Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Я довго чекав перших вражень про сертифікацію вчителів початкової школи від тих, хто її пройшов.
Багаторічний досвід роботи, професійні знання та здорова інтуїція постійно підказували мені, що у запропонованій моделі сертифікації є все, крім одного, – реальної оцінки роботи вчителя за РЕЗУЛЬТАТАМИ його роботи, а не за результатами спостереження за якимись етапами процесу цієї роботи. Саме про це я неодноразово писав і застерігав від профанації хорошої та сучасної ідеї сертифікації.
Звичайно, можна сказати, що ситуація, про яку розповіли у цьому пості, не є характерною. У інших такого немає. Можливо тому, що до інших приїхали не російськомовні методичні богині у статусі експертів? Та думаю, що багато учасників сертифікації не захотіли чи не наважилися сказати правду. Такий вже у більшості наших вчителів менталітет…
Висновок один: ТАКОЮ сертифікація БУТИ НЕ МОЖЕ. Такою, як її сутність передбачена чинними нормативними документами. І щоб не відповідати на питання: «А якою повинна бути?» – раджу уважно переглянути мої пости та перечитати експертні висновки та пропозиції фахівців нашого Центру, котрі ми готували і надсилали за результатами експертизи проектів нормативних документів, що регламентують проведення сертифікації.
Прикро, що знову «хотіли, як краще, а маємо – як завжди». Совкові вуха у цій моделі сертифікації лізуть із усіх сторін, як бридкі пики чортів із стін церкви у знаменитому кінофільмі «Вій»…. І в цьому контексті НУШ для мене – то є нова церква української освіти, а совкові чорти, – те, що деякі чиновники пропонують із нею зробити…
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
