Уляна Супрун про Ольгу Богомолець: Деякі народні депутати почуваються геть забутими та нікому не потрібними. Тож аби хоч якось привернути до себе увагу..

Часом буває так, що деякі народні депутати почуваються геть забутими та нікому не потрібними. Тож аби хоч якось привернути до себе увагу, вони пишуть законопроекти, які пасують радше Північній Кореї, аніж сучасній європейській державі. До прикладу, пропонують заборонити матюкатися.

Але насправді наука має чимало аргументів “за” ненормативну лексику:

▪ Влучно і точно застосована лайка, що описує наше ставлення до ситуації, і не спрямована образити співрозмовника, корисна для здоров’я. Дослідження показують, що саме така лайка і застосовується в побуті найчастіше. Вона призводить до нейтральних чи позитивних наслідків.

▪ Якщо ми реагуємо нецензурною лексикою на складну неприємну ситуацію, а не на людину, то відчуваємо полегшення. У цьому разі наше обурення новинами, біль при тренуванні, травмі, тривожність, подив чи переляк знаходять миттєве і досить точне вираження, на що мозок реагує виділенням ендорфінів.

Ці нейромедіатори беруть участь в знеболенні чи задоволенні. Слова на “б” чи “с” не замінять якісної анестезії, але дослідження показали ефективність лайки в зменшенні болю, посилення серцебиття і підвищення больового порогу. Якщо нам важко і ми одним словом це висловили, мозок це сприймає як запуск програми захисту і нападу — “тримайся!” 

▪ Важливо, що матюками слід саме послуговуватися в найпотрібніший момент, а не розмовляти ними постійно. Інакше мозок звикає і перестає сприймати лайку як щось екстраординарне.

▪ Розуміти і висловлювати свої емоції — корисно для здоров’я та спілкування. Спостереження за людьми, які прожили понад сто років, показало, що, окрім інших чинників, довгожителів об’єднує вільне висловлення своїх емоцій.  А ось тривале пригнічення емоцій, замість їх проявлення (так зване репресивне опанування емоцій) пов’язане з вищою захворюваністю на рак і гіпертензію. 

▪ Крім цього, люди, що мусять на роботі посміхатися клієнтам, після роботи частіше напиваються — постійне приховування справжніх емоцій і примус до позитиву виснажує психіку.

▪ Існує образ не дуже розумної чи культурної людини, яка розмовляє матюками. Цей образ справді має підґрунтя, але лише частково. Заборона матюків тут не допоможе. Так, 10-20% людей із синдромом Туретта можуть вдаватися до потоку лайливих слів, коли налякані чи збуджені. 

▪ Цікавим є стан афазії. У людей з нею порушена мова та її розуміння, але матюкатися вони подекуди можуть чудово. Науковці пояснюють це тим, що лайка не сприймається нашим мозком буквально. Ми не уявляємо саме те, що чуємо і кажемо, та апелюємо саме до прикрої обурливої ситуації, а не статевих органів, приміром.

Тому звичайне мовлення та обсценна лексика — це окремі речі з точки зору нейрофізіології. Люди з афазією мають негаразди в центрах мовлення (ділянках мозку Брока і Верніке), але лайки обробляються іншими ділянками — глибокими і більш древніми ділянками, зокрема, амигдалою та базальними гангліями. 

Амигдала відповідає і за бажання лаятися, коли щось впало на ногу, і за переляк та відчуття загрози, коли матюкаються нам в обличчя з метою образити. У тварин також саме амигдала залучена в крики в разі загрози чи травми (котові наступили на хвоста і він зойкнув). Але в людей стара ділянка мозку пов’язалася із новою мовною надбудовою — обсценною лексикою, яку свідомість зазвичай фільтрує як табуйоване явище.

▪ Лайка і життя в соціумі тісно пов’язані, і в не найгірший спосіб. Вважається, що люди оптимізували тваринну реакцію зойку на біль та страх, та притаманну приматам агресію (жбурляння) на прийнятну в соціумі лайку. Там можна і висловити свої почуття спеціальними словами, і нікого не травмувати. 

▪ Вживання матюків в спілкуванні в низці випадків вказує на близькість людей і хороший емоційний контакт між ними. Коли колеги починають між собою матюкатися, значить, вони стали командою — такі дослідження.. Але ненормативна лексика в офіційних промовах сприймається як некомпетентність, так що будьте уважні.

Викорінювати слід пасивну та активну агресію, дискримінацію, штампи, але не обсценну лексику як таку. А найкраща турбота про українську мову — це спілкуватися та творити нею, незалежно від сфери роботи, розробляти професійну лексику, перекладати ресурси та літературу, читати українських авторів, а не законодавчо регулювати те, що ми кажемо.

Уляна Супрун