Як мотивувати українських вчителів розвиватися

Можна багато говорити про переваги чи недоліки нового закону про освіту, водночас важливо підкреслити, що процес іде, хоч і динаміка дуже схожа на нашу звичну динаміку – не так, щоб надто швидко, але і не геть повільно.  Важливо, щоб початий процес продовжувався і не гальмувався відсутністю волі рухатися далі, надмірним опором учасників процесу чи комфортними рішення для старої системи. Звичайно, закон не вирішить усіх питань, які витають в повітрі, адже потребує ще багатьох уточнень та додатків, щоб стати справжньою силою. Наразі хочеться поглянути ще раз на долю тих, хто безпосередньо реалізовує цей закон, саме вчителів. У законі вже закладені деякі важливі для вчителі стандарти та можливості, як от сертифікація. Все чесно: кращі навички та знання – більша оплата праці, інші можливості.

Отож, на які ж засадничі речі нам треба дивитися глибше, говорячи про роль вчителів та їхній розвиток?

Нова логіка: логіка власника

Для того, щоб людина “включилася” у якийсь процес, вона повинна мати відчуття приналежності, власності. Це чудово видно з реформування ОСББ,  коли кожен власник квартири починає відчувати відповідальність за те, що відбувається в будинку, та що від нього щось залежить. Що може стати свого роду реформою ОСББ для освіти? Що має “включити” вчителів у процес реформ чи змін на рівні класу-школи?

Однією із відповідей може бути інтелектуальна власність. Можливість використовувати свою власність, а саме навички, знання та досвід, може стати потужним ресурсом змін. На сьогодні перебуваючи в системі контролю і ще залишеного нам “совка”, таке відчуття зведене до мінімуму.  Ми бачимо вчителів, які стоять біля дошок і говорять 90% часу на уроці, а діти смиренно піднімають руки, щоб отримати слово.

Саме тому реформа змісту освіти та фокус на компетентнісний підхід – хороший напрям. Ця реформа вважається основоположною  у Фінляндії, де статус вчителя дуже високий і відповідна якість освіти та результати учнів. Лише погляньмо на високі вимоги до вчителя, який обов’язково має мати бакалаврську освіту для роботи у початковій школі, магістратуру – для середньої та старшої школи. До цього Фінляндія йшла із 60-тих років, коли працювати вчителем погоджувалися одиниці. На сьогодні  у Фінляндії кількість кандидатів на  професію вчителя  становить близько чотирьох людей на місце. Сім днів на рік фінські вчителі присвячують підвищенню своєї кваліфікації.  Тобто це не одноразова подія раз у п’ять років, а безперервний процес, певна культура твого особистого зростання та розвитку.

Україні потрібно “увімкнути” освітян. Через логіку власника зокрема. Вчителі мають відчути, що їх знання та навички важливі. Курикулярна реформа закладає засади свободи і дає багато можливостей вчителю. Проте цього не достатньо. Має бути  ринок освітніх послуг, коли можна обирати формат навчання, місце, програму, інше. Це дасть поштовх до демонополізації освіти та формуванню ефективніших структур в сердині самої системи. Мова йде зокрема про інститути підвищення кваліфікації. Вони мають змінюватися – чому б не в наслідок конкуренції?

Зміна формату та відсутність подвійних стандартів

Залишаючи старий формат навчання вчителів, ми “консервуємо” процес змін в освіті. Чому? Вимагаючи від вчителя компетентнісного підходу, інтерактиву в класі та індивідуального підходу до учня, ми водночас раз у п’ять років “запихаємо” його у “машину”, де сидіння за партами, стандартні конспекти і відсутність змін роками є нормою. Що ми в такий спосіб говоримо вчителю? Ми показуємо йому подвійні стандарти і вибиваємо довіру: “Ти тестуй новації в класі. А ми тут тобі розкажемо про наше звичайне, про яке маємо сказати по плану”.

Якщо взяти звіт OECD за 2009 рік , який дає цікаве порівняння, як навчають вчителів із 23 країн-учасниць опитування (всього 70 000 вчителів-респондентів взяли участь), то можна зробити цікаві висновки. Перш за все, вчителі у всіх країнах прагнуть нових форматів навчання. Це при тому, що система навчання вчителя за кордоном пропонуює набагато більше можливостей, ніж українська, а саме:

–         неформальні спілкування та мережі взаємодії,

–         конференції та семінари,

–         наставництво,

–         візити в школи та інше.

Проте там цього вже не достатньо – виклики у навчанні учня більші, ніж може запропонувати система вдосконалення. Вчителі зазначають, що робота з учнями з особливими потребами та інформаційно-комунікаційні технології створюють найбільші труднощі.

За даним звіту, 80% вчителів проходять підвищення кваліфікації постійно. Проте вони мають можливість вибору формату, місця навчання.  Значна частина  отримує таку можливість безкоштовно. Але дані звіту показують, що вчителі, які платили за своє навчання самостійно, прагнуть більше навчатися далі і шукають можливості для подальшого розвитку. Вони готові далі інвестувати у свою “власність”.

Історії успіху

Відповідно до висновків звіту ЮНЕСКО ( “ Професійний розвиток вчителя : міжнароднийогляд літератури ” ), для того, щоб підтримати прагнення вчителя до змін можна виділити кілька передумов:

–         Наявність амбітних цілей;

–         Можливості для зростання та розвитку;

–         Підтримка колег;

–         Можливість оцінити результати своєї роботи (успішність учнів як один із індикаторів).

Що в наших реаліях може уможливити системні зміни у роботі вчителів?

Якщо ми матимемо різноманітне навчальне середовище і навчання впродовж життя стане для вчителя не просто гарними словами, а необхідністю і обов’язковою умовою, то ми зможемо побачити освітян із амбітними проектами, пропозиціями рішень. Освітян-власників, які говорять і пропонують, а не лише очікують. Так, вони потребують кращих умов, зарплат, багато іншого. Але на рівні культури освітнього середовища мають першочергове значення розвиток, підтримка колег та відчуття результату. Це те, що дуже залежить від кожної конкретної школи, від директора як лідера цієї школи. Тому нам дуже потрібні кейси саме у державних закладах, де якийсь із цих факторів присутній.

Новий закон визначив рамку. Щоб ця рамка спрацювала, нам потрібна не тільки подальша законодавча робота, але й експерименти. Чи буде готове МОН “відпустити” якусь кількість шкіл, дати їм максимальну свободу та сказати: “Експериментуйте, а ми спробуємо ваші практики поширити”. Чи не буде це амбітно для багатьох вчителів, директорів? Буде. Нам потрібні кейси формування іншого навчального середовища в школі, де вчитель зможе вийти за рамки звичних практик і “совка”. Так, будуть ті, які не вийдуть, але їх час або вже обмежений, або буде обмежений. Нам важливо розраховувати на тих, хто готовий або сумнівається, але за наявності підтримки колег і середовища був би готовий змінювати і змінюватися.