П’ять головних конкурентів Трампа: чого чекати Україні у разі зміни президента США

Хаос, безлад, невизначеність — в таких умовах Демократична партія почала обирати суперника Дональда Трампа на виборах-2020.

Причина — серйозна затримка у підрахунку голосів в Айові, де у понеділок відбулись перші кокуси, тобто голосування партійців, на яких ті обирають кандидата у президенти. Замість очікуваних кількох годин підрахунок голосів затягнувся на всю ніч. У штабі демократів переконують, що зовнішнього втручання у підрахунок не було, протоколи ніхто не “переписує”, натомість стався збій у системі передачі результатів з “виборчих дільниць”.

Але ця історія, що перетворилася на тему №1 для американських ЗМІ, вже стала плямою на іміджі штабу демократів, та ще й приводом для жартів, мовляв, “вибори у Демократичній партії виграв Дональд Трамп”. 

Однак голосування в Айові — це лише початок шляху. У найближчі місяці партійці всіх інших штатів мають визначити, хто стане їхнім офіційним кандидатом та головним суперником Дональда Трампа на виборах президента, що відбудуться 3 листопада.

Зарано говорити, чи зможе Трамп перемогти на цих виборах. Але можна з певністю стверджувати, що у разі його програшу політика США щодо Росії та України зміниться.

Усі найрейтинговіші претенденти критикують Трампа за теплі відносини з Путіним. Ідею, що Україна, а не Росія, втрутилась в американські вибори, вважають відвертим божевіллям. Водночас деякі демократи доволі стримані щодо посилення військової підтримки України. Хоча не всі, є винятки. 

“Європейська правда” розібралася, на що готові піти кандидати від Демократичної партії, щоб зупинити війну в Україні, і як вони збираються взаємодіяти з Росією.

Джо Байден

Серед демократів немає нікого, хто б краще знав Україну, ніж Джо Байден. Причому він нас не лише знає, а й розуміє. За дві каденції в адміністрації Обами віцепрезидент США довів, що він справді є щирим другом українського народу. 

Відразу після окупації Криму та початку російської агресії на Донбасі Байден був призначений відповідальним за підтримку України у Білому домі. Він регулярно літав до Києва, координував пакети американської допомоги. Байден був у тісному контакті з українською владою, яку переконував проводити реформи — якось навіть зізнався, що проводив за телефонними розмовами з Києвом по дві-три години на тиждень. 

Його позицію тоді підтримали чи не всі радники Обами, але сам президент боявся ескалації з Росією і зважився лише на санкції. Проте Байден все-таки домігся, аби Обама направив в Україну 100 американських вояків для тренувань наших військових.

Така увага до України має своє пояснення: Байден щиро вірив і продовжує вірити у вирішальну роль нашої держави у стримуванні Путіна. Саме тому він підтримує посилення східного флангу НАТО і членство України в Альянсі — навіть якщо це роздратує Росію. 

При тому готовність Байдена інвестувати час у підтримку України не означала готовності пробачати Києву помилки.

Він не “панькався” з українською владою, особливо коли його оптимізм щодо реформаторських намірів останньої вивітрився. А його слова про “ракову пухлину корупції”, боротьба з якою не менш важлива, ніж опір російській агресії, стали афоризмом. 

А два роки тому Байден розкрив історію про те, як він домігся звільнення корумпованого, на переконання Заходу, генпрокурора Шокіна, пригрозивши Порошенкові, що країна втратить мільярд банківських гарантій. “Якщо ваш генпрокурор не буде звільнений (до кінця дня), ви не отримаєте грошей. І той сучий син був звільнений”, — розповідав він зі сміхом. Але у підсумку ця історія обернулася проблемами для самого Байдена: її взяв на озброєння Дональд Трамп, для якого Байден лишається одним із небезпечних конкурентів на майбутніх виборах. 

Більше безпекової допомоги, у тому числі зброї. Розширення військової тренувальної місії США. Посилення ролі Штатів у переговорах з РФ. А за необхідності — розширення антиросійських санкцій. 

Він також хоче працювати над збільшенням прямих західних інвестицій і підтримкою енергетичної незалежності України. 

А всю допомогу Україні Байден обіцяє обумовити проведенням антикорупційних реформ. 

Берні Сандерс

Сенатор від штату Вермонт — повна протилежність Байдену.

Їх єднає хіба що схожий вік: Сандерсу — 78 років, його опонентові — 77.

А от у поглядах на управління державою схожого набагато менше. Берні Сандерс — представник найлівішої частини Демпартії США. Він часом називає себе соціалістом, а на початку 1980-х був навіть активістом американської компартії — Соціалістичної партії робітників. Соціалізмом пронизаний і весь його підхід до економічних питань та внутрішньої політики США — боротьба з бідністю, гарантований соцзахист, захист прав працівників тощо.

Та для нас найважливішою є його зовнішня політика.

Після анексії Криму Сандерс підтримав обережний підхід Обами щодо Росії. Він вважав, що сила — останній засіб, який мають використовувати США, і не відійшов від цієї позиції досі. 

Сандерс виступає проти участі США у збройних конфліктах по світу та хоче скоротити витрати на оборону. “Наше завдання — перебудувати ООН, Держдепартамент, переконатися, що ми здатні об’єднати світ, щоб вирішувати міжнародні конфлікти дипломатичним шляхом, і зупинити безкінечні війни”, — говорив він минулого місяця під час дебатів.

Посилення східного флангу (присутності у Балтії, Польщі тощо) він загалом підтримує, але каже, що не хоче давати РФ приводи брязкати зброєю, якщо Альянс поповниться новими членами. 

Примітною на цьому тлі є його ідея створити новий альянс, такий собі замінник НАТО, включивши туди… Росію! Така пропозиція пролунала від Сандерса у 2015 році після терактів у Парижі. “Ми повинні працювати з нашими партнерами по НАТО та розширювати нашу коаліцію, щоб включити у неї Росію та членів Ліги арабських країн”, — пропонував він свій варіант боротьби з екстремізмом і тероризмом. 

Водночас — як не дивно це звучить — сенатор Сандерс не є проросійським. Його позицію щодо Росії можна описати таким чином: стримуванню і тиску — так, ескалації — ні і ще раз ні.

Він переконаний, що Кремль втручався в американські вибори, та називає Путіна “антидемократичним авторитарним правителем”.

У разі подальшої агресії РФ Сандерс обіцяє посилити антиросійські санкції. У зв’язку з цим варто згадати примітний факт із його біографії. Сандерс був одним із двох сенаторів, які у липні 2017 року проголосували проти нових антиросійських санкцій у законі “Про протидію суперникам Америки шляхом санкцій” (CAATSA). Документ був спрямований проти Ірану, але також містив санкції проти РФ і КНДР. Тоді сенатор пояснював, що санкції проти РФ він підтримує, а нові обмеження щодо Ірану — ні, бо ті ставлять під загрозу ядерну угоду, яку прагнув знищити Дональд Трамп (і з якої він успішно вивів Штати наступного року).

Щодо співпраці з новою українською владою, то Сандерс планує допомогти виконати обіцянки здійснити реформи і викорінити корупцію. 

Елізабет Воррен

Сенаторка від штату Массачусетс є наймолодшою з трійки лідерів, але про “молодість” можна говорити лише у порівнянні. Їй — 70 років. 

Воррен є членом сенатського комітету зі збройних сил, а тому добре орієнтується і в українському, і в російському питаннях.

Воррен виступає за те, щоби зміцнювати безпеку тих союзників по НАТО, яким прямо загрожує Росія, і одночасно підтримувати Україну. 

Ключовим пунктом з програми Воррен, який пояснює її бачення розв’язання російсько-українського конфлікту, є такий: “Врешті-решт Україні та Росії доведеться домовитися про мир, і моя адміністрація зосередиться на створенні умов для результативних переговорів”. 

Ці умови, вочевидь, включають подальший тиск на РФ санкціями. 

“Зброєю проти диктатора”, як сенаторка називає Владіміра Путіна, мають бути не військові, а економічні й дипломатичні засоби. До слова, коли Трамп у 2017 році зволікав із впровадженням антиросійських обмежень, схвалених Конгресом, Воррен атакувала його за це.

При цьому вона наполягає: Київ має серйозно ставитись до реформ, адже РФ використовує корумпованість еліт, щоб послабити Україну.

Воррен, як і Сандерс, хоче скоротити оборонний бюджет США, а також згорнути військову активність у світі. Серед її передвиборчих обіцянок — повернути всі американські бойові війська додому. А ще вона представила законопроєкт, який би гарантував, що США не використовуватимуть першими ядерну зброю у разі майбутньої війни. 

Пітер Бутеджедж

Наступний кандидат – зовсім інший.

Молодий політик, 38-річний мер містечка Саус-Бенд у штаті Індіана у листопаді сенсаційно вийшов на перше місце в опитуваннях у Айові. ЗМІ писали про нього як про кандидата, що реально здатний кинути виклик Трампу. Вкладені мільйони в рекламу і постійна присутність у штаті — причини такого злету. 

Причому йдеться не про гроші великих спонсорів. Бутеджедж ставить рекорди зі збирання дрібних пожертв від виборців, які у нього повірили.

В останні тижні на руку Бутеджеджу зіграв імпічмент президента, адже кандидати-сенатори через це “застрягли” у Вашингтоні. Дійшло до кумедного: за Елізабет Воррен агітував її собака. Тим часом молодий харизматичний мер міг спокійно захоплювати увагу виборців власною персоною. 

Бутеджедж сім років відслужив у резерві збройних сил США. Пізніше, вже на посаді мера, був мобілізований і на сім місяців поїхав служити лейтенантом військово-морської розвідки до Афганістану. Цей досвід зробив його обережним щодо застосування військової сили — але таким пацифістом, як Сандерс чи Воррен, він не став. 

Російську агресію в Україні Бутеджедж називає “нападом на глобальний порядок”. Він обіцяє зберігати жорсткі санкції щодо Росії, поки та не піде з Донбасу і не поверне Крим. Бутеджедж вважає РФ учасницею Мінських домовленостей та покладає на неї обов’язок мирно розв’язати конфлікт з Україною. 

Він також підтримує військову допомогу Україні та продаж оборонного озброєння. На думку кандидата, США не повинні ухилятися від допомоги, коли демократія в серці Європи зазнає нападу.

За його словами, Росія є яскравим прикладом того, що відбувається, коли країна намагається встановити капіталізм без демократії. 

“Націоналізм, ксенофобія, гомофобія і репресії щодо преси викликають глибоку тривогу в цій країні”, — каже політик, який до того ж чудово розуміє важливість таких речей, як рівність та права людини, адже він є відкритим геєм. 

Не дивно, що молодого демократа розлютили панібратські стосунки Трампа з іноземними диктаторами, включаючи Путіна. А після зустрічі президентів США та РФ у Гельсінкі Бутеджедж взагалі закликав президента піти у відставку. 

Майкл Блумберг

Багаторічний мер Нью-Йорка вступив у перегони найпізніше, лише в листопаді 2019 року, та це не завадило 77-річному Блумбергу стрімко зрости і вийти на четверте місце у національних опитуваннях. Причина — статки мільярдера. Лише за два місяці він витратив на кампанію понад 188 мільйонів доларів. 

До слова, ви не побачите Блумберга у списках кандидатів в Айові та ще трьох штатах, де кокуси/праймеріз проходять у лютому. Мільярдер вирішив пропустити ці перші голосування і зосередити свої ресурси в дюжині штатів, які голосуватимуть у так званий “супервівторок” 3 березня. 

На відміну від своїх конкурентів, колишній мер мало говорить про зовнішню політику. А коли й згадує, то здебільшого про справи, якими опікувався у кріслі очільника Нью-Йорка. На сайті його кампанії є розділ “Зовнішня політика”, але там не знайти поглядів кандидата з міжнародних питань.

Та все ж окремі заяви Блумберга в ЗМІ і відповіді, які він надав експертам журналу Foreign Affairs, дозволяють говорити, що він є прихильним до України. 

Блумберг підтримує надання Києву оборонної зброї і безпекової допомоги, але вважає, що треба спонукати Україну проводити необхідні реформи.

Перед самітом Трампа і Путіна в Гельсінкі він виступив із розгромною критикою на адресу американського президента. Блумберг тоді писав, що послаблення антиросійських санкцій чи визнання анексії Криму стало б “монументальною помилкою” — так само, як і найменший сигнал Росії, що Україна ніколи не стане членом НАТО. 

Автор: Христина Бондарєва, 

“Європейська правда”