Методик раннього розвитку дітей у світі дуже багато. Якісь «на слуху», наприклад методика Марії Монтессорі або Вольдорфська педагогіка, якісь – ні. EtCetera з’ясовував, які ще виховні практики можуть спробувати українські вихователі та батьки, щоб дитина розвивалася гармонійно та відчувала любов і підтримку оточуючих.
МЕТОДИКА СЕСІЛЬ ЛУПАН заснована на твердженні, що діти потребують не уваги-опіки, а уваги-інтересу з боку батьків. На її думку, батьки та вихователі повинні слідкувати за проявами допитливості малечі і в разі, якщо та проявляє до чогось інтерес, намагатися надати їй максимум інформації в цій сфері. Наприклад, якщо дитина вивчає на дотик м’який килим, варто показати їй, які ще матеріали бувають: чим обшитий диван та стілець, яке на дотик шкіряне взуття, яке – хутряне пальто тощо. Якщо малюка зацікавив якийсь звук, то варто разом з ним дослідити, які ще звуки є в природі (квартирі): як лунає голос, як звучать різні музичні інструменти (навіть якщо це каструля, а не барабан), що буде, якщо постукати по дерев’яній підлозі та кам’яній стіні.
Сесіль Лупан закликає батьків ділитися з дітьми знаннями у правильний час – коли вони потребують цього і максимально відкриті для сприйняття нового.
МЕТОДИКА МАСАРУ ІБУКА. Ця людина відома не лише як творець прогресивних концепцій з раннього розвитку дітей, але і як один із засновників корпорації Sony. Він є автором книги «Після трьох уже пізно», на сторінках якої стверджує, що розвиток клітин головного мозку до трьох років завершено на 70-80%, тому потрібно «кувати залізо, поки гаряче» і докладати максимальні зусилля для «формування» дитини.
Масару Ібука вважає, що всі люди народжуються приблизно однаковими, тож усе залежить від виховання. І в цьому питанні головна роль відводиться батькам, які емоційно та фізично найближчі до дитини.
Маленька дитина – це tabula rasa, чистий лист, на якому можна написати що завгодно. Цим потрібно скористатися, навчаючи її бути самостійною, творчо підходити до вирішення завдань та проявляти свій талант. До того ж, малюки володіють невичерпними здібностями до переробки інформації – граючись, вони здатні вивчити навіть те, що дорослі часто освоюють з великими труднощами. Тож не можна втрачати шансу задовольняти допитливість дитини в той момент, коли вона займається активним пізнанням світу.
Масару Ібука каже, що до трьох років дитина має отримати якомога більше досвіду, щоб мати уявлення про світ та своє місце в ньому.
МЕТОДИКА НІКІТІНИХ. Борис та Олена Нікітіни випробували методику «власного виробництва» на своїх дітях. Вони створили систему, що органічно поєднує в собі естетичний та інтелектуальний розвиток з трудовим вихованням і фізкультурою. А значною її частиною є ігри на розвиток логіки, математичної та просторової уяви, конструкторських та інших здібностей.
Суть розвивальних ігор Нікітіних зводиться до таких принципів:
1 У дитини немає певної програми навчання. Граючись, вона сама обирає сферу своєї діяльності.
2 Правила нової гри дитина пізнає за допомогою казки, наслідуючи старших у колективних іграх. Надалі, якщо ця гра її зацікавила, вона починає грати самостійно.
3 Перед дитиною потрібно ставити певні завдання, що змусять її подумати, причому вона повинна думати самостійно, підказувати не можна. Із часом завдання ускладнюються.
4 Якщо дитина не може впоратися зі складним завданням, необхідно повернутися до більш простих, які є його складовими, або тимчасово залишити цю гру.
5 Завдання мають даватися «від простого до складного»: спочатку – кубики, квадратики, великі деталі конструктора, далі – моделі, малюнки в ізометрії, креслення, письмові або усні інструкції тощо.
Якщо батьки грають разом з дітьми, то не повинні їх випереджати.
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color: