Вічні романтики – вічні анархісти

Ви, мій приятелю,  радієте, що  на Майдані знову вогонь. Що на Майдані знову горять шини. Що на Майдані знову зривають бруківку, щоб запустити ту бруківку у  голови 18-ти річним українським хлопчикам у поліцейській формі. Вони також українці. До речі, не відміну від тих, хто йде проти них!!! І на відміну від вас, за ким йдете ви, тримаючи мегафон у руках і кричите чортійщо. А йдете ви, немислячий і короткозорий за Семенченком (Грішиним), Соболєвим(Зіміним), Найємом(афганцем), Лєщєнком(справжнє прізвище невідоме), Саакашкашвілі(заблудлим президентом Грузії в  Україні). Ви і Ваші однодумці, приятелю, йдете за ними. Йдете несвідомо, а щиро, але  й вузьколобо, не бачачи вогню і смерті на палаючому обрії. А насправді валити молоду Українську державу!!! У який раз? Ми вже валили її. Валили десятки разів.

Валили за Виговського і Виговського ми ж самі і  розстріляли. Валили за Дорошенка і самого ж Дорошенка  відправили у Ярополче. Валили за Скоропадського і Петлюри! А наслідок: будівничий опинився в Берліні, руйнівник – у Парижі.  І де опинилася Україна після того чи іншого повалення? Частина пішла, як наївна гуска під лід, під московську довгу руку, інша частина опинилася під Другою Жечі Посполитою.

Валили і в 1941 році. Одразу після 30 червня. І завалили під Житомиром. Один одного, не встигши відновити Акт Незалежності УНР. Бо всі спішили, оголосивши той Акт документом,  і помчали на вороних до столиці – Києва. Спішили, щоб зайняти там  державні крісла, які вже були зайняті… чужинцями. Тих і тих патріотів розстріляли. І свої і чужі. Замість того, щоб вистачило  розуму об’єднатися. Замість того, щоб навчитися побачити і розрізняти, де велике, а де мале. Не навчилися. Не об’єдналися. Зруйнували майже збудоване. Майже усім світом шановане. Як нині. Тепер ви знову хочете зруйнувати. Зруйнувати державу і зруйнувати її не для… себе. Для загарбника, окупанта?! А ми все  кажемо, ми все повторюємо: історія нас нічому не вчить. І що ж постійно виходило в нас, в осаді? Окупація. Постійна чергова окупація. Черговим вмиванням кров’ю. Власною кров’ю. І це правда. Гірка правда! Не хочу накаркати. Не хочу  стати чорним пророком. Свідок Бог цьому – не хочу. Але і цього разу можемо вмитися кров’ю. Ми за крок до цього. Можемо! Можемо, якщо завтра загубимо Україну.

Сліпці, сліпці!!! Де ви були 3 роки тому?  Чому ви тоді не кричали про корупцію? Чому ви тоді не попереджали: Петре, зупинися, бо підеш слизькою дорогою Януковича. Може, тоді він би зрозумів, що він Президент, а не бізнесмен. Що його президентське слово  – криця. Криця – а не порожній звук. Тоді. 3 роки тому. А тепер він має усвідомити і відчути. І, мабуть, уже відчув. Так сядьте за стіл. Сядьте і розробіть план. Не хутірський – державний. І подайте один одному руку. В ім’я держави. В ім’я України. В Україні ж війна. Не іграшкова. Справжня. Жорстока, яка може тільки бути з диким москвином- загарбником. Війна  з нашим споконвічним ворогом, який ніколи не залишить нас, поки не розпадеться сам. Як атом, як кожна імперія розпадалася.

А ви бігаєте з шинами. Коктейлями Молотова.  Хто за вами стоїть сьогодні? Кого ви нині ведете до “престолу”? Кому завтра, після Криму, ви  якщо непродасте , то віддасте всю Україну? Ви сьогодні повторюєте  те, що ми вже проходили вчора. Від вас, махновців у бурках, завтра втомиться Європа, апісля завтра  прийде новий Вудро Вільсон і ми проллємо за авантюристів хворих на голову кров обдурених вами людей.

Сліпці. Сліпці.  Вузькомислячі романтики. Відірвані від землі. Від реальності.  Смієтеся  і радієте, мов діти, що розвалили один маєток і, наче  дикуни біля вогнище, танцюєте від радощів миттєвої, секундної перемоги під чужу дудку. А Кремль радіє.  А Кремль щиро сміється. А Кремль тільки жде! Чекає,коли ж ударить грім, коли вже в черговий раз   потече українська кров спровокована московськми агентами. Та не струмками, та не  відрами, а рікою. Де ви тоді опинитеся, вузькочолі революціонери? Де ви тоді опинитеся, як московський чобіт топтатиме уже не тротуари, які ви розібрали, а рідну київську землю. Без ізоляції. А ізоляцію вони залишать для вас, бунтівників і сліпців. За чобітьми прийдуть путінські танки. Пітінські танки на заклик нібито українського уряду в московському екзилі. Прийдуть за вами: обмеженими, вузьколобими, тупими. Вони вже йдуть!… За ким йдуть? За хворим Саакашвілі, який  невідомо звідки звалився  на нашу голову. Хто такі Семенченки-Грішини? Як це схоже на ленінське: в Україні не потрібні Антонови, а потрібні  Овсієнки. Тому ще раз нагадую і ще раз запитую: хто такі Соболєви- Зіміни,Сємєнчєнки-Грішіни? Де вони народилися? У яких краях? І чому вонираптом патріотитніші, за мене, за вас, мій приятелю? І чи не найголовніше  – де у ваших рядах  той ляльковод, що не виповзає за спини Міхо? Ховається. Жде! В якій він сьогодні спідниці, чи в яких штанях нині одягнений? Де його програма? Що він обіцяє? З чим той кандидат чи кандатша  йде до престолу? З якими гаслами? Гаслами махновщини і образ!

Чим він стане кращим державником, ніж ці? Йому також захотілося під чорні шини з таким же полум’ям у державне крісло в  Україні? У тій Україні, яку ви сьогодні руйнуєте? Ви не розумієте, що цим черговим бунтом, а не мирною демонстрацією, ви завтра знищите державу, яка щойно піднімається з колін.Завтра буде війна! Громадянська війна, на яку так чекає Москва. Завтра буде війна, якщо вас, божевільних, сьогодні не зупинить або тверезість, або поліція. Проковтнувши Кремлівський проект „Русская зима” завтра ви  сидітимете на нарах. Муравйовських, ленінських, сталінських, путінських. Історія повторюється.

Продаєте Україну, не бачачи двох  фронтів? Східного! А вже назріває   Західний? А ви розв”язуєте у цей історичний момент ще йгромадянську війну. Війну у  центрі України. Під невідомими чиїми прапорами і під езопівський клич до Путіна- прийди. Як на Донбас. Наведи порядок. Ми не здатні збудувати державу. Ми махновці, ми без постороньої допомоги не можемо самі це зробити. І Путін відгукнеться. Уже не „зеленими і ввічливимичоловічками”, а „Русской зимой” в Києві на заклик КПУ- „Комітет порятунку України” на чолі з Ніколаєм Азаровим, обраним президентом на вигнанін  зрадником і перевертнем Володимиром Олійником, убивцею студента Максима Чайки в Одесі – Ігорем Марковим, . антимайданівцем, під керівництвом якого в Маріїнському парку відрізували козакам голови і разом з тілами спалювали в крематорії – Юрієм Котом, головним фінансистом чергового  „КПУ” – Сергієм Купченком та іншими царьовими- запорожцевими.  Саме цей уряд у кремлівському  „вигнанні” принесе у Київ на московських багнетах  чергову у нашій історії „Русскую зиму”, і посадить тих промосковських покидьків на український престол, який ви вже для них освітили шинами і тепер відвойовуєте  столичною бруківкою. І москвин збудує вам знову …колонію, назвавши її республікою. І начебто українською з московським язиком. А звідси, з України, йому, Володі Путіну, вже рукою і до Польщі подати. До Бухареста і до Будапешта. Під пісню генерала Судоплатова:

Это русская сторонка, Это родина моя!!!

Бо звідси, з України, Путіну легше  будувати імперію. Ви вже своїми руками закладаєте під фундамент цієї імперії  столичну бруківку. Власними руками, в яких немає голови. Є тільки руки. А Путіну більше нічого й не треба. Тільки руки, руки, руки. Для будівництва імперії. А мізки Москва вам швидко вставить.Як не раз вставляла. І тим, хто їх мав, і тим, хто не мав.

Ми нині знову чуємо дурне волання за 200- 300 гривен у центрі столиці, а відлунням від цього всього йде біла смерть в Україну в особі тієї ж „Русской зимы”. Історія дурнів і сліпців нічому не вчить.  Невігласи радіють і сміються вирваному булижнику над могилою своєї матері.

Олег ЧОРНОГУЗ 10.12.2017