Пунктуальність: чому ми постійно запізнюємось або приходимо заздалегідь

У психологів є жарт: “Якщо клієнт запізнюється, значить, він злиться, якщо він приходить раніше призначеного часу, значить, він тривожиться, а якщо він приходить вчасно, у нього нав’язливість”. Але в цьому жарті є частка правди.

Ті, хто завжди приходить заздалегідь:

Я тривожуся. Ці люди завжди хвилюються, переживають через будь-який привід, впадають в паніку, а головне тяжіють до планування. Відпустку краще продумати за півроку, до побачення почати готуватися за тиждень, а вийти з дому за півтори години до призначеного часу, особливо якщо добиратися до нього не більше п’ятнадцяти хвилин. Справа в тому, що для тривожної людини гарні будь-які засоби, щоб уникнути стресової ситуації, в тому числі і засудження у разі запізнення. Саме тому людям, схильним до стресу набагато простіше прийти заздалегідь, ніж запізнитися хоч на одну хвилину. Прихід раніше призначеного часу стає свого роду запобіжним механізмом.

Я не впевнений у собі. Прихід заздалегідь може означати і крайню ступінь непевності в собі. Так, наприклад, людина, у якої є не найкраща звичка скрізь і завжди запізнюватися, впевнена, що її дочекаються, тому що там, де його чекають, вона необхідна. Той же, хто віддає перевагу бути на зустрічі хвилин за двадцять до призначеного часу, підсвідомо сумнівається в своїй потрібності, простіше кажучи, панічно боїться спізнитися на побачення і виявити, порожній простір.

Я не вмію себе поважати. Психологи стверджують – однією з причин раннього приходу може бути і недостатня самоповага: я нічого не вартий, і прийти заздалегідь – це спроба довести навколишньому світу свою цінність.

Хто завжди приходить вчасно:

Я перфекціоніст. Пунктуальність завжди цінується. Роботодавці воліють на ту чи іншу посаду тих претендентів, які приходять на на співбесіду хвилина в хвилину. Однак, пунктуальність укупі з нетерпимістю до тих, хто спізнювався, говорить про ознаки іншої особливості характеру – перфекціонізму -нескінченному прагненні до досконалості. Педант прагне все виконувати ідеально правильно і в строк. Приходити на роботу необхідно рівно в 00 хвилин, йти у 00, і не хвилиною пізніше, але і не хвилиною раніше. Будьте впевнені, якщо у вас запланована зустріч, педант з’явиться рівно в призначений час. Із завидною постійністю перфекціоністи не спізнюються.

Небезпека перфекціонізму полягає в тому, що людина в спробі досягти досконалості може ставати одержимою ідеєю. Патологічний перфекціонізм може доставляти самій людині масу проблем у вигляді почуття постійної незадоволеності, тривожності, дратівливості. Але головна біда – неможливість досягти тієї чи іншої мети. Із звичайною людиною все просто – якщо ми не досягли, значить, ми спробуємо завтра, в крайньому випадку, кинемо взагалі. Для перфекціоніста ж, провал це справжня трагедія, впоратися з якою самостійно він часто не може. Часто пунктуальну людину визначають як невротика – якщо щось пішло не за планом, настрій різко псується, всередині піднімається хвиля гніву, впоратися з якою досить складно, а день здається невдалим.

Хто завжди спізнюється:

Виявляється і у хронічних запізнень є свої причини, які криються у характері і психології людини.

Я не хочу приходити. Зустрічаються і такі, хто гранично пунктуальний, скажімо, якщо мова йде про похід в театр, в кіно, тим більше – про важливу поїздку, а ось в офісі завжди з’являється хвилин на тридцять пізніше. Пояснити це можна тим, що людина просто не хоче приходити. Йому не подобається робота, займана посада і просто не подобається працювати там, де вона працює. Такий стан речей змушує її гранично відтягувати момент, коли двері офісу все-таки доведеться розкрити і увійти туди на цілий день. З точки зору психології, через запізнення людська психіка захищається від негативних емоцій, тому, скільки б ви не брали себе в руки, не поспішали і не виходили на п’ятнадцять хвилин раніше: ви запізнитеся, тому що не хочете приходити.

Я хочу бути потрібним. Одна з поширених причин постійних запізнень – потреба в необхідності. “Мене чекають, значить, я потрібен”. Змусити себе чекати, значить, змусити інших нервувати і турбуватися. Бажання це підсвідоме і аж ніяк не означає, що той, хто запізнюється бажає вам зла і всякий раз будує плани, як би змусити вас понервувати. Можливо, йому не вистачає уваги. Може варто спробувати компенсувати цю нестачу іншими способами?

Я хочу бути вільним. Багатьом з нас в дитинстві батьки ставлять досить високу планку, якій ми повинні відповідати. Ми ростемо в атмосфері залізних правил і дисципліни, не дозволяючи собі розслабитися ні на хвилину. Така неможливість “відпустити ситуацію” перебирається з нами і в доросле життя. Для таких змучених вихованням людей просто життєво необхідно знайти для себе своєрідну віддушину, порушити правило хоч в якійсь зі сфер життя. Оскільки “велику революцію” влаштувати не вийде, бо не звикли, залишається тільки один варіант – спізнюватися. Це своєрідна свобода дозволяє звиклій до дисципліни людині відчути себе вільною і незалежною від чужих думок і правил.

Я не хочу чекати. Існують і такі, хто аж до нервового зриву не переносить очікування. Саме тому представнику цього “типу” простіше прийти останнім, а не першим. Чекання вимотує більше за спринтерський забіг до місця зустрічі під гнівні дзвінки очікуючих.