Паспортизація деенеровсько-леенеровських собратьєв – це дуже добре. Може, когось ця думка образить, проте я вважаю, що за 5 безвихідних останніх років паспортизація сєпарської вати – це перший крок і, можливо, найбільш переломний крок у напрямку кінця.
Щиро сподіваюся, що не лише москвороті бабульки й дідульки, а й їхні ватні внучата, що під звуки совєтських вальсів пішли до наварасійських шкіл, так само хутко побіжать за російським паспортом – і нарешті Україна отримає вагому підставу всіх мешканців «ДНР-ЛНР» вивести поза правове поле.
Я з нетерпінням очікую того дня, коли мої співвітчизники впритул побачать мільйонну (а може, й більшу) гвардію рускіх граждан у себе під носом за лінією розмежування.
Я вірю в те, що вся та безпринципна (у кращому випадку) й українофобна (у своїй більшості) братія наших колишніх співгромадян оберуть Росію як свій геополітичний центр – і так само вірю в те, що українці нарешті збагнуть, що це і є той бажаний кінець.
Немає сенсу воювати і кров проливати за паспортизоване триколірне населення Данєцка-Луганска. Повертати їх у лоно України – це вже буде не тільки махровий мазохізм, а й верховне глупство.
Подвійні пенсії, подвійні бюджетні виплати – все, стоп, до побачення. Хочу чимскоріш побачити неспростовні докази того, що населення окупованих територій є не лише пропащим, але й ворожо-небезпечним для модерної України.
Тому я не зовсім розумію рейваху, який зчинився довкола паспортизації даунбасьців. Тіштеся, шановні! Нарешті зникає двознаність. Нарешті увиразнився план ворога. Нарешті ми маємо чудову нагоду розмежувати питання територій і питання населення. Відтепер: якщо навіть і варто боротися – то лише за територію. Але без паспортизованої пятої колони. Без населення «ДНР-ЛНР». Депортація, автоматичне позбавлення громадянства та всіх вихідних громадянських прав, заборона на проживання, закон про колаборацію – і чемодан, вокзал, якутія.
Я би радив нарешті зістрибнути з голки мазохізму і припинити вірити в казочку про «ми з ними – браття й сестри». Усе, досить. З моменту видачі першого російського паспорта ця казочка померла. Тамтешнє населення, неспроможне на будь-який, бодай якийсь рух опору, нам не потрібне апріорі. Тому що абіжений рускій гражданін – це законна підстава для Кремля діяти в цілях захисту свого соплєменніка. Звідси й чітка позиція: боронь Боже коли-небудь у тіло України вернути абіжених рускїх граждан з окупованих територій. Хай котяться під три чорти і три кольори (якщо їм там ментально комфортніше). А нам – своє робить.
Це, можливо, комусь неприємно визнати, чи навіть боляче – але це принаймні прояснює багато що. Імовірна реінтеграція паспортизованого населення – це троянський кінь, це план путіна. Відтепер усе різко міняється. Відтепер кожен, хто розпинається за повернення паспортизованого Донбасу – той агент путіна.
Ostap Drozdov
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
