• Українська
  • Русский

Вчитель – людина, яка живе заради чужих дітей: п’ять історій вчителів різних поколінь

Хто вони люди, яким ми довіряємо вчити власних дітей? Чим живуть, про що мріють та за що люблять свою роботу ті, хто виховує майбутнє нашої країни? З нагоди Дня вчителя із педагогами різних поколінь спілкувалась журналістка “20 хвилин”.

Ольга Шеліга директор Заздріської школи  І-ІІ ступенів ім. Патріарха Й. Сліпого (Теребовлянський район), у школі працює 15 років.

– Головне – любити дитину. Для мене як жінки та матері ставлення до дітей, з якими я працюю, не змінилось за 15 років моєї роботи та не зміниться, мабуть, ніколи. Хоча діти змінились з часу, коли я лише починала свою роботу в колі. Мабуть, тому, що все суспільство прагне змін. Головне – це вірити в майбутнє. тоді усі зміни будуть лише на краще. Я вірю, що робота вчителя благословенна Богом, тому у важкі моменти, що можуть трапитись в житті кожного, я стараюсь звертатися до Нього, цього я навчаю дітей. Я вважаю, що якщо не буде таких складових як сім`я, церква, держава та школа – то нормального суспільства ми не зможемо побудувати. Тому в школі ми реалізовуємо концепцію “духовна школа” і я можу сказати, що наші учні з задоволенням долучаються до неї.

Марія Яворська вчитель інформатики в опорному закладі Теребовлянська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, працює 5 років

– Цей День Вчителя є для мене ювілейний. За 5 років роботи педагогом я працювала у 3-х школах і ні на хвилину не задумалась про зміну професії. Розумію, що вчитель – це саме те, ким я є насправді. Про свою професію я почала думати ще в ранньому дитинстві. Пам‘ятаю, як моя перша вчителька – Стефанія Будівська  запропонувала нам маленьким написати твір про майбутню професію. Вже тоді я писала, що хочу бути схожою на неї. Люблю дітей, люблю бачити вогники в їх очах, зацікавленість до предмету, і звісно результативність у навчанні! Звичайно, бувають моменти, що з дітьми важко. Бо потрібно знайти підхід до 20-30 учнів одночасно. В такі моменти, намагаюсь зламати їх стереотипи щодо навчання: дозволити їм зробити те, про що завжди говорять що так робити не можна. Не потрібно боятись товаришувати з дітьми! Бути з ними на одній хвилі – от що для мене означає бути справжнім вчителем.

Оксана Дідик завідувач та музичний керівник Вишнівецького дитячого садочка “Малятко”, працює з дітьми 30 років.

– Я вирішила стати вчителем ще коли була зовсім малою. Я любила своїх вчителів і хотіла бути як вони. Після 8 класу поступила в Чортківське педагогічне училище, потім в Тернопільський педагогічний, пізніше здобувала ще одну освіту. І так все життя працюю з дітьми. За той час ні на хвилину не було думки змінити щось. Я завжди казала і кажу, що в будь-якій професії є свої труднощі, проблеми, але коли вибираєш роботу за покликанням, то тоді такої думки не виникає ніколи. Щоб було легше з дітьми – треба самому бути як дитина, говорити дитячою мовою та насамперед любити свою роботу.

Юлія Романишин вчитель, фізкультури Трибухівська школа Бучацький район,  працює четвертий рік.

– В своїй роботі я найбільше люблю спілкування з дітьми. Це для мене найважливіше. Навіть коли трапляється в житті якась прикрість, я йду до дітей мені стає легше. Навіть якщо порівнювати із колективом – то діти завжди для мене на першому місці.

Наталя Олійник, вчитель  інформатики Трибухівської школи Бучацького району, працює у школі 2 роки:

– Діти наповнюють позитивною енергією, хто що би не говорив. Для мене це найкраща віддача. Я не вирішувала ставати вчителем, за мене вирішила доля. І я думаю, що це не просто так. Я закінчила три ВУЗи, працювала викладачем, до школи мене покликали на заміну. Я погодилась, і залишилась там. Працюю вже два роки. І за цей час жодного разу не виникало думки щось змінити.

Джерело: te.20minut.ua

dsq_needs_sync:
1
Tagged under

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *