Як організоване домашнє навчання у Швейцарії?

Домашнє навчання в інших країнах є «елітарним» способом навчання молодого покоління. У Швейцарії такий формат теж можливий, але насправді використовують його не так уже й багато родин. За останнім даними, на сьогодні вчитися вдома воліють у Швейцарії не більше тисячі дітей, причому більшість, близько 600, припадає на західний франкомовний швейцарський кантон Во. Щоб з перших рук дізнатися, як у Конфедерації організоване навчання вдома, ми завітали на гостину до родини Байд.

У Швейцарії система освіти є не прерогативою федерального центру, але компетенцією суб’єктів федерації, тобто  кантонів. Отже, незважаючи на всі розпочаті нещодавно кроки з метою гармонізації систем і стандартів шкільної освіти, навчальний процес та його як правові, так і змістовні основи можуть суттєво різнитися залежно від регіону.

Це питання стосується домашнього навчання. Така опція в дітей і батьків є, наприклад, у кантоні Во, але це зовсім не означає, що все тут пущене на самоплив. Учні, які навчаються вдома, повинні, по-перше, орієнтуватися на кантональну шкільну програму, по-друге, навіть вивчаючи матеріал удома, вони зобов’язані регулярно писати тести й екзамени з математики, а також з французької (або німецької, якщо це німецькомовний кантон) мови. Не рідше разу на рік родину відвідують шкільні інспектори для того, щоб перевірити, чи відповідає  встановленим стандартам рівень, досягнутий дитиною, і якість її навчання.

Знайомтеся: родина Байд (Bydes), яка навчає дітей удома

Вони живуть у місті Ешаллен (Echallens) приблизно за 20 км на північ від Лозанни, столиці кантону Во. Троє із чотирьох дітей навчаються вдома. Старший син теж свого часу навчався вдома, але зараз він уже здобув середню освіту. Батьки: Джон Байд, учитель зі спеціалізацією на викладання для школярів з особливими потребами, а простіше кажучи — інвалідів, і Софи Байд, психолог. Усі вони мають паспорти Швейцарії й Великої Британії.

Діти навчаються вдома, але це не означає, що вони позбавлені нормальних соціальних контактів з однолітками: гуртки, клуби, секції та інші об’єднання за інтересами дають їм можливість «не відставати від життя». Але чому обов’язково навчатися вдома? Доньку Клару батьки, наприклад, вирішили залишити вдома, бажаючи допомогти їй подолати важку форму дислексії. У цілому Джон і Софи Байд зовсім не шкодують про своє рішення забрати дітей із загальноосвітньої школи додому, хоча Софі й визнає, що для себе їй залишається обмаль часу.

Джон говорить: «До нас постійно навідуються інспектори, але щораз ми отримуємо позитивні висновки. Ми знаємо точно, що краще для наших дітей. Ми не прагнемо, щоб держава втручалася в наше життя, а для того, щоб захистити наші інтереси, ми ладні використовувати всі права та правові інструменти, що маємо». Будучи членом «Асоціації домашнього навчання кантону Во» (Instruire en Liberté — Vaud), родина Байд активно співпрацює з кантональною владою, беручи участь у консультаціях, що проводять з метою обговорення вже згаданих виправлень у кантональному Законі про освіту.

Учителі проти

Франциска Петерханс (Franziska Peterhans), представник Швейцарської Асоціації шкільних учителів (Dachverband Lehrerinnen und Lehrer Schweiz — LCH), говорить, що її організація виступає проти навчання вдома, наводячи низку факторів, що підкріплюють її позицію. «По-перше, аж ніяк не кожна родина може дозволити собі призначити необхідні ресурси на навчання дітей удома, а це сприяє посиленню ступеню соціальної нерівності. По-друге, діти, які навчаються вдома, не так активно спілкуються зі своїми однолітками, а це зменшує ступінь їхньої соціалізації й соціальної інтеграції».

Запропоновані виправлення в кантональний закон про освіту вона вважає розумними: не вимагаючи, подібно кантону Во, від батьків, які навчають своїх дітей удома, мати педагогічну кваліфікацію, кантони від початку ставлять під загрозу якість освіти, запропонованої в родині.