Війна “виборами”. Як Росія намагається створити в Україні ілюзію миру на Донбасі

АВТОР: Остап Кривдик, керівник програми “Україна і світ”, Аналітичний центр УКУ

18 травня віцепрем’єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков заявив, що Україна повинна прагнути провести місцеві вибори восени 2020 року по всій країні, включаючи тимчасово окуповані райони Донецької та Луганської областей. 

Цю ж тезу 5 травня в ефірі онлайн-дискусії, модерованої представниками американського аналітичного центру “Атлантична Рада”, виголосив голова Офісу президента Андрій Єрмак.

Ця ідея, яку у вигляді “виборів на Донбасі” озвучили росіяни ще у 2014-му, містить у собі ряд підмін і загроз національній безпеці України. 

Чому у 2020 році не можна проводити “вибори” на окупованих територіях та які потенційні наслідки можливі, якщо їх буде проведено?

Про що війна?

Чи можна закінчити війну за допомогою виборів? Сама дискусія про вибори як спосіб вирішити війну – теж війна: яка її концепція, така і архітектура миру. 

Яку ж картинку вона малює? 

Начебто існують дві рівноправні сторони, котрі повинні між собою домовитися. Для обрання другої сторони необхідні вибори. 

Демократія повинна принести легітимність і мир. І Росія тут – тільки посередник: ми ж не пропонуємо проводити вибори в Ростові-на-Дону чи висувати кандидатів від “Единой России”? 

Це – перетворення “нападу Росії на Україну” на путінську концепцію про “громадянську війну на Україні”, яку вони успішно продають світовій пресі, міжнародним організаціям та державам, що не надто вникатимуть в деталі.

Але ж справжніми причинами війни є бажання України вступити в ЄС і НАТО, а також порушення Росією Будапештського меморандуму, що руйнує світовий порядок нерозповсюдження ядерної зброї, та міждержавного російсько-українського договору. 

До чого тут місцеві вибори в окупованому Дебальцево, Алчевську чи Горлівці?

Найгірше те, що під “виборами на всій території України” не мається на увазі Крим. Таким чином, Офіс президента де-факто погоджується на анексію. Інакше – де план проведення українських виборів в Криму?

Невибір, небезпека, несправедливість

Що таке вибори? Прихід більше 50% населення на виборчу дільницю? Процес падіння бюлетеню в скриньку? Підрахунок голосів і оголошення результатів?

Так зазвичай виглядали “вибори” в Радянському Союзі. Безальтернативний кандидат, як правило, здобував більше 90% голосів. 

Так само виглядали і фальшиві “референдуми” в Криму та Донецьку-Луганську у 2014 році, й всі подальші окупантські імітації. 

Корінь слова “вибори” – у “виборі”. Для нього є кілька умов. 

Перша – безпека. Чи можна, наприклад, у Донецьку публічно говорити українською чи пройтись по вулиці із синьо-жовтим прапором, не заплативши за це тортурами в концтаборі “Ізоляція”?  

Друга – можливість бути обраним. Чи зможе балотуватися на мера Луганська представник, наприклад, “Європейської Солідарності”? Чи зможе умовний Петро Порошенко чи Андрій Парубій приїхати підтримати кандидата від своєї сили, не ризикуючи життям?

Третя – можливість голосувати для близько півтора мільйона біженців, багато з яких публічно виступили проти окупантів. Чи багато з них захоче отримати шанс потрапити “на підвал” просто для того, щоб поїхати проголосувати?

Неозброєна, малочисельна і вимушено “нейтральна”, місія ОБСЄ не здатна гарантувати базову безпеку навіть собі, не кажучи вже про вільні вибори, контроль над кордоном чи роззброєння незаконних російських підрозділів. 

Миротворча місія ООН не готова навіть в теорії, не кажучи вже про саме прийняття рішень, комплектацію, фінансування – все це неможливо до осені 2020 року. 

В ОРДЛО знищено правоохоронну і судову систему – отож нікому охороняти вибори і забезпечувати їх справедливість (наприклад, оскаржити результати буде неможливо). 

Чи доведуть такі “вибори” до відповідальності за кримінал під шумок “русской весны”, за масові тортури і вбивства? Чи вони спеціально задумані як амністія для таких вбивць і гвалтівників, наче спеціально відібраних російськими кураторами на роль “представників народу Донбасу”? Бо, якщо можна безкарно раз, то чому б не повторити знову?

Пропаганда, катастрофа і гідність

Для вибору громадянам потрібна інформація. Українські медіа на окупованих територіях недоступні, а контрольовані окупантом та офіційні російські уже шостий рік цілеспрямовано формують мислення. 

Люди, котрі живуть в ОРДЛО, піддаються неймовірній кількості пропаганди – від “розп’ятих хлопчиків” і “карателів” до історичних перекосів “Великої Вітчизняної”.  

Проводити вибори в таких умовах – просто зафіксувати нав’язану окупантом реальність. Скільки є у цьому вибору? 

ОРДЛО – територія гуманітарної, екологічної і економічної катастрофи. 

Більшість економічно активного і кваліфікованого населення виїхало, десятки підприємств вкрадено і вивезено на територію Росії, інші – розпиляно на металобрухт. 

Шахтні води і токсичні хвостосховища можуть перетворити ці землі на пустелю. 

І так не найкращий стан з алкоголізмом, наркоманією, туберкульозом та СНІДом ще посилюється коронавірусною пандемією, якій не дає раду місцева зруйнована медицина. 

Нас чекає катастрофа африканського чи азійського масштабу, з інфекціями, забрудненням річок і масовими міграціями. Як це можуть вирішити “вибори на Донбасі”? 

Психологічний стан населення, що шостий рік живе в умовах комендантського стану, пригнічений. Інакомислення – смертельно небезпечне: люди бояться думати. 

Без тривалого періоду виходу з такої кризи вибір неможливий: обиратиме страх, травма й інерція. 

Чи такого вибору хоче для них Зеленський?

Насамкінець

Пропагандистська рамка про “мир” діючої української влади не має підміняти собою національної безпеки. Місцеві вибори осені 2020 року на окупованому ОРДЛО можуть мати наслідки, співмірні з інспірованим нацистами референдумом в Судетській землі в Чехословаччині 1938 року.

Іноземним посередникам у Мінську і Нормандському форматі варто також пам’ятати уроки Мюнхена-1938. 

Імітація мирного процесу через місцеву демократію в умовах російської гібридної війни не приведе до миру. 

У кращому випадку вона затягне час і страждання людей в окупації, у гіршому – демонтуватиме конституційний порядок України і підриватиме нашу волю до боротьби.

Будь-які справжні вибори в ОРДЛО можливі тільки після деокупації та реінтеграції, а не “за день до відновлення українського чи міжнародного контролю над кордоном”. 

Інше – це російський сценарій задля легалізації своєї агентури, подальшої гри в “громадянську війну” та прелюдія до набагато більших жертв і страждань.

АВТОР: Остап Кривдик, керівник програми “Україна і світ”, Аналітичний центр УКУ

УКРАЇНСЬКА ПРАВДА