Добре бути королем: Український олігарх-утікач, перебуваючи під домашнім арештом, блокує реформи та отримує вигоди від міжнародної допомоги

Хоча багатьом і хотілося б розглядати корупцію як внутрішню українську проблему, та деякі зовнішні гравці, яких терпить або яким навіть допомагає уряд в Києві, відіграють провідну роль в збереженні корупції всередині України.

Корупція все ще залишається основною проблемою в Україні, а енергетичний сектор особливо уразливий до незаконної діяльності. Хоча багатьом і хотілося б розглядати корупцію як внутрішню українську проблему, та деякі зовнішні гравці, яких терпить або яким навіть допомагає уряд в Києві, відіграють провідну роль в збереженні корупції всередині України.

Ключовою ілюстрацією цієї проблеми є Дмитро Фірташ, відомий український олігарх, який, за повідомленнями медіа, має зв’язки з сумнозвісним ватажком російської мафії Семеном Могилевичем. Незважаючи на те, що живе під домашнім арештом у Відні, а Сполучені Штати Америки вимагають його екстрадиції за звинуваченням у міжнародних злочинах, Фірташ має можливість використовувати свої зв’язки для маніпулювання численними організаціями з метою отримання особистої вигоди. Він підживлює корупцію в українському енергетичному секторі, використовуючи корупційну систему посередників в газопостачанні в Україні.

За оцінками “Нафтогазу України” домовленості Фірташа з українським урядом тільки у 2017 році принесли посередникам на ринку газу чистий дохід на вражаючу суму 2 млрд. доларів. Джерелом для цих грошей слугував і кредит від Світового банку, наданий Україні на придбання природного газу, та допомога від Міжнародного валютного фонду, яка призначалася для оплати субсидій на газ для малозабезпечених. Замість того, щоб бути використаними за призначенням, ці кредити та допомога опинилися у руках Фірташа в результаті непрозорої системи руху грошей, сплачених українцями за газ та грошей, виплачених урядом як субсидії. Крім того, немає гарантії, що частина з 1 млрд. доларів, наданих Україні Сполученими Штатами Америки у якості гарантій суверенного боргу, також не опиниться в кишенях Фірташа.

Широкомасштабна оборудка з газовими грошима та субсидіями стала можливою після того, як прем’єр-міністр Володимир Гройсман почав ревізію реформи газового ринку під керівництвом “енергетичного” віце-прем’єр-міністра Володимира Кістіона. Замість того, щоб сприяти відкритим та конкурентним ринкам газу, як задумувалося з самого початку, ці реформи стали символом того, наскільки ринок може бути корумпованим. Кістіон також став основним захисником інтересів Фірташа в уряді через всіляке сприяння Регіональній газовій компанії, яка розпоряджається 75 відсотками регіональних газових розподільчих компаній в Україні.

Передбачалося, що план реформи ринку газу, схвалений за часів попереднього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, уряд якого створив лібералізований конкурентний ринок з великою кількістю постачальників газу в частині постачання газу для юридичних осіб, має бути завершено до квітня 2017 року. Це означало би, що всі українці отримали доступ до ринку газу та конкуренцію на цьому ринку. Але цей план був згорнений урядом, керованим Гройсманом.
Ці зміни стали істотними для найбільшої державної енергетичної компанії “Нафтогаз”. Відповідно до плану Яценюка компанія “Нафтогаз” мала видобувати та імпортувати газ, а після цього – зобов’язана передавати його приватним газовим розподільчим компаніям.

Однак у квітні 2017 року замість того, щоб вводити в дію положення Закону про ринок газу та запроваджувати реальну конкуренцію для постачальників серед населення, як це вже було зроблено на комерційному газовому ринку, уряд пішов у цілком протилежному напрямку. Завдяки лобіюванню, що здійснювалося представниками Фірташа, впровадження ринкових реформ було перенесено на наступний рік. Водночас новими нормативно-правовими актами було ліквідовано систему спеціальних банківських рахунків, введених з метою убезпечення компанії “Нафтогаз” від зловживань облгазами, та скасовано автоматичний переказ коштів як оплату “Нафтогазу” за поставлений газ. До введення цієї зміни, платежі споживачів переводилися в казначейство та автоматично розподілялися: частково як оплата за поставлений газ “Нафтогазу”, частково на інші потреби.
Не маючи можливості автоматично отримувати платежі, “Нафтогаз” не має жодних гарантій оплати та важелів впливу на своїх контрагентів. Газорозподільні компанії-посередники постачають газ населенню і збирають кошти, але вони не попадають до “Нафтогазу”, який постачає газ.

Цього року ситуація навіть погіршилася. У січні 2018 року уряд прийняв низку нормативно-правових актів, які фактично дозволили розподільчим компаніям залишати собі 12-15% доходу як компенсацію операційних витрат, а не 2,5%, як це було раніше. Український уряд також зробив “попередню заяву”, що реальні ринкові правила та реалізація переносяться на три роки – до 2021 року.
В результаті затягування ринкової реформи та консервування корупційної системи борги газорозподільних компаній перед “Нафтогазом” тільки за два місяці зросли на 500 млн. доларів і на теперішній час становлять 2 млрд. доларів. Як публічно заявив представник “Нафтогазу”, немає жодних шансів, що ці гроші колись будуть повернуті державі.

Всі ці оборудки достойні пильної уваги та ретельного вивчення правоохоронними органами. Обурює, що людина, яка знаходиться під арештом у Відні за явну корупцію, може збільшувати свої статки за рахунок міжнародних фінансових організацій та при цьому ще й гальмувати реформи в Україні.

В цьому контексті очевидно, що зусиль Національного антикорупційного бюро, на яке покладається відповідальність за розслідування таких справ в Україні, недостатньо. Без підсилення тиску з боку Сполучених Штатів Америки для якомога швидшої екстрадиції Фірташа з Австрії, разом з підтримкою об’єктивного та професійного розслідування його зв’язків з українськими урядовцями вищого ешелону, Україна навряд чи запровадить вільний та справедливий ринок в найближчому майбутньому.

Facebook