Японці мають найвищу тривалість життя на всій планеті. Мудрість цього народу безмежна. Спілкуючись із японцями можна почерпнути для себе багато корисних порад про спосіб життя, ставлення до старших і оточуючих. Пріоритетними є: шана батьків, повага до природи, відповідальність у роботі і дружбі, освіта.
З особливим трепетом японці ставляться до мистецтва і театру. Цвітіння сакури – прекрасний ритуал весни й краси. Наші країни повязують партнерські стосунки. Наприклад Киів і Кіото – міста побратими. Імператор Японії Акіхіто нагороджений орденом Ярослава Мудрого.
У грудні 2017 року традиційно відбувся урочистий прийом з нагоди святкування дня народження Його́ Вели́чності Імпера́тора Акіхі́то (яп. 明仁, あきひと, 1933, Токіо, Японська імперія). Це 125-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Править країною з 7 січня 1989. Девізом правління є Хейсей — «мирне правління». Країна висхідного сонця сильна, мудра й послідовна, неспроста є одним зі світових лідерів з багатьма потужними економічними показниками, – орієнтир для багатьох держав, що дбають про створення позитивного іміджу країни. У японському національному характері чітко виявляє себе працелюбність, акуратність, заощадливість, ввічливість, дисциплінованість, почуття відповідальності, шанування традицій та авторитетів, сильно розвинене почуття прекрасного. Японці вважають, що не існує нічого неможливого. «Якщо людина проявить рішучість, вона може зрушити небо і землю за своїм бажанням. Та оскільки люди нерішучі, не можуть наважитися на те, щоб легко йти до мети, варто лише сконцентруватися», говорить народна мудрість.
Святкування року Японії в Україні подарувало Вероніці Чекалюк цікаву зустріч із Ангелою Сан. «Життя – це щаслива подорож. Кожна станція має свій час, ми дорогою зустрічаємо різних людей. Деякі залишаються з нами, а дехто проходить мимо, – говорить іміджмейкер Вероніка Чекалюк. – Рік Японії в Україні подарував мені цікаву зустріч із Ангелою Сан. Ця тендітна дівчина з сильним характером співпрацює з дипломатичним корпусом, презентує свою унікальну колекцію японських речей на міжнародних виставках і музеях, дає майстер-класи та читає лекції».
Angela Betelgeuse – колекціонерка, поціновувачка японської культури, викладає кіцуке – японське мистецтво одягати кімоно.
«Уже кілька десятиріч кімоно в Японії не є повсякденним одягом. Вони вирористовуються тільки в спеціальних випадках. Здебільшого у кімоно вбираються жінки, але на весілля чи чайну церемонію його одягають і чоловіки. Сучасна японка навряд чи без сторонньої допомоги зможе одягнути кімоно, яке складається з 12 частин і не має жодного гудзика — все в ньому з’єднується мотузками та ремінцями. Це окремий вид мистецтва – кіцуке», – розповідає Ангела.
Вероніка: Ангело, з чого почалося Ваше захоплення Японією?
Ангела: Моя любов до Країни Сонця почалася із захоплення бойовим мистецтвом, а точніше із занять японським мистецтвом володіння мечем (з 2010 року). Кімоно я зацікавилася в 2013, пізніше з’явилися у мене речі з національного японського одягу – вафуку. Перше моє кімоно було однотонним фіолетовим. Спочатку я не любила яскраве, барвисте, розмальоване, крім того, однотонні кімоно – універсальні, їх можна одягати на різні заходи. У 2014 році у мене відбулася перша виставка в галереї при Київському Палаці дітей та юнацтва, і мене запросили на фестиваль “ЯпоноМанія”. 1-2 рази на рік я відвідувала Японію, привозила звідти десятки кілограмів кімоно, кераміки та іншого добра.
Вероніка: Отже, відтоді загадкова «япономанія» Вас не відпускає?
Ангела: Так (сміється). Подорожуючи Японією, я намагалася якомога більше дізнаватися про кімоно саме від японців – інформація часто відрізнялася від тієї, яку я зустрічала на просторах Інтернету. Тож годинами випитувала, що й до чого, чому так, а не ось так. Я зацікавилася класичним японським танцем ніхон буйо. Друзі в Кіото підшукували мені вчителів, а тим часом доля звела з японкою, яка стала моїм викладачем танцю і головним куратором мого розвитку в сфері традиційних японських мистецтв. У 2016 році я, крім танцю, відвідувала заняття з гри на сямісені і чайної церемонії.
Вероніка: Ви дуже вишукана, схожа на живу ляльку. Це робота над собою чи стан душі?
Ангела: Мені комфортно в такому образі. Це мій природній стан. Пригадую, брала участь у щорічному заході “Kimono de Densha” – це прогулянка на спеціально орендованій електричці в передмістя, всі пасажири в кімоно або одязі змішаного (японського і європейського) стилю. Після дефіле по червоній доріжці у вагоні вибирали найкращого. Так вийшло, що перше місце дісталося мені – серед японок українка виявилась найбільш «японкою». Організатори заходу сказали, що я, на їхню думку, трималася… по-японськи, мене порівнювали з Ямато Надешіко (збірний образ ідеальної японки).
«Ми живемо серед повного хаосу, тому, щоб життя не стало нестерпним, щоб вижити, необхідно створити собі ідеали… Іноді важко слідувати ідеалам серед тієї реальності, в якій ми перебуваємо»… Ларс Фон Трієр
Ангела Сан пише книгу про своє життя, презентація запланована на 2018 р. у Києві й Токіо.
Айрошяньке — так називали Василя Єрошенка в Японії, дебютував як письменник на початку двадцятих років минулого століття у Японії. Відтоді на сторінках японських газет та журналів, а з згодом і китайських, почали з’являтися його алегоричні казки, оповідання, статті, вірші. Їх чимало перевидавали японською мовою й есперанто. 1959 року в Токіо вийшли тритомник просвітителя та монографія про його життєвий і творчий шлях, написана професором Такасугі Ічіро. Хто ж він, українець, про якого майже не знають в Україні? Лише фахівці можуть сказати, що це письменник-утопіст, а то й просто дивак. А був він поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, етнографом, педагогом, музикантом, великим гуманістом і патріотом. Людиною, якою нині може пишатися Україна.
https://dt.ua/SOCIETY/ukrayinets_ayroshyanke__yaponskiy_kazkar.html (за посиланням) про геніального Василя Яковича Єрошенко
Можливо, Ангела продовжить добру справу В.Єрошенка…
(діалог) Записано зі слів іміджмейкера Вероніки Чекалюк і колекціонера Ангели Сан (фото з архіву Вероніки Чекалюк та Ангели Сан)
- dsq_needs_sync:
- 1
