Доба українського Ренесансу… У невеличкому загадковому селі Качанівка М. Глінка написав феєричну оперу «Руслан і Людмила». Місце натхнення митця – вишукана альтанка на пагорбі – це усім відомий нині «Павільйон Глінки», зведений у стилі романтизму. Павільйон має стрілчастої форми вікна і двері, розписні медальйони за мотивами загальновідомої опери «Руслан і Людмила», металева плитка на підлозі та підпірні стіни залишають незабутнє враження.
Робота над оперою розпочалася у 1837 році та тривала упродовж п’яти років з перервами. Михайло Глінка приступив до написання музичного твору, ще не маючи готового лібрето. Через смерть Пушкіна він був змушений звернутися до інших поетів, у тому числі любителів, із числа друзів та знайомих — Нестора Кукольника, Валеріанові Ширкову, Миколі Маркевичу та інших.
Проте спершу опера «Руслан і Людмила» — принесла Глинці ряд прикрощів. Прем’єра опери відбулася у Великому театрі в Санкт-Петербурзі в той же день, що і прем’єра першої опери Глінки — 9 грудня. Вищому суспільству опера не сподобалася, публіка її освистала, а імператор Микола I і зовсім, не дочекавшись кінця опери, після четвертого акту демонстративно вийшов із зали.
Сьогодні Палац у Качанівці по вважається одним із найунікальніших в Україні. Палац – примітна двоповерхова цегляно-дерев’яна споруда, зведена у стилі класицизму, до якого примикають два флігелі. Вважається, що замок, як і флігелі, були побудовані за проектом московського архітектора Карла Бланка. Інтер’єри палацу оздоблені поліхромними метласькими кахлями, деревом, штучним мармуром та кольоровим склом. Від знайомства з приміщенням всередині перехоплює дух – суміш аристократизму і міщанства, вишуканості і помпезності просто заворожує!
Архітектурні дива, поєднані з романтизмом 12 ставків, містками паркового типу, амфітеатром і павільйонами, – це все складові урочища Качанівка.
Палац був закладений графом Петром Рум’янцевим- Задунайським ще у 1770-х роках, і вже одне це дає будівлі право претендувати на увагу туристів. Про ті часи сучасним відвідувачам нагадують «Романтичні руїни» – архітектурна композиція, що ілюструє епоху зародження палацового ансамблю.
З часів першого власника палац пережив багатьох господарів, але найбільш епатажним і пам’ятним став усе ж Григорій Тарновський – любитель мистецтва і суспільної «еліти», він зробив з палацу такий собі аристократично-культурний центр, куди з’їжджалися митці високого рівня. Тарновський був сином гетьманського воєначальника, промисловим магнатом і землевпорядником, який все життя прагнув наблизитися до чогось більш високого, ніж йому було дано за походженням. Він охоче витрачав гроші на картини і «спонсорську» допомогу мистецтву.
Давній, сповитий цілою низкою інтриг, палац пам’ятає кроки М. Гоголя, С. Гулака-Артемовського, В. Штенберга, Т. Шевченка і М. Рєпіна. Він неодноразово переходив у спадок і занепадав, щоб знову відродитися. Величні стіни встигли відчути повні злидні, побути дитячим будинком, неврологічним курортом і навіть – військовою частиною. Всі віхи історії архітектурного комплексу відображені й нині, тому доторкнутися до кожної з прожитих ним епох можна з легкістю.
Джерело: itinery.com.ua
- dsq_needs_sync:
- 1
