Ставлення українців до реформ: куди поділася “зрада”?

Напередодні президентських виборів рівень довіри громадян до владних інституцій був украй низьким. Показник балансу “довіри-недовіри” до президента тримався на позначці -46%, до Верховної Ради -69%, до уряду -55%. 

Такі низькі показники гостро ставлять питання легітимності рішень та реформ, впроваджених цими інституціями.

Тим часом є сенс говорити про “персоналізацію” політики, тобто зміщення уваги з інститутів на їхніх керівників. Це явище утворює взаємозв’язок, у якому підтримка конкретного політика конвертується у підтримку проголошеної ним реформи і навпаки. 

Про це, зокрема, красномовно свідчить динаміка упевненості громадян України у позитивному напрямку реформ. 

Так, дані опитувань Фонду “Демократичні ініціативи” та Центру Разумкова демонструють, як малий відсоток українців, що вірили в успіх реформ у травні 2018 року, зростає майже у 2 рази після того, як президентом було обрано Володимира Зеленського – з 35%, що так чи інакше вірили в успіх, до 60%.

У серпні 2019 року, тобто після перемоги партії Зеленського “Слуга народу” на парламентських виборах, відсоток українців, що вірять в успіх реформ, зріс до 70%. 

Динаміка довіри до успішності реформ серед партій

Після виборів до Верховної Ради позитивну динаміку довіри до успішності реформ зберігають всі партії, окрім “Європейської солідарності”. Віра в успіх реформ серед виборців цієї партії знижується з 79% у червні 2019 року до 49% у серпні 2019 року. 

Однак показник “ЄС” все ще залишається вищим за показник “Опозиційної платформи – За життя”.

Віра в успіх реформ серед виборців ОПЗЖ хоч і зросла після виборів з 35% до 48%, проте їхній показник зневіри у реформах лишається найвищим – 45%.

Це можна пояснити тим, що потрапляння партій до законодавчого органу підвищило сподівання виборців “Опозиційної платформи – За життя” та “Батьківщини”. У той же час для “ЄС”, зважаючи на те, що порівняно з минулим скликанням партія втратила близько 100 місць, результати виборів не виправдали очікувань. 

Дані опитування “Демініціатив” також свідчать, що виборці ОПЗЖ набагато менше схильні терпіти матеріальні труднощі заради імплементації реформ, ніж виборці “ЄС”: 67,5% проти 23% у “ЄС” та 42% проти 51% у ОПЗЖ. 

Головна рушійна сила реформ в уявленні українців

Згідно з опитуванням “Демініціатив” у травні 2018 року, тодішнього президента України Петра Порошенка як головну рушійну силу реформ розглядали 24% опитаних. Найбільші ж сподівання у просуванні реформ покладалися на уряд (31%). 

Після обрання Володимира Зеленського ситуація кардинально змінилась: президента як головного гаранта просування реформ у країні стали розглядати 61,5%, майбутню Верховну Раду – 46%, а уряд – 42,5% опитаних.

При цьому після формування нового парламенту та уряду їхні показники впали до 43% і 35,5% відповідно. А от відсоток сподівань на президента зріс ще до 66%. 

На кого ви покладаєте головні сподівання, хто може стати рушієм здійснення в Україні необхідних реформ?

Віра в успіх реформ зросла разом з обранням нового президента, однак і відповідальність за реформи також лягла на його плечі. 

Особливо гостро це питання стоїть для власного електорату президента. 

Згідно з останнім, серпневим опитуванням “Демініціатив”, вже 84% виборців “Слуги народу” покладають сподівання на президента як головну рушійну силу здійснення реформ.

Іншою партією, виборці якої сподіваються переважно на президента, є “Батьківщина”: 52% опитаних сподіваються на гаранта Конституції, 40,5% – на Верховну Раду. 

На іншому полюсі – виборці “ЄС”, 28% з яких вважають, що головним рушієм реформ повинні стати громадські організації та волонтери. Водночас 26% сподіваються на парламент та уряд. А от на президента сподівань менше, ніж на країни Заходу та самих українців: 14% проти 25% і 17% відповідно. 

Уявлення українців про важливість окремих реформ

Разом зі збільшенням сподівань на успіх системних перетворень дещо змінилися уявлення українців про важливість конкретних реформ. 

Порівняно з періодом президентства Петра Порошенка серед громадськості зросла оцінка важливості:

• антикорупційної реформи (з 58% до 63%), 
• реформи охорони здоров’я (з 46,5% до 57%), 
• пенсійної реформи (з 44% до 52%), 
• реформи правоохоронних органів (з 32% до 37%), 
• люстрації (з 29% до 33%), 
• реформи армії (з 21,5% до 26%). 

У той же час знизилася чи не змінилася актуальність:

• освітньої реформи (з 16% до 15%), 
• реформи децентралізації (з 15% до 12%), 
• реформи ринку землі (з 11% до 7%), 
• реформи державного управління (з 8% до 5%), 
• реформи державних закупівель (з 4,5% до 2%). 

Що це означає?

Чи оцінка певних реформ як менш нагальних говорить про те, що у цих галузях сталися позитивні зміни? І навпаки: чи те, що громадяни почали частіше згадувати окремі реформи як більш нагальні, свідчить про їхній провал? 

Не зовсім. 

Аналіз стану реформ, підготовлений VoxUkraine на базі Індексу моніторингу реформ (iMoRe), свідчить, що реформу державного управління та земельну реформу варто віднести до категорії “повільних” реформ. 

Якщо у випадку з освітньою реформою різниця між даними за травень 2018 та червень 2019 року перебуває у межах статистичної похибки, то актуальність земельної реформи знизилася на 4% навіть за умов, що відкриття ринку землі так і не відбулося. Аналогічно реформа державного управління знизилася на 3%. 

Можливо, ці зміни у громадській думці пов’язані з тим, що знизилася частота згадувань даних реформ у засобах масової інформації. Водночас, імовірно, збільшення згадок про реформу охорони здоров’я та пенсійну реформу у ЗМІ перед парламентськими виборами і популістська риторика навколо них вплинули на зростання актуальності саме цих реформ.

Таким чином, високий рівень довіри до новообраного президента (70%) підтримує віру в успіх реформ в Україні. 

Але перехід у свідомості людей від уряду до президента як головного гаранта реформ, переносить персональну відповідальність за успіхи та невдачі реформування різних галузей на Володимира Зеленського.

Є ще один висновок. Зважаючи на те, що такі погляди особливо популярні серед виборців “Слуги народу” та “Батьківщини”, які мають дещо відмінну точку зору на напрямок, у якому має рухатися земельна реформа, будь-які заходи з реформування цієї галузі мають потенціал негативно відбитися на рейтингу підтримки президента. 

Дані соціологічних досліджень також виявляють певні особливості електорату парламентських партій. 

Так, українці, які менш схильні поступатися матеріальними благами заради здійснення реформ, мають тенденцію до голосування за “Опозиційну платформу – За життя”. Тоді як виборці “Слуги народу”, “Голосу” та “Європейської солідарності” готові йти на певні поступки. 

Зрештою, ставлення українців до необхідності реформ у певній галузі, асоціювання певного політика з конкретною реформою та уявлення про реформу як успішну чи неуспішну залежить більше від ЗМІ, ніж від оцінок експертів. 

Це породжує необхідність працювати над тим, щоб активніше висвітлювати процеси реформування і, можливо, переносити фокус з політика на політичний інститут як на головного розробника реформ, що, у свою чергу, сприятиме їх тяглості.

Поліна Бондаренко, Фонд “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва, для УП