Українські партії схильні приваблювати виборців малореальними для здійснення обіцянками, а українці схильні їм вірити.
Громадський рух ЧЕСНО вирішив проаналізувати популістські пункти в програмах партій та пояснити, чому такі обіцянки не можна здійснити.
Популізм – це політика, яка спрямована на захист інтересів “простого народу” та пропонує прості рішення складних проблем. Популізм найкраще спрацьовує в суспільствах з високим рівнем незадоволення політикою влади та низьким рівнем політичної освіти громадян.
Для українського суспільства притаманні обидві риси. Одним із проявів популізму є гасла політичних програм партії.
Наразі в Україні зареєстровано 352 політичні партії. Утім, більшість є радше політичними проектами, які формують програми на основі соціологічних досліджень з актуальними для суспільства проблемами. На їхній основі партії пропонують спрощенні, але часто нереалістичні рішення.
Щоб виявити популізм у партійних програмах, Громадський рух ЧЕСНО проаналізував програми 18 політичних партій та опитав експертів у відповідних сферах державної політики.
Форма правління та виборче законодавство
– Введення пропорційного представництва в органах влади для українців та представників національних меншин (ВО “Свобода”)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Така пропозиція відповідає ідеології партії ВО “Свобода”, але суперечить статті 24 Конституції України, яка забороняє встановлення привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження.
Додатково популістичним цей пункт робить також практична неможливість його виконати: важко уявити собі правовий механізм втілення цієї ідеї в українських умовах, коли радянська практика зазначати національність у паспорті давно відійшла в минуле”.
Агітація ВО “Свобода”. Архів “Політичної пам’яті” ЧЕСНО
– Заборона підвищення платні народним депутатам протягом їх каденції (ВО “Свобода”)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Незрозуміло, яку суспільно важливу проблему вирішує ця заборона. Прецедентів, коли народні депутати підвищували собі заробітну платню хоча б до рівня IT-спеціалістів або керівників бізнес-структур, в Україні не було.
Навпаки, ситуація, коли депутати, що розподіляють величезні кошти державного бюджету, отримують низькі зарплати, сприяє приходу в політику бізнесменів, які відстоюють там свої інтереси, і знеохочує тих людей, які готові були б працювати за зарплатню”.
– Законодавче унеможливлення існування “кишенькових” партій, зняття виборчих бар’єрів (“Правий сектор”)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Під “зняттям виборчих бар’єрів”, імовірно, йдеться про зниження виборчого бар’єру до природного, тобто коли партії достатньо набрати голосів на принаймні один мандат, щоб бути представленою в парламенті.
Попри те, що теоретично природний бар’єр спрощує доступ до політики, він породжує непропорційно більше проблем, ніж вирішує: парламент регіоналізується, його робота стає непрогнозованою, руйнуються партії тощо.
У питанні обмеження впливу фінансово-промислових груп на політику немає простих рішень, гроші завжди є суттєвим фактором у перемозі на виборах чи лобіюванні інтересів великого капіталу через уже обраних депутатів, і немає такого законодавства, яке б повністю вирішувало цю проблему”.
– Дієві механізми “відкликання” влади (“Сила Людей“)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Основна проблема з відкликанням обраних представників – відсутність дієвого механізму, яким би не можна було зловживати.
Якщо дозволити відкликання, наприклад, через збір певної кількості підписів, то юридично відрізнити реальну ініціативу від змови з метою усунути “незручного” депутата неможливо.
Тому нормальна демократична практика зміни влади – просто не голосувати за кандидатів, роботою яких на посаді громада не була задоволена.
У разі впровадження механізму відкликання користуватимуться ним, у першу чергу, не обурені виборці, а нечесні політики”.
– Дієвий механізм висловлення недовіри кандидатам на виборчі посади (“Правий сектор“)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Дієвий механізм висловлення недовіри кандидатам на виборчі посади в Україні вже запроваджено – це і є вибори: кандидати, яким не довіряють, не отримують голосів”.
– Впровадження народної законодавчої ініціативи, народного вето (“Правий сектор“)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Цей пункт програми є популістичним, оскільки обіцяє запровадити механізм, який уже й так передбачено в законі “Про всеукраїнський референдум”.
– Кримінальна відповідальність народного депутата за свідоме злісне невиконання передвиборчої програми або діяльність всупереч їй (“Правий сектор“)
Єгор Поляков, аналітик ГО Центр UA: “Попри зрозуміле бажання, щоб депутати виконували свої передвиборчі програми, запровадження кримінальної відповідальності в цьому випадку є практично неможливим, оскільки не існує однозначних критеріїв оцінки виконання програми, а тим паче розрізнення “злісного” і “незлісного” її невиконання.
Крім того, що програми й так написані достатньо неконкретно, незрозуміло, як з таких позицій оцінювати, наприклад, роботу опозиційних депутатів, які просто не мають можливості добитися виконання своєї програми”.
Сільське господарство
– Недопущення запровадження вільного ринку землі, лише державі може бути дозволено викупати паї в селян (“Батьківщина“)
– Заборона продажу землі без всеукраїнського обговорення або референдуму (“Аграрна партія“)
– Заборона продажу сільськогосподарської землі будь-кому, крім держави (“Правий сектор“)
“Батьківщина” за продовження мораторію на продаж землі. Архів “Політичної пам’яті” ЧЕСНО
Дмитро Ливч, менеджер групи економічного розвитку РПР: “Питання земельної реформи в Україні – поле для політичних маніпуляцій.
Мораторій, запроваджений 16 років тому як тимчасовий захід, стримує розвиток сільського господарства в Україні. Також можна стверджувати про порушення конституційних прав 7 мільйонів землевласників, які не можуть розпоряджатися своїм майном.
Економічні розрахунки демонструють, що загальний економічний ефект від запуску вільного ринку землі протягом наступних 10 років складатиме до 100 мільярдів доларів”.
Примітно, що депутати від “Батьківщини” на місцевому рівні є найбільшими землевласниками. Наприклад, топ-3 землевласників Київської та Житомирськоїміськрад складають виключно депутати “Батьківщини”.
Національна безпека
– Вільний перетин кордону (на українських умовах) (“Сила Людей“)
Денис Васильєв, головний експерт групи національної безпеки й оборони РПР:“На сьогодні РФ окупувала частину території України. По факту Україна не контролює частину свого кордону, а російські війська та найманці мають можливість вільно та безконтрольно потрапляти на нашу територію з боку України.
Програма партії під “вільним перетинанням кордону” може визначити тільки вільний пропуск громадян РФ в Україну, оскільки пропуск на територію РФ громадян інших країн встановлюється Кремлем, але ніяк не політичною партією з України.
Отже, у ситуації, коли Україна по факту не контролює свій кордон, який межує з РФ, політична партія декларує вільний пропуск?
Може, спочатку повернути контроль над кордоном, оскільки росіяни і без їхньої програми вільно потрапляють на територію України?”.
Регулювання економіки
– Введення податку на розкіш для юридичних осіб, задіяних у схемах посадовців-корупціонерів (“УКРОП“)
Дмитро Ливч, менеджер групи економічного розвитку РПР: “Податок на розкіш – популізм, що не має змістовного економічного обґрунтування і не принесе реальних фінансових вигод для держави. З досвіду країн Південної та Центрально-Східної Європи ефективність демонструє flat tax rate (загальна ставка оподаткування) для всіх суб’єктів господарювання”.
Судова система та правоохоронні органи
– Формування Вищої ради юстиції шляхом всенародних виборів, обрання до її складу авторитетних іноземних юристів (“УКРОП“)
Галина Чижик, юрист ЦЕДEM: “Це популізм. Такий формат суперечить сутності цього органу та європейським стандартам. Члени найвищого органу в системі суддівського врядування не мають представницьких повноважень та не вирішують безпосередньо питань громади, а тому відсутня логіка у їх всенародному обранні.
Членами Вищої ради правосуддя (теперішня назва органу) мають бути експерти у сфері судочинства, які будуть достатньо компетентними, аби вирішувати питання призначення та звільнення суддів, притягнення їх до відповідальності”.
Агітація УКРОПу. Архів “Політичної пам’яті” ЧЕСНО
– Люстрація та виборність суддів, їх матеріальна відповідальність за неправомірні рішення (“Національний корпус“)
Галина Чижик, юрист ЦЕДEM: “Виборність суддів не притаманна європейським країнам, однак історично українцям відома така модель. Люстрація суддів провалилася, хоч і передбачена була двома законами, ухваленими парламентом 8 скликання. Матеріальна відповідальність суддів за прийняті рішення суперечить європейським стандартам.
Разом з тим, наразі в Україні існує кримінальна відповідальність за завідомо неправосудні рішення, однак, як мені відомо, на практиці ця норма не працює. Оскільки навіть щодо суддів Майдану, які обвинувачуються в ухваленні завідомо неправосудних рішень, досі не винесено жодного вироку”.
Соціальний захист
– Заборона закриття шкіл і дитячих садків та необґрунтованого підвищення цін на проїзд у громадському транспорті (Дніпровський осередок партії “Відродження“)
Валентин Гладких, експерт аналітичного порталу “Слово і Діло”: “Я би розділив цей пункт на три. Від кожного з них відлунює популізмом, особливо від третього пункту.
По-перше, хто визначає обґрунтованість підвищення цін на проїзд? Чесно кажучи, жодного разу не чув про необґрунтоване підвищення. Найчастіше підвищення пояснюється подорожчанням паливно-мастильних матеріалів, вартості обслуговування, зростанням цін на інші товари і послуги, що призводить до підвищення зарплат водіїв.
Відповідно, коли партія звітуватиме про виконання обіцянки, вона, у разі такого підвищення, завжди може виправдатися тим, що підвищення було обґрунтованим. Саме критерій обґрунтованості закладає маніпулятивний аспект, який робить обіцянку складною для верифікації.
Закриття шкіл та дитячих садочків і так наразі заборонено чинним законодавством, тому цей пункт є такою собі “боротьбою з млинами”. Про закриття шкіл та дитячих садочків не може йтися ще і тому, що їх наразі не вистачає. Школи та садочки можуть закриватися лише в тому випадку, якщо там немає учнів та дітей.
У такому разі є потреба об’єднувати кілька шкіл із недостатньою кількістю учнів в одну укомплектовану, що наразі відбувається через створення опорних шкіл.
Цей пункт можна підтримати тільки в тій частині, у якій він є раціональним. Наприклад, якщо у двох школах діти вчаться у дві зміни, то рішення закрити одну зі шкіл і змусити дітей навчатися в три зміни допускати не можна. Проте, це наразі і не допускається.
Тому цю обіцянку також схильний оцінювати як популістичну, тому що вона неправильно формулює проблему, яку намагається вирішити партія, а також робить це в маніпулятивний спосіб, який ускладнює верифікацію виконання”.
Обіцянки Партії “Відродження”. Архів “Політичної пам’яті” ЧЕСНО
Культура та суспільна мораль
– Моральне виховання державою суспільства (“Правий сектор“)
Ярина Боренько, експерт групи “Молодіжна політика” РПР: “Концепція “морального виховання державою” є наріжним каменем радянської системи освіти, яка бере свої витоки з фундаментальних педагогічних принципів Макаренка, одним з яких було обґрунтування права “вихователя” як представника держави визначати систему покарань на розсуд “вчителя” і з огляду на інтереси колективу, які визначає сам “вчитель”.
Оскільки “вчитель” є ідеологічним представником держави, така норма також почала застосовуватися до функцій держави. Це також означало, що гідність людини можна принизити задля інтересів і добра колективу (причому інтереси колективу визначає сам “вчитель”).
На сьогодні можна сказати, що ці тези суперечать підходу до освіти, заснованому на правах людини, а принцип прав людини закріплений також у Конституції України, статті 3, де зазначається, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.
Відтак, держава повинна спрямовувати свої зусилля на виконання норм Конституції, а не на моральність, яка є а) суб’єктивною категорією, б) у радянській педагогіці розглядається в контексті інтересів колективу, задля якого можна пожертвувати інтересами і гідністю людини.
Якщо коротко, то аморальним можна вважати порнографію, цькування, буллінг тощо”.
– Сприяння створенню єдиної Української помісної церкви з центром у Києві (ВО “Свобода“)
– Сприяння утворенню єдиної помісної церкви (“Правий сектор“)
– Сприяння створенню єдиної помісної православної церкви (“Національний корпус“)
Валентин Гладких, експерт аналітичного порталу “Слово і Діло”: “Абсолютно популістична заява, яка відповідає всім критеріям популізму відповідно до нашої методології.
Слід згадати, що помісна церква науковою мовою називається автокефальною, яку політики не можуть створювати. Включити церкви до структури вселенського православ’я може лише сама церква.
По-перше, немає терміну виконання. Можливо, це станеться через тисячу років. По-друге, невідомо, як це корелюється з повноваженнями суб’єктів. По-третє, вони обіцяють виконання обіцянки, яка від них не залежить жодним чином.
До того ж, держава в принципі не повинна займатися питаннями церкви, навіть у формі сприяння.
Важливим є також те, що обіцянка спрямована на широкі верстви населення, оскільки в Україні є велика кількість людей, яка вважає, що потрібно вирішити питання церковного розколу, що потрібен український патріархат.
Більшість громадян не розуміє, про що йдеться, але на емоційному рівні вони схильні ставитися до них схвально, тому цю заяву можна вважати популістичною”.
Як показують ці пункти програм, партії вміло використовують стереотипи й страхи свого електорату, його незнання законодавства та тонкощів державної політики. Такий підхід часто дозволяє партіям досягати високих результатів на виборах, проте передвиборчі популістські обіцянки найчастіше залишаються невиконаними.
Рівень популізму в програмах партій та їхній риториці є істотним індикатором розвитку української політичної системи, який наразі свідчить про високий рівень спекулятивності партійних програм та низький рівень політичної освіти громадян.
А як у них?
Хоча від ризику популізму не застрахована жодна держава, партії в західних країнах схильні пропонувати смарт-програми, які є конкретними, досяжними, обґрунтованими, обмеженими дедлайном та критеріями досягнення.
Як же пишуть партійні програми в західних демократіях та чим це відрізняється від реалій України?
– Партії мають чіткі позиції у всіх сферах суспільного життя. Наприклад, партія, яка балотується на парламентських виборах та розраховує на істотну підтримку виборців, обов’язково має позицію з питань зовнішньої політики та національної безпеки.
– Програми мають не тільки загальні гасла, а й аргументацію, чому там присутній той чи інший пункт.
– Цілі програм часто мають чіткі дедлайни та розрахунки бюджетного фінансування. Наприклад, Консервативна партія Британії обіцяє побудувати 500 тисяч квартир до 2022 року.
Визначення конкретного таймлайну виконання програмних положень притаманно не тільки правлячим, а й опозиційним партіям. Дедлайни часто мають стратегічний характер, плануючи розвиток країни на 10-15 років наперед.
– Опис програмного пункту має типову структуру, у яку, як правило, входять цінності, які захищає партія, цільові соціальні групи, на які впливає політика, проблеми, наявні в цій сфері та чіткий перелік дій, спрямованих на їх вирішення.
У пунктах програм містяться не тільки рішення проблеми, але й цінності партії, яких торкається політика та соціальні групи, на які вона спрямована.
Українським партіям потрібно вдосконалювати свої програми, щоб зробити їх більш конкретними, структурованими, реалістичними. Тоді програми стануть не лише сукупністю гасел, які приносять перемогу на виборах, а й робочим планом дій, за який партії нестимуть політичну відповідальність.
- dsq_needs_sync:
- 1
