Автор: Наталя Іщенко
Як і чому проект «Слуга народу» виграв вибори
Політтехнологи всіх мастей зараз панічно шукають «дивовижну пілюлю», завдяки якій політичний проект Володимира Зеленського очолив країну.
Насправді «чарівний засіб» складається з двох частин:
1. чітке попадання в суспільний тренд недовіри до попередньої влади, яка, на думку більшості виборців, не була здатною вирішити головні проблеми, що турбують людей — припинення війни на сході та покращення життя;
2. вдале позиціонування «слуг народу» як команди, який можна і потрібно довіряти.
ЗАПИТ НА ЗМІНИ
Перший пункт каже нам про необхідність уважно стежити за електоральними настроями та неодмінно враховувати їх під час побудови своєї виборчої стратегії і загалом політичної діяльності.
Як відомо, нинішній виборчий цикл розпочався в Україні 31.12.2018 року — в цей день стартувала президентська кампанія. Грудневі настрої електорату виглядали таким чином: 70% виборців вважали, що справи в країні йдуть в неправильному напрямі й лише 16% були переконані, що Україна рухається правильним курсом. (Дослідження проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI). Опитування проводилося по всій Україні (крім окупованих територій Криму і Донбасу) 13—27 грудня 2018 р. Всього було опитано 2400 жителів України віком від 18 років і старше, які мають право голосувати. Допустима похибка не перевищує 2,0%).
Тренд зрозумілий — люди хотіли кардинальних змін або у владній політиці, або зміни самої влади. До чого, врешті-решт, після переобрання президента та парламенту ми і прийшли.
Дані про те, що мешканці України не задоволені своїм життям і, відповідно, діяльністю президента, уряду, Верховної Ради, з’явилися не напередодні виборів. І раніше вже було відомо про критичне зростання рівня недовіри до правлячої сили та її лідерів та політики, яку вона реалізує. Час для роботи з суспільною думкою був. Але на практиці переломити тренд не вдалося.
ПОКРАЩЕННЯ ЧИ ПОГІРШЕННЯ?
Прихильники Петра Порошенко та його проєкту «Європейська солідарність» впевнені — проти їхнього лідера та його політичної сили, загалом проти української влади останні роки велася масована кампанія, за якою стояла як Росія, так і Захід (деякі посольства західних держав). За допомогою контрольованих цими силами ЗМІ в країні нібито створювалася атмосфера «зрадофільства» та «зубожіння», тоді як Україна демонструвала неабиякі досягнення та успіхі.
Допустимо, це дійсно так. Але тоді питання в тому, чому попередній владі (Порошенко, Гройсману з його Кабінетом Міністрів, провладної більшості у Верховній Раді, призначеним президентом губернаторам…) не вдалося переконати українців у тому, що їхнє життя покращується, а нагальні питання, що стоять перед країною, успішно вирішуються.
Є очевидним, що влада за визначенням має всі необхідні ресурси для ефективних комунікацій із суспільством — організаційні, фінансові, кадрові. Таким чином, якщо люди реально стали жити краще, єдиним поясненням нездатності переломити негативний тренд інформаційного простору є невдала комунікаційна стратегія попередньої влади.
Тобто, виходить, що або команда «попередників» не змогла, як то кажуть, «прокомунікувати покращення», або ж мешканці країни стали за останні роки насправді жити гірше, ніж раніше, але влада не змогла чи не захотіла в це повірити.
У будь-якому разі, щось явно зламалося в системі державних комунікації — перестали чути або влада громадян, або громадяни владу, або обидві сторони одночасно потрапили в інформаційну бульбашку чи то суцільних «перемог», чи то тотальної «зради».
ДВІ РЕАЛЬНОСТІ
Симптоми розриву в сприйнятті дійсності «верхів» та «низів» були помітно вже давно. Можновладці, які читали приємні для себе пости фейсбук-дописувачів та спілкувалися на ефірах зі своїм «елітним колом» політиків та експертів про «високі матерії», опинилися в одній реальності. Люди, які про політику і політиків дізнавалися з жартів та пародій «95-го кварталу» та які замість інформаційно-аналітичних програм дивилися аполітичні серіали «про життя» — в іншій. Врешті решт, влада не захотіла чи не змогла подивитися на сучасну Україну очима пересічних громадян, а електорат, зі свого боку, не продемонстрував бажання раціонально розбиратися в поточних проблемах країни чи просто не зміг цього зробити (через нестачу об’єктивної інформації та незаангажованої і зрозумілої аналітики).
Можна зауважити, що можновладцям потрібно було б змінити свої підходи до оцінки суспільних настроїв, а виборцям — розвивати критичне мислення. Але ніхто з них не зможе цього зробити, якщо в них не буде достатньої кількості якісної інформації для прийняття рішень з джерел, яким вони довіряють. Йдеться, звісно, про незалежні та якісні ЗМІ.
Нормальні засоби масової інформації конче потрібні владі, щоб вона знала, чим живе країна та які проблеми є у людей, щоб вона могла ефективно комунікувати з суспільством, пояснюючи свої дії. Нормально працюючі ЗМІ необхідні і громадянам, інакше вони не зможуть ані зрозуміти, що насправді відбувається в країні, ані довести інформацію про свої проблеми до відома можновладців.
Сутністю медіа за визначенням є посередництво між владними інституціями та суспільством, при чому саме двостороння комунікація. В нас комунікативна функція ЗМІ нормально не працює вже принаймні 20 років. У результаті ми й дожилися до нинішньої ситуації, коли влада з навколовладною тусовкою та не долучені до процесу керування країною громадяни живуть як у різних світах. Одні в переможно-успішному, інші в «зрадницько-зубожілому».
«ЗА ЗЕ!» ЯК ЗА СЕБЕ
У цих умовах Зеленський і сам особисто, і його політичний проєкт, зробили єдине правильний крок — вони перейшли лінію розділу між «верхами» та «низами» та стали поруч із людьми. «Слуги народу» сприйняли картину світу простих людей і почали жити і діяти саме в цих координатах. Це — головна складова «дивовижної пілюлі» Зеленського, яка обумовила виконання пункту 2, який ми навели на початку статті.
В Україні абсолютна більшість виборців завжди голосують за себе. Не за царя-батюшку, а саме за себе. Така вже українська ментальність і політична традиція. (До речі, російська політична традиція інша, Схід голосує саме за російською традицією). Команді Зеленського вдалося стати найкращим відображенням «простого народу» України і народ проголосував «за Зе!» як за себе.
«Слугам народу» вдалося переконати електорат, що вони не просто будуть представляти інтереси пересічних громадян у владі, а вони самі і є тими самими «маленькими українцями», є «одними з нас». «Зробимо їх разом» — всі слова в цьому слогані є ключовими та працюють на те, щоб об’єднати простих людей ІЗ Зеленським та його командою ПРОТИ старої влади та винести старих політиків з їхніх кабінетів.
Показова «народність» та «простота» і нового Президента, і кандидатів від його політсили є неприйнятною для більшості нинішнього вітчизняного політичного класу. І з точністю до навпаки на «команду Зе!» реагує народ.
Система розпізнавання «свій-чужий» у більшості виборців спрацювала таким чином, що «слуги народу» були відмічені як «свої», а «старі політики» — як «чужі». Результат цього ефекту можемо побачити у відомостях Центральної виборчої комісії.
ЕМОЦІЇ РУЛЯТЬ
Додаткові складові «диво-пілюлі» були не менш важливими для перемоги «зеленої хвилі». Йдеться про вірно розраховану та технологічно правильно реалізовану комунікаційну кампанію.
Відомо, що всі люди — за своєю природою — здатні ухвалювати лише обмежено, частково раціональні рішення. Коли ж homo sapiens діють у складі великих груп, то вони роблять вибір взагалі лише на підставі емоцій. І мова не лише про фізичне скупчення людей — йдеться і про суто віртуальні спільноти, які можна формувати за допомогою медіа.
Ще в часи Великої французької революції політики могли об’єднувати та мотивувати людей за допомогою засобів масової інформації — тоді це були газети. Зрозуміло, що телебачення та т.зв. нові медіа є ще більш ефективними створювачами спільнот, що діють емоційно.
Будь-яка комунікаційна кампанія, зокрема під час виборів, може бути успішною, лише тоді, коли вона викликає емоції в цільової авдиторії. Складні, незрозумілі, нудні та нецікаві відомості не сприймаються громадянами, залишають їх байдужими та, відповідно, не впливають на їхню думку і тим паче поведінку. Яскраві, короткі, прості та емоційні меседжі є необхідними. Зеленський та його команда апелювали до емоцій людей, не обтяжуючи своє спілкування складними смисловими конструктами — і це спрацювало.
Одночасно, немає жодного ані раціонального, ані ірраціонального пояснення, чому владні партії, а на попередніх виборах чинний Президент, робили ставку на раціональність виборця.
СВІТ БЕЗ ЗМІ
Тим більш дивною така установка є в умовах, коли в країні відсутня повноцінна система засобів масової інформації — найбільш впливові медіа в нас зосереджені на промиванні мізків, а не на інформуванні та просвітництві, а ті ЗМІ, які намагаються займатися просвітницькою діяльністю або об’єктивним незалежним інформуванням скочуються на маргінес через відсутність суспільного запиту та інвестицій.
На тлі маніпуляційних новин та зрежисованих ток-шоу класичне політичне кабаре «95-й квартал» та серіал «про народного президента» сприймаються як звичайні та до того ж цікаві політичні передачі, і не дивно, що їх вплив на електорат виявився настільки сильним. Ось це поєднання віртуального світу та реальності, перенесення віртуальних сценаріїв у реальність, що вдалося Зеленському і Ко, є найбільш інноваційною складовою українських виборів-2019.
Насправді, ще багато чого з останніх виборчих кампаній треба аналізувати та усвідомлювати. Поки що всім, кого шокують результати волевиявлення українських виборців, треба почати з вивчення сучасної України та її мешканців. Виходьте зі своєї інформаційної бульбашки, включайте телебачення, дивиться найбільш популярні серіали та, звісно, «Квартал», знайдіть у інтернеті та послухайте модних серед молоді виконавців і подивиться влоги (відеоблоги) про комп’ютерні ігри. В умовах, коли традиційні ЗМІ не справляються із своїм завданням відображати навколишню реальність, залишається сподіватися лише на самого себе в пошуках відповіді на питання — «чому Зеленському вдалося?»
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color: