“Хтось в курсі, при працевлаштуванні на посади в Раді Європи перевіряють психічне здоров’я кандидатів?” – жарти на кшталт такого з’явилися в українському сегменті соцмереж після промови генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда на сесії ПАРЄ.
Промови, яка поза сумнівом стала історичною для відносин України та РЄ.
Навряд чи можна сказати, що нинішній генсек Ради Європи і до цього мав аж надто велику довіру в Києві. До дій та заяв Ягланда час від часу з’являлися запитання. Але той рівень цинізму та маніпуляцій, який він висловив увечері 22 січня з трибуни Палацу Європи, провів риску, розділивши відносини з ним на “до” і “після”.
Складно говорити про “відносини, як зазвичай” із політиком, який лобіює зняття санкцій з РФ, маніпулює документами Ради Європи та демонстративно “не помічає” дій РФ, які викликають одноголосну критику по всьому світу. Навіть якщо його дії вимушені, спричинені над жорсткою фінансовою кризою організації та прагненням повернути фінансування від РФ, це навряд чи може бути гідним виправданням.
Але Ягланд, схоже, остаточно зробив свій вибір.
Маніпуляції генсека
Для тих, хто не стежив за новинами зі Страсбурга, коротко перекажемо, про що йдеться.
А в наступному розділі перейдемо до головного – до причин, які спонукали Ягланда перетворитися на ключового захисника Кремля у Страсбурзі.
Отже, в понеділок, на вечірньому засіданні ПАРЄ, генсек виголосив щорічну планову промову. Останніми роками виступи Ягланда традиційно змушують українську делегацію нервувати, але нині він продемонстрував недосяжний досі рівень.
Генеральний секретар РЄ взявся довести депутатам Асамблеї, що збройна агресія РФ проти України не дає підстав для покарання росіян – навпаки, вона є приводом для поглиблення співпраці між Росією та РЄ.
“Я би порівняв нашу роль з роллю Червоного Хреста… Конфлікти не повинні відвертати нас від захисту прав людей як в Україні, включаючи Крим та Східну Україну, так і в Росії. Навпаки – саме через наявність відкритого конфлікту між ними ми маємо задіяти всі наші інструменти, в тому числі ті, які має ПАРЄ”, – заявив політик.
Далі – більше.
На його переконання, російська делегація має повернутися до Парламентської асамблеї до весни 2019 року, коли очікується масштабна подя – саміт Ради Європи. Генсек визначив також механізм повернення росіян – для цього знадобиться зняти будь-яку можливість поновлення санкцій проти РФ, змінивши правила Ради Європи.
Ця теза, звісно не нова. Перемовини про повернення РФ ведуться вже понад рік, і Турбйорн Ягланд бере у них активну участь. Але настільки відверто про потребу пробачити РФ він ще, здається, не говорив.
Та головний “треш” пролунав наприкінці промови.
Генсек Ради Європи пояснив, що дії Росії в Україні – це не привід карати її в Раді Європи, бо вона, мовляв, не розпочала порушувати чотири головні статті Європейської конвенції з прав людини.
“Сучасну Європу визначають цінності, прописані у чотирьох статтях конвенції:
– заборона смертної кари;
– заборона катувань;
– заборона примусової праці та рабства;
– заборона позасудового покарання.
Від цих статей країни не можуть відступати навіть у часи надзвичайних подій. Це – душа Європи. Жодна країна, яка порушує ці фундаментальні цінності, не може лишатися частиною нашої родини, і тут компроміси неможливі… Отже, для нас є межі прийнятного”, – пояснив він.
З іншими порушеннями ситуація, на думку генсека, є іншою. Тут про загрозу членству не йдеться. На країни-порушники – не називаючи Росію, але натякаючи на неї, – Ягланд пропонує впливати інакше, через тиск суду та Комітету міністрів. Байдуже, що досі цей тиск не дав жодних результатів.
Що ж, генсек має право на таку думку.
Шкода лише, що він свідомо вдається до маніпуляцій.
Знаючи про системні злочини з боку РФ, але “не помічаючи” їх.
Невже Ягланд не чув про катування, які відбуваються в Криму? Не маємо сумніву, українська місія в РЄ організувала би для нього зустріч із тамтешніми правозахисниками. Чи він не знає про розстріли, які вчиняють на Донбасі маріонеткові “керівники”, поставлені на ці “посади” Росією?
Та якщо такі конструкції є для генсека надскладними, то нагадаємо, що Рада Європи, секретаріат якої він очолює, не визнає діяльність так званих кримських “судів”, розташованих на українській території, але керованих російською владою.
Тиждень за тижнем громадяни Росії у суддівській мантії виносять протиправні “вироки” проти кримськотатарських та проукраїнських активістів, часто – на базі очевидно фальсифікованих доказів. Увесь цивілізований світ, усі ключові міжнародні організації, включаючи Раду Європи, не вважають ці органи “судами”. І лише генеральний секретар РЄ не бачить, що йдеться про позасудові покарання, і старанно уникає публічних згадок про це.
Як ви думаєте, чи згадав Ягланд про це, приміром, після вироку у справі Ахтема Чийгоза? Ні, бо він… просто промовчав! Генсек Ради Європи, організації, створеної для захисту прав людини, не став коментувати одне з найкричущих порушень прав людини на континенті! Ягланд просто “не помітив його! В це складно повірити, але це правда.
Згадане вище – лише частина порушень з боку РФ. Зрештою, Росія стала єдиною країною-членом РЄ, яка законом дозволила собі не виконувати рішення Європейського суду з прав людини. Це рішення безпрецедентне, але Ягланда – виходячи з його промови – воно турбує значно менше, аніж втрата російського фінансування…
Спадок генсека
Те, що відбувається, справді дивує.
Успішний 67-річний політик, який пройшов усі щаблі національної політичної системи аж до прем’єр-міністра, став головою Норвезького нобелівського комітету та рекордно довго пропрацював генсеком Ради Європи, за півтора роки до завершення каденції в РЄ обрав для себе новий шлях – кар’єру відкритого лобіста російських інтересів.
Але є сенс одразу застерегти від надмірних спрощень.
Ні, його не купили. Ні, Ягланд не став “посланцем Кремля”.
Ні, навіть близько не йдеться про визнання анексії Криму абощо. Ситуація значно комплексніша. Інтереси РФ генсек просуває лише в одному питанні – нині він лобіює повне зняття політичних санкцій з Росії у структурах Ради Європи. А це стане першим прецедентом “прощення” росіян у міжнародних організаціях. Не більше, але й не менше.
Поза тим, можна стверджувати, що Ягланд обрав шлях, здатний зруйнувати його багаторічну роботу з формування власного іміджу. І саме це викликає подив.
Всі, хто особисто знайомий з нинішнім генсеком РЄ, наполягають: для норвезького політика особливе значення має його legacy, тобто політичний спадок. Саме на це він зважує найбільше у дискусіях у вузькому колі, коли обирає стратегію дій по ключових питаннях. Ягланд справді щиро переймається ідеєю поширення демократичних цінностей, цінностей Ради Європи – в тому числі в Росії.
Восени 2019 року спливає другий термін його повноважень на посаді генерального секретаря і, з високою імовірністю, він вирішить завершити активну політичну кар’єру.
“Для Ягланда важливо те, який слід він залишить в історії Ради Європи”, – підкреслюють співрозмовники ЄП у Страсбурзі.
Цей “пунктік” зрештою уміло використали росіяни.
Ми вже повідомляли про жорсткі фінансові проблеми, з якими стикнувся Страсбург за останні місяці – Росія та Туреччина одна за одною повідомили РЄ про зменшення своїх внесків до бюджету організації. І якщо Анкара зробила це в законних рамках (два роки тому турки добровільно почали платити РЄ більше, а тепер повернули стандартний платіж), то Москва вирішила діяти “по беспрєдєлу” і просто зупинила виплати.
Так чи інакше, у річному бюджеті Ради Європи утворилася “діра” у 53 мільйони євро, або майже 12% бюджету організації. Заповнити її нема чим.
Це і є причиною паніки в офісі генсека.
Росіяни відчули, що це – болюча мозоль для Ягланда, і почали системно на неї тиснути. Спершу – оголосили, що скоротять внесок 2017 року на третину. Згодом з Москви повідомили до Страсбурга, що недоплатять дві третини внеску. А цього року попередили, що не платитимуть взагалі – доки не буде вирішене питання з санкціями та з поверненням росіян до сесійної зали ПАРЄ.
Через це питання збереження цінностей Ради Європи відійшло для Ягланда на другий план. Всю увагу забрала та сама проблема legacy.
Турбйорн Ягланд не хоче залишитися в історії генеральним секретарем, за чиєї каденції Рада Європи втратила одного зі своїх членів – нехай навіть не з власної вини, а з волі цієї країни-члена. А ще більше він не хоче опинитися в ролі генсека, за розпорядженням якого з апарату Ради Європи звільнятимуть сотні співробітників.
А шанс на те, що історія піде таким шляхом, є, і він чималий.
В разі, якщо РФ не відновить фінансування, звільнення точно будуть.
Зараз у Страсбурзі активно працюють над сценарієм, який дозволить повернути Росію до ПАРЄ вже влітку, і до того часу – отримати щедре російське фінансування. “Європейська правда” готує окрему публікацію з цього приводу.
Це – якщо станеться – вирішить одну з проблем Ягланда.
Шкода лише, що норвезький політик не бачить проблем у тому, що він залишиться в історії як перший генсек, який приніс в жертву цінності на догоду грошам.
І те, що він цей мотив заперечує, жодним чином не змінює реальності.
Автор: Сергій Сидоренко, редактор “Європейської правди”, зі Страсбурга
- dsq_needs_sync:
- 1
