«Куди ти з нею лізеш?», «Де ти свою каляску тут поставиш?», «А заплатити за багаж?». Такі неприємні питання, скоріш за все, доводилося чути не одній черкаській матусі, яка намагалася зайти в громадський транспорт із малечею у возику.
Досить некомфортна ситуація, — каже 23-річна Юля. – Хіба моя дитина – це багаж? Вже мовчу про вічну проблему з нестачею місця. Я розумію, що іноді автобус їде такий забитий, що навіть якщо готовий платити за візок, то при всьому бажанні просто в нього не втрапиш. Але хіба це моя вина?
Звичайно, ні. А ще мами з дітками не винні і в тому, що в більшості автобусів навіть немає багажного відділення, якщо вже мова йде про багаж. Але чомусь саме вони часто стають об’єктами для осуду з боку водіїв та кондукторів.
– Мало того, що іноді дехто із пасажирів береться коментувати, мовляв, народила, то сиди собі вдома з дитиною, то ще й кондуктори за коляску гроші вимагають. А що ж мені робити, коли моя донечка ще в такому віці, коли без возика – ніяк? А в них відповідь одна – «плати, це ж дитячий візок, а не інвалідний», — нарікає черкащанка Дарина.
І тут би треба стати на бік мам. Тим більше, що їх підтримує і закон. Зокрема, це стосується тролейбусів.
Відповідно до п.5 Обов’язки і права пасажирів, Наказу № 329 від 09.10.2006 року Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, пасажир має право безоплатно провозити з собою ручну поклажу, одну пару лиж, дитячий візок, санки , велосипед та ін. згідно з п.п.5.7. Наказу, — пояснює юрист ТОВ «ЕМ ПЛЮС» Катерина Мирошниченко.
Підтверджує це ще одна частина документу, в якій мова йде, про те, чого пасажиру робити не можна. І знову ж таки «…провозити: громіздкий багаж розміром більше ніж 100х50х30 см або вагою понад 40 кг, речі довші за 190 см та діаметром більше 30 см (крім дитячих та інвалідних колясок, велосипедів, що складаються, та лиж…».
Однак ці права стосуються лише пасажирів, які користуються трамваєм та тролейбусом.
– Щодо перевезення дитячих візочків в автобусах, то тут уже виникає проблема, оскільки вони ніяким чином не виділені в якусь окрему категорію безкоштовного перевезення, — пояснює пані Катерина. — Натомість, дитячий засіб пересування вважається або ручною поклажею, або вантажем. Згідно з Постановою КМУ № 176 від 18.02.1997 року « Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», ручна поклажа — вантаж, розміри якого не перевищують 60х40х20 сантиметрів, вагою до 10 кілограмів включно, а багаж – вантаж, розміри якого не перевищують 100х50х30 сантиметрів, вагою від 10 до 40 кілограмів. Отож, якщо Ви маєте надзвичайно компактний дитячий візочок, який підходить під вищенаведені параметри – можете сміливо відстоювати свої права в автобусах, а якщо ні – в черговий раз, згадайте тих, хто «захищає» наші права, незлим тихим словом.
Цікаво, чому приймаючи ці Правила, ніхто не подумав, що до певного віку дитина не ходить і може лише їздити в колясці? І чому нікому з їх авторів так і не спало на думку подумати про українських мам?
Може, нашим законодавцям було б варто почати переймати досвід у іноземних колег? Надто вже сумними здаються українські реалії в порівнянні з тим, як до цього питання підходять закордоном. І мова не лише про комфортні та сприятливі умови для перевезення там дітей у громадському транспорті.
У деяких європейських містах батьки з дитячими візочками взагалі не платять за проїзд, тому що для того, щоб це зробити, вони мають полишити дитину, а для них це неприпустимо.
Що вже говорити про нашу країну, де грізне «Передаємо за проїзд!» матусі чують лишень ступивши в салон. А потім, часто вислуховуючи ще й невдоволені коментарі пасажирів, мама повинна швиденько дістати гаманець, поки «господарка салону» не розізлилася…
Як би там не було, закони і правила — це одне. Але не забувати про звичайну людяність теж не варто — допомогти мамі з візочком підняти його в салон чи поступитися місцем може кожен.
- dsq_needs_sync:
- 1
