• Українська
  • Русский

«Японія здалеку і зблизька»

«Про Японію можна слухати безкінечно, – ця країна заворожує своєю нестандартністю й загадковістю. Це країна казок, гейш і самураїв, інновацій та традицій. Японія – країна кохання. Нині згадую слова Г. Гейне, що характеризують моїемоції: «Для кохання не існує вчора, кохання не думає про завтра. Воно жадібно тягнеться до нинішнього дня, але цей день потрібен йому весь, необмежений, незатьмарений», так і Японія – вона сильна й тендітна, непередбачувана як почуття любові…. Навчаючи журналістів запропонувала написати матеріал на вільну тему, а думала про Японію… цю статтю підготувала першокурсниця. Віра Ляшенко зачарована Японією…», – розповідає Вероніка Чекалюк під час лекції «Вступ до журналістики».

Безбідна старість з мільйонами на банківському рахунку чи влада, за якою можна сховатись. Японія, яка вона є?

Японія – саме та країна, яка в технологічному розвитку давно зробила великий крок уперед. Що це: вдача чи люди, наділені фантастичним розумом? Багатьом здається, що японці «не такі», що вони, з їх зеленим шоколадом та розміреним темпом життя, походять на справжніх інопланетян. Але які ж вони насправді: як співіснують на тісному острові, де майже не залишилося вільного місця, чому радіють і чи є між нами, людьми з різних материків, щось спільне? А для того, щоб зрозуміти їх, потрібна людина, яка, перебуваючи в цій злагодженій системі, змогла підлаштуватися сама. І це Дана Окоманюк, менеджер токійської компанії. Вона, ставши гостею тематичної прес-конференції для студентів I курсу Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України. Дана, українка за національністю, вивчилась на міжнародника і поїхала шукати себе у зовсім несхожу і далеку від нас країну – до Японії, а саме у Токіо, її епіцентр. «Чому полетіла? Вирішила для себе, що хочу пожити в іншому місці, зрозуміти структуру і набратися досвіду,» – сказала вона перед початком, розповідаючи про себе. Найперше, що ми розуміємо – це те, що там дуже серйозно ставляться до можливостей працівника і його навичок, адже Японія стоїть на першому місці за смертями від перевтоми: доведено, що це є синдром, який має назву «каросі». (яп.  過労死 -Karōshi, «смерть від перепрацювання») – перший випадок відзначено у 1969 році. Та Дана сказала, що їй пощастило: начальник тільки благословив її на трьох недільний відпочинок.

«Ви поїхали у Токіо без навичок японської мови чи ви здобували це десь в Україні?» – запитав Віталій Мікуланайпершим.

Дана, відповідаючи, зазначила на загальних формах цієї мови: 1) хірогана – система писемності, яка вважається дитячою; 2) катагана – виключно тільки для іноземних слів, вона відрізняється від першою структурою, але, в загалом, мають однакові співзвуччя. 3) канджі – доросла китайська складова, яка перейнялась в Японію. Сама вона знає дві перші – почала з самостійного вивчання базисів, а тепер оволодіває і третьою в мовній школі, вже у самому Токіо.

«Я була настільки готова до цієї поїздки, що зрозуміла – мої очікування зійшлися з реальністю,» – відповіла Дана, коли її запитали про найперші враження; зараз, маючи доступ до інтернету, ми можемо дізнатися все з роликів на Youtube і загальних відомостей, статей. «Безпека, розуміння, взаємоповага, допомога, колективізм,» – це ті слова, якими можна описати Японію, зазначила наша гостя. «Але були дві речі, до яких я не була готова: це природа; мене вразили ворони з розмірів курки – вони страшні і навіть самі японці, де є скупчення, намагаються триматись від них подалі, бо птахи кидаються на людей. Друге, це землетруси. Я відчула це на собі.»

«Як би вас запитали, яке найкраще місце в Японії?» -поставила питання Наталія Близнюк.

Дана сказала, що все залежить від людини, її мети, але виділила два місця: Токіо або Кіото. «У всіх, напевне, є враження, що Токіо – це величезний мегаполіс, що всі кудись спішать, метушня, але це насправді не так. Люди дуже спокійні, життя розмірене. Усе прораховують наперед. Навіщо їм поспішати, якщо вони виходять з дому о п’ятій годині ранку і знають, що в них є три години, аби піти і попити кави?». Багато із нас не знають, що це місто розташоване на березі океану. Там неймовірна природа, гори. Це культурна столиця, не враховуючи Кіото. Якщо ви бажаєте побачити сучасну частину країни, то вам обов’язково сюди. Кіото – місце для тих, хто хоче більш заглибитись у культуру, дізнатися історію, побачити внутрішню духовність. «Місто тисячі храмів» – саме так воно прозване; це єдине місто, яке не бомбили за часів Другої світової війни. Дуже цікавий факт: від самого початку повинні були скинути бомбу на Нагасакі і Кіото. Але, в останню мить перед бомбардуванням, людина, яка була відповідальна за це – Генрі Стімсон – вирішила не знищувати це місто, бо «вподобав Кіото за час перебування там с дружиною на медовому місяці». Це місце, враховуючи слова Дани, відрізняється від інших: там традиційний японський дух, менталітет, привітні люди, а в Токіо, між іншим, навряд чи захочуть з вами побалакати.

«Які найголовніші відмінності в українсько-японському менталітеті ви можете виділити?» – спиталася Тетяна Коптєва.

Порівнюючи європейську культуру і азіатську, ми побачимо велику кількість відмінностей: «Більш негативне відношення. Якщо щось сталося, ми кажемо, що це кінець, провал, що робити,» – каже Дана, наводячи приклад, що у японців є вираз «нічого не поробиш» – дослівно «шоганай», вони живуть саме за цим принципом,«продовжують жити», аби не концентруватися на поганому моменті. Розміреність – ще нам не вистачає і цього, люди не поспішають, це проявляється у всьому:«японці довго їдять». Їм не характерна відмова, від них ви ніколи не почуєте «ні». Тільки в завуальованій формі. «На даний момент це складно. Вибачне, але ми не знаємо, це злегка проблематично,» – відмова може прозвучати ось так. Також вони не нагрублять у лице – вони етикетні до мізків костей, це не лицемірство, вони хочуть показати своє хороше ставлення до вас. І, найголовніше, колективізм – «Тут, в Україні, такого поняття не існує. Напевно, воно є тільки в якісь драматичні моменти, коли нація об’єднується, а в повсякденному житті – ні».Японці можуть пропустити до каси поза чергою, магазини працюють до останнього покупця – ось, що для них є повага.

«Яке ставлення японської влади до іммігрантів з України?» – Олег Снігур.

Дана ж відповіла, що японці дуже полюбляють українців, підтримують усе, що відбувається тут, розуміють ситуацію, яка відбувається зараз у нас в країні. Вони, в основному, на нашому боці. «Але, якщо об’єктивно, імідж такий: якщо ви хлопець, розмовляєте на українській мові, то ви проста російська людина; дівчина – то вважається, що ви, скоріш за все, працюєте моделлю, співачкою, танцівницею. Тобто, надаєте творчі послуги». Є і інша сторона, тому що деякі японці незадоволені напливом іноземців, відбуваються так звані «страйки» (як каже Вікіпедія – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками) але, їй здається, що таке є і буде в кожній країни, бо всюди існують націоналісти. В іншому ж, ставлення гарне, цьому сприяє майбутнє проведення олімпійських ігор.

«У нас, як у майбутніх журналістів, є якісь перспективи у Японії?» – поцікавилась Вікторія Хлопчанюк.

Журналістика, зі слів Дани, є дуже цікавою в Японії річчю: в конституції, звісно ж, прописана свобода слова, але, у зв’язку з тим, що японці – дуже традиційний народ з власними канонами, вони не пишуть про все, що хочуть. В них не прийнято когось засуджувати. «Тема критики імператора – абсолютне табу. Люди просто не додумаються писати про нього, це ж є культурний символ». Якщо ж пощастить працювати на якусь дуже велику компанію – перспективи є, а в маленькій їх мало. Все робиться за таким принципом: є 5 чи 7 основних компаній, які відправляють свого представника на конференцію, івент. І що у результаті відбувається? Усі ці люди мають однакову інформацію, дається все це для виключення якоїсь конкуренції у плані монополії. При купівлі газети ви побачите, що зміст один і той же, але різними словами, і не важливо, де ви її взяли – у Токіо чи Кіото. Японці не люблять, коли хтось виходить за межі очікувань; для них журналістика – це престиж і головний фактор: збереження схильності читачів.

«Яке безпосереднє ставлення держави до своїх громадян і що потрібно перейняти нам, аби досягти такого?» -Софія Грабовська.

Люди стовідсотково знають, що держава їх захистить у випадку чогось катастрофічного: цунамі, землетрусу або ж ракет з Кореї. Вони з холодною впевненістю кажуть, що все буде добре. «Я раніше не замислювалась, наскільки педантично держава може ставитись до людей. Це проявляється у всьому». На будь-якій станції метро ви будете чути щебетання, але це не птахи: це поміч сліпим, аби вони могли орієнтуватися у просторі, у будь-якій префектурі є ті, хто допоможуть інваліду. Ви будете знати, де є укриття, слідуючи по стрілках і позначеннях. І не будете, сидячи без грошей в кишені, голодувати – держава надає допомогу знедоленим, ви із легкістю влаштуєтесь на роботу, вас захистять. Вам також надається можливість сплатити за медичні послуги потім – через п’ять років, десять: це неважливо. «Відповідаючи коротко,Україні треба почати думати не про тих, хто сидить у влади, а сприяти, щоб думали про громадян».

Юлія Дуброва зачепила аспект життя японців-пенсіонерів і Дана відмітила, що дуже чекала такого питання.

Вона кардинально відрізняється комфортністю: медична страховка, починаючи від шістдесяти років, покриває усі витрати – від обстеження у лікаря в приватній лікарні і до купівлі препаратів. 90% пенсіонерів – це мільйонери, чим поважніше вік, тим більше грошей ви заробляєте, маєте більше перспектив і більше часу. Аби отримувати гарну суму, ви повинні робити на країну більше 20-30 років, виходить, це десь приблизно 20000 єн, помножуємо 200доларів на кількість відпрацьованих років і отримуємо велику цифру: (10000 доларів в місяць), а для того, щоб жити комфортно, вистачить і 2000, а тут – аж стільки! Ще пенсіонери купляють дорогі фотоапарати і мандрують всією планетою. Як сказала Дана, її літак до України був забитий виключно літніми людьми.

Отже, порівнюючи всі фактори розвитку, можна з упевненістю ствердити: нашій країни ще треба досягти цієї сходинки на прикладі Японії, аби розпочати весь цей довгий шлях до змін.

Автор: Ляшенко Віра

(за редакцією О. Колегової)

Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96

dsq_needs_sync:
1
Tagged under

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *