Варто прив’язати збільшення зарплат вчителів до їхньої відповідності фаховим критеріям – Микола Скиба

Микола Скиба, експерт напрямку «Освіта» Українського інституту майбутнього, вважає, що зарплата вчителя має бути стимулом для підвищення його кваліфікації.

Теперішній рівень офіційної зарплатні педагога та рівень відповідальності — речі мало сумісні. Для того, щоби вчитель більше дбав про власний професійний розвиток та якість викладання, а не турбувався питаннями виживання, його зарплатня має давати змогу покривати відповідні витрати. І тут потрібно орієнтуватися не просто на те, що спостерігається по індустріям чи ринку, а на очікування і спосіб життя середнього класу. Педагог має до нього, безумовно, належати — і за статками, і за відкритістю мислення.

Передбачене урядом підвищення у 2020 році заробітної платні педагогам до 2,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, навіть з усіма доплатами й коефіцієнтами може виявитися недостатньою для забезпечення гідного рівня життя, збільшення цього базового показника буде непідйомним з огляду на наповнюваність бюджету.

В такому разі варто зробити дві речі:

• Зв’язати підвищення посадових окладів з відповідністю фаховим критеріям. Для тих, хто має вище за стандартний оклад і бере участь у розробці методик, необхідних для впровадження нової української школи (НУШ), закласти можливість випереджального підвищення окладу і навпаки, — заморожувати збільшення для тих педагогів, чиї компетентності значно відстають від стандарту НУШ, або концептуально суперечать їм, і головне — тих, хто не вмотивований навчатися і розвиватися.
• Відкрити педагогам можливість провадити незалежну професійну діяльність. Наприклад, бути тренерами для колег у рамках програм з підвищення кваліфікації, розробляти методичні матеріали, писати посібники, надавати освітньо-тренінгові послуги позашкільним аудиторіям.

Це створить систему відбору, що дасть змогу залишати у професії вмотивованих, кваліфікованих педагогів, спроможних створювати власний контент.

Важливим також є питання посилення кадрового потенціалу сфери. Середній вік педагога, особливо у базовій і старшій школі – 45+, відтак постає питання поновлення кадрового резерву, особливо це стосується викладачів природничих наук. Отже, постає питання адресного державного замовлення. Втім його варто розглянути окремо від вступної кампанії. Наприклад, це може бути рекрутування спеціалістів, які мають відповідні знання і кваліфікації, мають готовність працювати з дітьми. Таким чином, їм може бути достатньо лише інтенсивного курсу або інтернатури тривалістю від трьох місяців до пів року для того, щоби почати працювати у школі. Особливо там, де є вакансії, що тривалий час не закриваються.

Відповідно МОН, необхідно підготувати відповідний план, підкріплений кошторисними розрахунками і винести його на затвердження Уряду.

Окремо варто підійти до розв’язання проблеми якості викладання у закладах вищої освіти (ЗВО). В Україні є низка локальних ініціатив, спрямованих на підвищення викладацької майстерності, засвоєння і використання нових методик роботи з аудиторією. Їх варто вивчити й створити умови для масштабування.

Коли відбуваються швидкі зміни дуже важливо не втратити відчуття того, що рух триває у правильному напрямку. Для педагогічних працівників — особливо.

Майже кожного тижня відбуваються форуми, тренінги, семінари для педагогів, організовані як громадським організаціями, так й органами місцевого самоврядування. Однак де зосереджені носії потрібних навичок, як і наскільки вони їх застосовують на практиці, чи готові вони їх передавати колегам — залишається цілковитою terra incognita. Ця інформація тепер буде дуже корисною для педагогів, які відповідно до законодавства зобов’язані регулярно підвищувати свою кваліфікацію.

Новий Порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, нещодавно затверджений Кабміном, надає більше свободи щодо вибору провайдерів відповідних послуг. Але з кінцем монополій інститутів педагогічної післядипломної освіти настає певна дезорієнтація на місцевості. Тому мало просто розширити можливості, варто ще й забезпечити навігацією не дуже звиклих до свободи вибору людей.

Цю функцію може виконати портал (інтерфейсу), через який можна було б оперативно дізнатися — які носії необхідної експертизи присутні у місті та регіоні, який у них досвід, рекомендації від колег, та як з ними зв’язатися. Інформація, представлена на подібному ресурсі, могла би стати аргументом і для захисту вибору окремого педагога перед педагогічною радою і директором, які, зрештою, вирішують чи схвалити пропонований вибір.

ВСЕОСВІТА