Ставте перед учнями завдання, відповіді на яке немає у кінці підручника. Давайте право на помилку. Оцінюйте не «правильність» відповіді, а хід думок і отриманий зворотній зв’язок. Про це в блозі НВ пише Микола Скиба.
Креативний вчитель викликає значно більшу прихильність до себе, ніж традиційний. Але для чого в освіті креативний підхід, і чи потрібен він взагалі? Адже є й прихильники старорежимного методу, заснованого на суворій дисципліні, повторенні та контролі засвоєного.
Звідки, власне, такий пієтет до традиції? Якщо відкинути просту звичку («Ми завжди так робили»), то стає зрозуміло, що в основі кожної традиції або ж міфологеми лежить уявлення про божественне походження тих чи інших речей та навіть інститутів — від колеса до сім’ї, влади і законів. Тож усе, що вимагається від нащадків, відтворювати їх якомога ближче до оригіналу. Ну а відступників чекає божа кара.
Прикладом життя в очікуванні божої кари є історія Європи між падінням Риму та будівництвом готичних соборів і плаванням Колумба. Що спільного між двома останніми? Вихід за межі. Технологія нервюри подолала обмеження стін і дозволила спорудам рости вгору, а заморські експедиції Колумба ламали географічні уявлення і дозволили вийти із ресурсних обмежень.
І для першого, і для другого потрібно було щось більше, ніж технологія. Йшлося про зміну світовідчуття. І взагалі – прийняття цінності людської ініціативи і винахідливості, людських емоцій і чутливості.
На зміну цеховому устрою прийшли мануфактури з масовим виробництвом. Перша промислова революція, яка розгорнулася з кінця XVIII століття, та формування національних держав потребувало великих мас людей, які могли б обслуговувати технологічні та бюрократичні процеси. Отже, школи були організовані за принципом конвеєру. Вимагалося вміння слідувати стандартам. Категорія «шедевру» перейшла у царину мистецтва, яке вважалося річчю не зовсім практичною, попри усі спроби поставити його на службу ідеології.
Разом з розвитком економіки та технологій наповнювалися, розросталися і сегментувалися ринки, смаки клієнтів витончувалися, для конкуренції вже недостатньо було якості, заснованої на стандартах. Знову з’явилася потреба у речах з характером та історією. Більше того, продавалася вже не стільки сама річ, як причетність до бреду і «племені» його послідовників. Для творення і підтримки брендів з’явилася виробнича потреба у людях, які вміють бачити як художники мислити як філософи, ухвалювати рішення і діяти як управлінці; бути прагматичними і чутливими водночас. Це спеціалісти, націлені, передусім, на розв’язання проблем, а не лише підтримку бізнес-процесів.
- dsq_needs_sync:
- 1
