Казус Капліна або програмна криза

АВТОР: ТАТУСЯ БО

Днями мій колега, Юрій Гудименко, у програмі «Хейт Найт Шоу» доволі цікаво розіграв кандидата в президенти від соціал-демократичної партії Сергія Капліна. Під час ефіру він запропонував йому прокоментувати певні пункти своєї програми, але замість програми Капліна зачитував пункти з програми гітлерівської партії. Кандидат в ефірі навіть не помітив підміни, і кожен пункт тієї гітлерівської програми відстоював як свій особистий.

Звичайно, це прекрасний привід посміятися із кандидата, у наших реаліях взагалі сміх над кандидатами рятує від божевілля. Але це своєрідний маркер – НІХТО НЕ ЧИТАЄ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПРОГРАМ.

Навіть ті, чиє ім’я стоїть під чи над програмою; навіть ті, хто гаряче відстоює свого кандидата. Навіть ті, хто утвердився в думці проголосувати за цього кандидата, – ніхто. Та я сама до цього року не читала передвиборчих програм.

То як ми робимо вибір?

Перед нами кандидат, якому політтехнологи вклали до рота необхідні меседжі, обов’язково ті, які «схаває піпл» – схаває і не подавиться. Ті, які не потягнуть за собою додаткових питань і уточнень. Кандидат із цими меседжами виходить до нас у світ: на радіо, на телебачення, на борди, в інтернеті й в друкованій пресі. Усе чітко – підніму зарплати, знижу ціни на газ, здолаю зубожіння, зменшу податкове навантаження, закінчу війну / зроблю мир. Тобто за все хороше, проти всього поганого. Рідко коли під цим іде хоч якесь пояснення, яким чином усе це планується досягти. І зауважте, у нашій парламентсько-президентській республіці половина цих питань поза межами компетенцій президента.

Але ж хто із цим буде розбиратися?! Ми обираємо симпатичних, приємних; ми обираємо тих, хто миліше сказав про газ у політичному шоу чи розчулив дописом про зубожіння та піввареника, чи розсмішив своїм шоу, чи просто здається «прікольним» і «нічо не змінить, так хоч поржем».

Читати програми складно, розбиратися в них, аналізувати їх – ще складніше й дуже довго. Людині не властиво ускладнювати собі життя.

Цього року я вперше читала політичні програми кандидатів. Не всіх, певно, на 25-ій програмі політичного «бла-бла-бла» мені потрібна була б психіатрична допомога. Але трьох основних таки переглянула. Я над собою так не знущалася із часів, коли треба було здавати іспит із політології. Хоча, складно читати програму лише одного кандидата, бо треба розібрати і пролізти через усі канцеляризми, неймовірні синтаксичні конструкції на півсторінки. Складнющі речення, де на 15-му слові забуваєшся про що йшлося на початку, і помилки (кандидати економлять на редакторах). Ну й найскладніше – це виловлювати тарганів.

А таргани – це такі суперечності. Це коли кандидат у третьому пункті програми заперечує, те, про що говорилося в першому пункті, а п’ятим пунктом перекреслює перший і п’ятий, а в сьомому пункті взагалі перебрав на себе компетенції голів ОТГ і трішечки директора школи.

І так до читання програми треба таки підготуватися, перечитати Конституцію, бажано в останній редакції, бо її вже як тільки не крутили. Потрібно розібратися з державним устроєм у країні, зрозуміти, що таке «парламентсько-президентська республіка» та які в нас взагалі межі компетенцій президента, міністрів, парламенту, ОДА, райради, ОТГ і, врешті, директора школи. Підготовка складна, не сперечаюся, для цього треба таки мати чимало вільного часу, завзяття і наполегливість.

Нещодавно я поцікавилася у одного політтехнолога, чому політики в нас пишуть такі складні, закручені й часто ідіотичні програми, невже не можна всі ті постулати формулювати чітко і зрозуміло? Чому б замість трьох абзаців про боротьбу із зубожінням не написати: «Роздам усім одноразово по кілограму гречки»?

Він віджартувався анекдотом із сфери медицини, коли до старанного інтерна підходить досвідчений хірург і каже: «Посадять тебе, Павленко». А той оторопіло запитує: «Чому?». «Почерк у тебе не медичний, занадто зрозуміло пишеш» – відповідає.

Виявилося, у політиці теж писати занадто зрозуміло – гріх. Правильно, адже тоді кожен зможе прочитати програму і зробити не нав’язаний маніпулятивними картинками, а свідомий вибір. І тоді кожен під кінець терміну може поставити запитання своєму фавориту: «Де мій кілограм гречки?».

Тоді кандидатам доведеться читати свої програми і програми конкурентів, і нести відповідальність за все написане; тоді не можна буде вивісити на бордах «знижу газ вдвічі», а за кордоном політичним партнерам гарантувати невтручання в ринкові процеси загалом, і в ціну на газ зокрема. Зрозумілі обіцянки завжди тягнуть за собою відповідні питання і претензії. І виборцеві доведеться розуміти: те, що написано на борді, – не документ, те, що сказано в ефірі, – не документ, те, що вийшло в газеті, – не документ. У кандидата є лише один документ – його передвиборча програма. От тільки відповідальність за брехню в цьому документі, за незнання його, за маніпуляції в ньому кандидат може нести лише побічну – виборець може не проголосувати за нього. Але для цього виборець має читати програми й розуміти, що його кандидат теж знає свою програму й не відстоюватиме в ефірі гітлерівські постулати як свої власні.

Замкнене коло… Замкнене коло, у якому полегшений виборець, так звана проста людина, може вибрати кого завгодно, аби картинка була красива й добре заходили прожовані, популярні, прикольні меседжі.

АВТОР: ТАТУСЯ БО