Психологія сім’ї

У тому, що щастя повноцінної сім’ї в наш час стало долею небагатьох, немає нічого дивного. Наука побудови сім’ї забута. Це як з древніми ремеслами. Допустимо, уміли колись племена ацтеків зводити стіни з величезного каміння. Тепер таке каміння вже ніхто і нічим підняти не зможе, тому і стін таких звести нікому не вдається. Так само забуті і правила побудови сім’ї.

Відмінність сім’ї від древніх ремесел у тому, що кам’яну стіну можна замінити бетонною. Хоч і не так довго, але вона послужить. А от сім’ю замінити нічим. Небагато хто може бути щасливим наодинці. Інші ж форми союзу двох людей показали, що з традиційною сім’єю вони не зрівняються.

Сім’я має величезні переваги перед усіма іншими формами облаштування любовних стосунків: можливістю всіх членів сім’ї бути щасливими, можливість зберігати любов необмежено довгий час, можливістю виростити дітей повноцінними, гармонійними особами.

Чому ми говоримо про можливість – бо будь-яку свою справу людина вільна зруйнувати. Але, принаймні, у сім’ї є шанс досягти всіх цих благ, вищих благ, доступних людині. А в таких формах стосунків як “гостьовий шлюб”, “цивільний шлюб”, гомосексуальний “шлюб”, шансів у тисячі разів менше.

Щоб створити сім’ю, треба знати, як її будувати. Це велика, серйозна наука. Тут ми розглянемо лише деякі принципові моменти мистецтва побудови сім’ї.

Головна мета сімейного життя

Якщо запитати молодих людей, які ще не одружені, у чому мета створення сім’ї, швидше за все, вони дадуть відповідь приблизно так: “Ну, як у чому мета? Дві людини люблять одне одного і хочуть бути разом!”

У принципі, відповідь хороша. Проблема тільки в тому, що від “хотіти бути разом” до “могти бути разом” велика відстань. Якщо створити сім’ю з єдиною метою “бути разом”, практично неминучий такий момент, що показаний у багатьох фільмах. Він і вона лежать в одному ліжку, вона спить, а він роздумує. І от, дивлячись на спляче поруч тіло, він дивується: “Що робить тут ця абсолютно чужа мені людина? Навіщо я живу з нею?” І не може знайти відповідей. Цей момент може наступити через десять років шлюбу, може – раніше, але він наступить. Питання “НАВІЩО?” встане у свій повний, величезний зріст. Але буде пізно. Це питання слід було поставити собі раніше.

Уявіть собі, у вас є друг. Ця людина вам цікава. Ви пропонуєте йому відправитися з вами в подорож. Якщо він погодиться, природно, ви намітите собі мету подорожі – серед різних місць, куди можна відправитися, ви виберете, на ваш обопільний погляд, найпривабливіше.

Буває, що людям так добре один з одним, що вони готові сісти на будь-який літак, що підвернувся, пароплав або потяг. І це по-своєму прекрасно. Але які шанси, що цей літак, пароплав або потяг доставить вас у таке ж хороше місце, яке ви можете намітити свідомо? Може, ви приїдете в якийсь бандитський край, де вашого друга просто уб’ють, і ви залишитеся на самоті? Адже реальне життя, на відміну від мрійливого, повне небезпек.

Сімейне життя теж схоже на подорож. Як можна вирушати в неї, не намітивши жодної мети? Мало того, що мета має бути, вона має бути досить високою, значною, щоб можна було йти до цієї мети все життя. Інакше ви досягнете цієї мети через певну кількість років – і автоматично ваша спільна подорож закінчиться. Чи вдасться після цього вам придумати нову мету і чи погодиться ця людина відправитися з вами в нову подорож – це ще питання.

З цієї причини інша поширена мета сімейного життя – народити і виховати дітей – теж не може бути головною. Ви народите дітей, виховаєте, і як тільки вони стануть дорослими, вашому шлюбу – кінець. Він виконав свою функцію. Він може закінчитися розлученням або продовжувати існувати як живий труп. Справжня сім’я, завдяки правильно поставленій меті, ніколи не стає трупом.

Мета в подорожі абсолютно потрібна і ще з однієї причини. Доки ви не визначите мету подорожі, ви не зрозумієте, які якості повинен мати ваш супутник. Якщо ви їдете, допустимо, з метою пляжного відпочинку, вам підійде людина з одними талантами і навичками. Якщо в автоподорож старовинними містами – з другими. Якщо ви йдете в похід у гори – третіми. Інакше вам буде нудно на пляжі, у подорожі містами нікому буде вести автомобіль, а в горах з ненадійним товаришем і зовсім можете загинути.

Не знаючи, у чому мета сімейного життя, ви не зможете правильно оцінити передбачуваного партнера. Наскільки хороший він для того, щоб пройти разом з ним саме той шлях, який намічений? “Подобається” – це конче необхідна, але далеко не достатня якість обранця. Скільки розчарувань, розбитих життів через хибне переконання, що в стосунках любові розум – зайва річ! Навпаки: не використовуючи розум, любов не збережеш.

Отже, яка ж мета робить сім’ю справжньою?

Вища мета сім’ї – любов.

Так, сім’я – це школа любові. У справжній сім’ї любов від року до року зростає. Таким чином, сім’я – це інститут, ідеально відповідний для досягнення людьми їх справжнього, єдино вірного сенсу життя, – досягти досконалої любові.

На думку ряду психологів, любов починається після 10-15 років подружнього життя. Не ставитимемося до цих цифр занадто серйозно, оскільки всі люди різні, та і виміряти любов не так просто. Сенс цих цифр у тому, що любов досягається саме в сім’ї, і далеко не відразу.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Як сказав Михайло Пришвін: “Справжнє життя, це життя людини у зв’язку з її близькими: одна людина – це злочинець, або в бік інтелекту, або ж у бік інстинкту”. Спрощуючи, одна людина – майже завжди егоїст. Вона має можливість піклуватися лише про себе. Життя в тісному спілкуванні з іншими людьми змушує її думати про інших, іноді відмовлятися від своїх інтересів заради інтересів тих, хто поруч. А найтісніше спілкування – між подружжям. Ми дізнаємося людину дуже близько, з усіма її недоліками, і, незважаючи на її недоліки, ми прагнемо продовжувати її любити. Більше того, ми прагнемо до того, щоб любити її як себе і взагалі здолати розподіл на “я” і “ти”, навчившись мислити з позиції “ми”. Для цього нам доводиться долати свій егоїзм, свої недоліки.

Античний мудрець сказав: “З тими, хто заперечує основи, не сперечаються”. Коли в подружжя одна мета, їм набагато легше домовитися один з одним: у них є єдина основа. І яка основа! Якщо мірилом усіх наших великих і маленьких вчинків є те, по любові ми поступаємо чи ні, і чи веде наш вчинок до збільшення чи зменшення любові, ми поступаємо дійсно красиво і мудро.

Коли ми починаємо розуміти речі правильно, ми виявляємо, що світ цілісний, прекрасний і гармонійний: мета сім’ї повністю відповідає меті людського життя! Значить, сім’я придумана для того, щоб допомогти людині досягти головної її мети.

Сім’ю утворюють дві дорослих людини

Утворити сім’ю можуть лише дві дорослих, самостійних людини. Один з показників дорослості – подолання залежності від батьків, відокремленість від них.

Мова не лише про матеріальну залежність, але, передусім, про психологічну. Якщо хоч би один з подружжя продовжує знаходитися в емоційній залежності від когось з батьків, створити повноцінну сім’ю не вдається. Особливо великі проблеми виникають у синів і дочок самотніх матерів-одиначок: матері-одиначки часто встановлюють зі своїми дітьми сильний зв’язок і не хочуть відпускати свою дитину навіть коли вона вже зареєструвала свій шлюб.

Основні функції сім’ї

Любити і бути любимим – це головна потреба людини. І найлегше її реалізувати в сім’ї. Але для благополуччя сім’ї необхідно, щоб були реалізовані і інші потреби подружжя, виконання яких відноситься до функцій сім’ї. До функцій сім’ї, що цілком очевидно, відносяться такі завдання: як народження і виховання дітей, задоволення матеріальних потреб сім’ї (дім, харчування, одяг), рішення господарчо-побутових завдань (ремонт, прання, прибирання, купівля продуктів, приготування їжі і т. д.), а також, що менш очевидно, спілкування, емоційна підтримка один одного, дозвілля.

Буває так, що, зосередившись на певних з функцій сім’ї, подружжя випускає з уваги інші функції. Це призводить до дисбалансу і виникнення проблем. Адже навіть така, здавалося б, другорядна функція сім’ї як дозвілля, має чимале значення, оскільки вона допомагає заповнити “енергетичний” баланс сім’ї. Сім’я, в якій усі постійно зайняті виконанням матеріальної і господарчо-побутової функції, і виконують ці функції чудово, але не відпочивають разом, може зіткнутися з несподіваними проблемами.

Багато західних дослідників кажуть про те, що найважливішою справою для підтримки стосунків є спілкування – уміння двох людей розмовляти один з одним по душах, щиро і з довірою виражати свої почуття і уважно вислуховувати іншого. “Одним з показників здорових взаємин є поява великої кількості незначних фраз, які мають сенс лише для подружжя”, – каже Джош Макдауел, автор відомої книги “Секрети любові”. Як не дивно, причиною зрад з боку жінок часто є їх незадоволення не фізіологічною стороною шлюбу, а саме браком спілкування з чоловіком, недостатньою емоційною близькістю.

Емоційна підтримка – це вид спілкування, що виконує окрему функцію. Усі ми потребуємо час від часу емоційної підтримки, втіхи, схвалення. Прийнято вважати, що тільки жінкам потрібне “міцне плече” чоловіка, “кам’яна стіна”. Насправді, чоловік не менше потребує психологічної підтримки дружини.

Роль сексу в сімейному житті

У “легких” стосунках секс – це просто фізіологічна насолода, що викликається стимулюванням ерогенних зон.

Секс у справжньому шлюбі – це вираження любові, з’єднання не лише двох тіл, але на якомусь рівні і душ. Секс люблячих людей у шлюбі духовно прекрасний. Задоволення сексу в “легких” стосунках не йде в жодне порівняння з насолодою в шлюбі.

Але сам по собі факт реєстрації шлюбу ще не гарантує того, що пара повною мірою отримає цю насолоду. Якщо люди до законного шлюбу довгий час “вправлялися” в безвідповідальному сексі, причому не завжди – з улюбленими людьми, у них закріпилися певні навички, ці люди звикли до того, що секс – це цілком певна річ. Чи зможуть вони внутрішньо перебудуватися, відкрити нові висоти цієї насолоди? Чим довше вони жили разом поза шлюбом, тим це менш ймовірно.

Єднання люблячих людей є не лише фізіологічним процесом, але і духовним. Тому роль фізіології тут не так велика, як у дошлюбному “спорті”. Міф про те, що сексуальна сумісність є одним з принципових моментів для створення сім’ї, народжений не сексологами. Досвідчені і чесні сексологи, які не заклопотані доказом важливості власної професії, ставлять сексуальну сумісність на належне їй місце. От що каже сексолог Володимир Фрідман:

“Не можна плутати причину із слідством. Гармонійний секс – це наслідок справжньої любові. Любляче подружжя практично завжди (за відсутності хвороб і наявності відповідних знань) може і повинне досягти гармонії в ліжку.

Більше того, тільки взаємні почуття можуть зберегти задоволення в сексі на довгі роки. Любов – не це слідство, а причина (головна умова) інтимної задоволеності. Бажання дарувати, а не отримувати, рухає нею. І навпаки, “любов”, народжена феєричним сексом, найчастіше короткоживуча химера – одна з головних причин руйнування тих сімей, де подружжя так і не навчилося дарувати один одному справжнє фізіологічне задоволення.

З другого боку, інтимна гармонія живить любов, той, хто цього не розуміє, може втратити все. Гонитва за оргазмом поза шлюбом без глибоких почуттів породжує сексуальне утриманство, коли партнери хочуть лише отримувати задоволення.

Дарувати, а не отримувати, – головне гасло любові!

Можна довго міркувати про величину даної кожному сили статевого потягу. Дійсно, є люди із слабкою, середньою і сильною статевою конституцією. Простіше, якщо потреби і можливості в сім’ї співпадають, а, якщо ні, допомогти досягти розумного компромісу може тільки любов”.

Сол Гордон, психолог і директор Інституту вивчення сім’ї і освіти, каже, що, згідно з результатами його досліджень, секс займає усього лише дев’яте місце серед десяти найважливіших аспектів взаємин, залишившись далеко позаду таких якостей, як турбота, спілкування, почуття гумору. Перше місце займає любов.

Американські психологи підрахували також, що подружжя проводить у стані сексуальних ігор менше, ніж 0,1% часу. Тобто менше ніж одну тисячну!

Близькість у сімейному житті – це дорогоцінний прояв любові, але не єдиний прояв і більше того, не головний. Без повного збігу всіх фізіологічних параметрів сім’я може бути повноцінною, щасливою. Без любові – ні. Тому влаштовувати дошлюбні перевірки на сексуальну несумісність – означає втрачати більше заради меншого. Природно бажати сексу з улюбленою людиною до шлюбу, але по-справжньому люблячою поведінкою буде почекати з цим до весілля.

З якого моменту починається сім’я

Різні бувають у житті ситуації. І все-таки для більшості людей сім’я починається з моменту її державної реєстрації.

У державної реєстрації є два корисні аспекти. По-перше, юридичне визнання вашого шлюбу. Це знімає важливі питання про батьківство дітей, спільно нажите майно, про спадок.

Другий аспект, можливо, ще важливіший. Це ваша офіційна, прилюдна, в усному і письмовому виді згода бути чоловіком і дружиною.

Часто ми недооцінюємо сили вимовлених нами слів. Ми думаємо: “Собака гавкає – вітер носить”. А насправді: “Слово не горобець, вилетить – не упіймаєш”.

Як протягом усієї своєї історії люди закріплювали взаємні зобов’язання? Обіцянкою, словом, взаємним договором. Слово – це форма вираження думки. А думка, як відомо, матеріальна. Думка володіє силою. Дана навіть самому собі обіцянка, особливо письмово, вже проявляє свою силу. Наприклад, якщо дати собі обіцянку не повторювати певну свою погану звичку, буде набагато легше її не повторювати. Виникне бар’єр перед її повторенням. А якщо не виконаємо обіцянку – відчуття провини буде набагато сильнішим.

Урочиста, прилюдна, в усному і письмовому вигляді клятва двох має велику силу. У словах, вимовлених при реєстрації, немає нічого гучного, але, якщо вдуматися, це дуже серйозні слова.

Якби, допустимо, нас запитували при реєстрації: “Чи згодні ви, Тетяна, ночувати з Іваном в одному ліжку і отримувати спільне задоволення, доки вам це не набридне?” Тоді, звичайно, нічого страшного в цьому зобов’язанні не було б.

Але нас запитують, чи згодні ми узяти в дружини (чоловіки) один одного! Це величезна справа!

Уявіть, прийшли ви записуватися в спортивну секцію. А там вам кажуть: “У нас серйозний спортклуб, ми працюємо на результат. Ми приймемо вас тільки в тому випадку, якщо ви візьмете письмове зобов’язання зайняти не нижче за третє місце на чемпіонаті світу чи олімпіаді”. Мабуть, ви, перш ніж підписувати, замислитеся про те, як напружено і довго вам доведеться працювати, щоб досягти такого результату.

Зобов’язання бути дружиною (чоловіком), причому не якоїсь ідеальної людини, а от цієї, живої, з недоліками, означає насправді, що ми беремо на себе ще більший обов’язок, ніж той, який робить людей чемпіонами. Але і нагорода наша буде незмірно приємніша за золоту медальку і славу.

Сучасна церемонія одруження вигадувалася сто років тому комуністами як заміна таїнства вінчання знищуваної ними Церкви. А що в арсеналі комуністів було такого, що відповідало б любові? Та нічого. Тому вся ця церемонія, її стандартні фрази дійсно виглядають убого і місцями смішно. Один мій знайомий був свідком на весіллі. Реєстраторка каже: “Молоді, вийдіть вперед”. Мій знайомий потім розповідав мені: “Ну, я старим себе не вважаю”. Так і вийшли вперед утрьох.

Але за всіма цими смішними, безглуздими чи нудними моментами необхідно бачити ту суть реєстрації шлюбу, яка зміцнює сили і рішучість люблячих людей дійсно бути разом усе життя і ставить бар’єри перед спокусою зрадити, яка може виникнути в майбутньому.

Ці бар’єри переборні. Але все-таки вони допомагають нам брати верх над нашими слабостями.

Що таке вінчання

До вінчання в Православній Церкві (як і в більшості інших Християнських конфесій) допускаються пари, шлюб яких вже зареєстрований державою. Це пов’язано з тим, що до 1917 року Церква несла на собі і зобов’язання, пов’язані з реєстрацією народжень, шлюбів, смертей. Оскільки тепер функція реєстрації передана в РАЦСи, щоб уникнути плутанини на користь тих, хто вінчається, Церква запитує в них свідоцтво про шлюб.

Вінчання має ту красу, ту велич, якої позбавлена державна реєстрація. Але якщо ви хочете вінчатися лише заради цієї зовнішньої краси, я думаю, краще цього не робити. Можливо, з часом ви глибше усвідомите, що таке вінчання, і тоді зможете вінчатися вже по-справжньому, усвідомлено. Адже це не зовнішня процедура, а щось, у чому вимагається ваша душевна і духовна участь.

Я навряд чи зможу розкрити навіть малу частину того значення, яке має вінчання. Відмічу лише кілька моментів коротко.

На відміну від держави, Церква надає питанням любові і шлюбу першочергове значення. Тому таїнство шлюбу таке урочисте і величне. Це, дійсно, величезна радість для всіх присутніх членів Церкви.

Але в той же час, Церква розуміє, наскільки це важко бути в шлюбі. Церква знає про видимі і, головне, невидимі сили, які прагнутимуть зруйнувати цей шлюб. І маючи ту владу, яка єдина може протистояти силам невидимого зла, Церква в таїнстві шлюбу дарує тим, хто вінчається Боже благословення на їх шлюб як силу, яка зміцнюватиме і охоронятиме їх любов. Цей шлюб дійсно укладається на небесах. Саме тому вінчання – не обряд, а Таїнство, тобто таємниця і диво.

У словах молитов, що читаються під час вінчання, Церква бажає подружжю таких великих благ, яке навіть найближчі родичі не побажають їм на весіллі.

Щоб вінчатися, треба бути хрещеним, вірити в Бога, довіряти Церкві. І велике щастя для тих, хто вінчається, якщо в них багато віруючих друзів, які можуть молитися за них.

Чим відрізняються ролі чоловіка і дружини в шлюбі

Чоловік і жінка від природи не однакові, тому природно, що ролі чоловіка і дружини в шлюбі теж різні. Світ, в якому ми живемо, не хаотичний. Цей світ гармонійний і ієрархічний, і тому сім’я – найдревніший з усіх людських інститутів – теж живе відповідно до певних законів, певної ієрархії.

Є хороше прислів’я: “Чоловік дружині пастир, дружина чоловіку пластир”. У нормі чоловік – голова сім’ї, дружина – його помічниця. Жінка живить сім’ю своїми емоціями, чоловік заспокоює надлишок емоцій своїм миром. Чоловік – фронт, дружина – тил. Чоловік відповідає за взаємодію сім’ї із зовнішнім світом, тобто забезпечує сім’ю матеріально, захищає її, дружина підтримує чоловіка, піклується про домівку. У вихованні дітей обидва беруть участь у рівній мірі, у господарчо-побутових питаннях – у міру можливостей кожного.

Такий розподіл ролей закладений у природі людини. Небажання подружжя грати свої природні ролі, їх прагнення зіграти роль іншого робить людей у сім’ї нещасними, призводить до матеріального неблагополуччя, пияцтва, домашнього насильства, зрад, душевних хвороб дітей, розпаду сім’ї. Як ми бачимо, жодний технічний прогрес не відміняє дії моральних законів. “Незнання закону не звільняє від відповідальності”.

Головна проблема сучасної сім’ї – те, що чоловік поступово втрачає роль голови сім’ї. Є жінки, які з якихось причин не хочуть віддавати чоловікові його першість. Є чоловіки, які з якихось причин не хочуть його брати. Якщо ви хочете бути щасливими в сімейному житті, обом сторонам треба зробити зусилля над собою для того, щоб все-таки чоловік був головою сім’ї.

Кожен вільний мати свою думку на це питання, свої пристрасті і може поступати, як вважає за потрібне. Але є факти. І вони свідчать про те, що сім’ї, в яких головою є чоловік, практично не звертаються до сімейних психологів: у них немає серйозних проблем. А сім’ї, в яких жінка очолює чи бореться за владу, звертаються до психологів у величезних кількостях. І не лише саме подружжя звертається, але і їх діти, які потім, внаслідок помилок батьків, не можуть влаштувати своє особисте життя.

Від правильного дотримання чоловіком і дружиною своїх ролей залежить життєздатність сім’ї. Від життєздатності сім’ї залежить життєздатність суспільства. Відомий американський сімейний психолог Джеймс Добсон пише у своїй книзі: “Західний світ стоїть на великому роздоріжжі у своїй історії. На мій погляд, від наявності чи відсутності чоловічого лідерства залежатиме саме наше існування”. Так, питання стоїть саме так: бути чи не бути. І ми вже дуже близько підійшли до “не бути”. Але кожен з нас сам може визначити долю своєї сім’ї, бути чи не бути справжній сім’ї. І якщо ми виберемо “бути”, ми внесемо свій вклад і в зміцнення нашого суспільства, у силу країни”.

Бувають сім’ї, в яких явно сильна і організована дружина і слабкий чоловік-нехлюй. Лідерство дружини навіть не піддається сумніву. Це сім’ї, створені за так званим компліментарним принципом, коли люди співпадають своїми недоліками, як пазли. Я знаю порівняно вдалі приклади таких сімей, де люди живуть разом і, можливо, не розлучаться. Але все-таки це постійна мука, приховане незадоволення обох сторін, і чималі психологічні проблеми в дітей.

Спостерігав я також приклад того, як можна побудувати здорову сім’ю, навіть при невідповідності природних якостей подружжя. Дружина – феноменально сильна, владна, жорстка і талановита людина. Чоловік – молодший за неї і від природи набагато слабкіший, але добрий і розумний. Обоє – професори у виші. Свою силу дружина повною мірою проявляє в професійній області, де добилася значних успіхів (вона психолог). У сім’ї, з чоловіком вона – інша. Пальма першості свідомо віддається чоловікові. Дружина “грає свиту”. Дітям вселяється повага до батька. Остаточне рішення чоловіка – закон. І завдяки такій підтримці дружини, чоловік не виглядає негідним своїй ролі, він справжній голова сім’ї. Це не якесь акторство, обман. Просто, будучи досвідченим психологом, вона розуміє, що так правильно. Можливо, це розуміння далося їй нелегко. Два її перших шлюби розпалися. З нинішнім своїм чоловіком вони разом вже близько 40 років, у них троє дітей, у сім’ї відчувається тепло, мир і справжня любов.

У сім’ї свита робить короля не лише в зовнішньому відношенні, а і в самому справжньому, психологічному сенсі. Мудра дружина, вибираючи жіночність і слабкість, робить чоловіка більш сильним і мужнім. Якщо навіть чоловік не дуже-то гідний пошани, мудра дружина прагне шанувати його заради пошани до духовних законів, які, як вона розуміє, їй не змінити. Вона піклується про дім, про те, щоб чоловікові і дітям було в ньому добре, і передусім – у психологічному плані. Вона прагне контролювати свої емоції. Вона не принижує, не докоряє чоловіка. Вона радиться з ним. Вона не “лізе поперед батька в пекло”, щоб і перше, і останнє слово при обговоренні будь-якого питання було за нею. Вона висловлює свою думку, але остаточне рішення залишає за чоловіком. І не третирує його в тих випадках, якщо його рішення виявилося не найвдалішим.

Чоловік і дружина – два поєднаних сосуди. Якщо дружина з терпінням і любов’ю показує чоловікові своє щире ставлення до нього як до голови сім’ї, він поступово стає справжнім головою.

Звичайно, чоловікові необхідно і самому піклуватися про те, щоб бути головою сім’ї. Робити все можливе для матеріального забезпечення сім’ї. Не боятися брати на себе рішення в серйозних питаннях, і відповідальність за ці рішення. Чоловік теж може допомогти жінці стати більш жіночою, допомогти їй зайняти те місце, яке їй личить у сім’ї і на якому вона почуватиме себе жінкою.

Головна чоловіча сила, яка підкорює жінку, – це спокій, душевний мир. Як виховати в собі цю якість? Як і любов, мир душевний зростає в міру подолання пристрастей, поганих звичок.

Роль дітей у сімейному житті

Істина завжди є золотою серединою. У ставленні до дітей теж важливо уникати двох крайнощів.

Одна крайність, особливо властива жінкам: діти на першому місці, усе інше, включаючи чоловіка, – потім.

Сім’я залишиться сім’єю тільки в тому випадку, якщо дружина і чоловік завжди будуть один для одного на першому місці. Кому за столом повинен діставатися кращий шматок? За приказкою радянського часу – “Усе краще – дітям?” Традиційно кращий шматок завжди діставався чоловікові. Не лише тому, що завдання чоловіка – матеріальне забезпечення сім’ї, і для цього йому потрібно багато сил, але і як знак його старшинства. Якщо цього немає, якщо дитину привчають до того, що вона – цар сім’ї, зростає егоїст, не пристосований до життя, і до сімейного особливо. Але, передусім, страждають стосунки між чоловіком і дружиною. Якщо дружина більше любить дитину, чоловік як би стає зайвим. Він тоді шукає любові на стороні, і в результаті сім’я розпадається.

Інша крайність: “діти – тягар, скільки зможемо – поживемо для себе”. Діти – це не тягар, а така радість, яку нічим не замінити. Я знайомий з двома багатодітними сім’ями. В одній шість дітей, у другій – сім. Це найщасливіші сім’ї, які я знаю. Так, батьки там багато працюють. Проте скільки там любові, радості, тепла!

У нормальній сім’ї батьки не займаються “плануванням” і “регулюванням” того, скільки дітей їм народити. По-перше, багато протизаплідних засобів працюють за абортивним принципом. Тобто вони не попереджають зачаття, а вбивають зародок. По-друге, є Хтось над нами, який краще за нас знає, скільки дітей нам потрібно і коли їм народитися. По-третє, постійна боротьба за “незачаття” позбавляє інтимне життя подружжя тієї свободи і радості, якою вони мають повне право користуватися.

РОДИНА