свої світоглядні переконання, власний професійний досвід, власні знання невідомо якого походження та сутності.

3. Практично всі перевірки полягають у вивченні різноманітних паперів, спостереженні за діяльністю керівника закладу, вчителя. Результат Роботи вчителя чи закладу, як правило, нікого не цікавить. Хоча б тому, що ніхто не знає, що воно таке і чим його міряти. Дарма, що чинне законодавство дає вчителю право бути свобідним у своїй педагогічній діяльності. Ця свобода закінчується там, де починається свобода дій ( а найчастіше – свавілля) перевіряльників.

4. Переважна більшість українських освітян давно навчилися працювати на результат перевірки, а не на результат освітньої діяльності. Ото звідси і жагучий розрив між офіційними висновками про стан освітньої діяльності та реальною якістю освіти.

5. Професійних фахівців із питань освітнього аудиту (професійних перевіряльників) в Україні не було, немає і невідомо чи будуть. Усі ті, хто сьогодні є перевіряльники, не мають ні відповідної освіти (галузь знань «освітній аудит» не існує), ні належної фахової професійної підготовки. А заклики типу «хочете бути освітніми експертами – будьте» є лише підтвердження цієї думки. Професіоналізму таким «експертам» вони не додають.

Б. ЧИ ПОТРІБНИЙ КОНТРОЛЬ В ОСВІТІ?

Відповідь однозначна: ПОТРІБНИЙ. Контроль є однією із базових управлінських функцій і жодна система без ефективної реалізації цієї функції не існуватиме.

В. ЯКИМ МАЄ БУТИ КОНТРОЛЬ і дії перевіряльників?

1. Головною метою контролю в освіті має бути РЕЗУЛЬТАТ освітньої діяльності закладу, педагога. Не ПРОЦЕС, а РЕЗУЛЬТАТ.

2. У основу висновків про досягнення РЕЗУЛЬТАТІВ мають бути покладені абсолютно чіткі КРИТЕРІЇ оцінювання роботи закладу, педагога, його керівника.

3. Право робити висновки (перевіряти) повинні мати лише сертифіковані спеціально підготовлені фахівці, діяльність яких має бути регламентована чіткими нормативами та визначеними технологіями.

4. Будь-які висновки експертів (перевіряльників) можуть бути оскаржені до спеціальних фахових третейських утворень. А не органів управління освітою.

5. Мають бути суттєво змінені джерела отримання інформації про роботу вчителя, закладу освіти, його керівника, на основі яких експерти (перевіряльники) робитимуть висновки про результати. 80% такої інформації має отримуватися із електронних джерел (відкриті дані), включаючи Інтернет та соцмережі; 15%- на основі аналізу офіційної звітності; 5% – в результаті особистого контакту експертів (перевіряльників) із тими, кого перевіряють.

6. Експерти мають нести відповідальність за зроблені ними висновки про результати роботи закладу, педагога, керівника.

7. Необхідно відмовитися від поєднання контрольної та дорадчої функцій у діяльності експертів. Контроль є контроль, а надання порад (методична допомога) – це абсолютно різні напрями та специфіка професійної діяльності. Крім того, надання допомоги має здійснюватися лише за запитом того, хто її потребує. І останнє.

Г. Чи МОЖЛИВО створити таку систему контролю в освіті? Так. Для цього потрібно:

1. Політична воля і бажання.

2. Внести зміни до кількох статей Закону «Про освіту».

3. Підготувати чотири рішення Уряду.

4. Упродовж року систему запустити в дію.

Оригінал