Сім типів батьків, які дратують кожного вчителя

Так склалося, що вчитель має не лише навчати та піклуватися про учнів, а й час від часу спілкуватися з їхніми батьками, – повідомляє ВСЕОСВІТА.

Вони, як і школярі, бувають дуже різними. І практично у кожному класі є учні, при згадуванні чиїх батьків, у педагога мимоволі сіпається око. Але ж хороший учитель – завжди трохи психолог. Тому зможе знайти підхід до найнеординарніших особистостей будь-якого віку, навіть, якщо це вартуватиме часу та нервів!

До вашої уваги добірка найхарактерніших «портретів» батьків, манера спілкування та поведінки яких страшенно дратують педагогів.

1. «Ви вчитель – ви й вчіть!»

Є такий тип батьків, які зовсім не вважають за потрібне займатися своїми дітьми. Вони наче впевнені, що разом із тим, як вони привели своє чадо до школи, то автоматично скинули на вчителя всю відповідальність за його виховання та розвиток.

Аргумент простий: «Вам за це гроші платять, ви й вчіть, а я на роботі працюю!». І байдуже, що у класі 25-30 учнів, а класний керівник усього один, і він фізично не в змозі повною мірою володіти усією інформацією про складнощі кожної дитини.

А коли у підлітковому віці такі батьки стикаються із хамством та байдужістю своїх дітей через брак часу на їхнє виховання, то вони лише волають: «Куди дивиться твій учитель? Чому тебе тільки у школі вчать?!».

2. «Та що ви у своїй школі знаєте?»

На думку таких батьків, їхня дитина особлива у всіх сенсах, навіть якщо її знання та здібності доволі посередні. У будь-якій спірній ситуації вони завжди на боці дитини та абсолютно ігнорують слова вчителя щодо дійсних причин конфлікту. Для цього типу батьків істина єдина – учитель упереджено ставиться до їхнього чада.

Незадовільна поведінка, постійні запізнення, низький рівень знання програмного матеріалу? Проблема не у поганій підготовці до уроку, не у хамському поводженні їхньої дитини, біда виключно у вчителеві.

Такі батьки без спеціальної освіти та без елементарних знань психології упевнені, що обізнані у методах викладання та виховання краще за всіх. А навіть намагатися їх переконати у зворотному – марнування особистого часу.

3. «А чому не “12”?!»

Деякі батьки настільки зациклені на відмітках, що забувають, що оцінка – у першу чергу мотивація для роботи над собою, а не вирок. Замість того, щоб пояснювати школяреві значення знань, вони вимагають сумлінного «зубріння», начебто від відмітки у журналі залежить подальший добробут їхньої дитини у дорослому житті.

Коли такі батьки приходять до вчителя дізнатись про успішність свого чада, їх цікавлять виключно оцінки, а не рівень фактичних знань. Вони не розуміють, що відмітка – показник умовний.

З такими батьками найлегше, в цілому вони не байдужі та не надокучливі. Просто необхідно правильно скерувати фокус їхньої уваги.

4. «А ось і я!»

Коли у класі є батьки, яким небайдуже шкільне життя їхньої дитини та усього класу, це тішить. Батьки-однодумці можуть активно допомагати учителю у проведенні виховних заходів, організації свят, вони пропонують ідеї цікавих екскурсій та інше. Однак, усьому має бути міра.

Певні мами практично щодня пишуть класному керівникові по декілька разів на день із різними запитаннями, ідеями, уточненнями та порадами. Вони надокучають й іншим батькам. Їх не спинить, що годинник показує вже за десяту вечора. Вони цілком можуть зателефонувати вчителю хоч пізно ввечері, хоч зранку у вихідний.

А як інакше? Адже на їхню думку педагог зобов’язаний бути на зв’язку 24/7. Їм навіть і на думку не спадає, що окрім професійного у вчителя є і своє особисте життя, поза шкільних справ.

Таких батьків легко виокремити у новому колективі, з ними можна швидко знайти спільну мову, але надзвичайно важливо одразу виставити особисті кордони у спілкуванні.

5. «Побачимо, що на це скаже адміністрація!»

Стався конфлікт між учнями, виникло будь-яке непорозуміння з учителем, між учнями класу чи з батьківським комітетом? Як вирішити ситуацію – якнайшвидше донести «тим, кому треба»: завучу, директору, управлінню освіти чи безпосередньо Міносвіти. Можна ще поширити по вчительських групах – «нехай знають наших!». Головне, вчинити резонанс.

Спробувати порозумітися та вирішити конфлікт між собою? Ні, це не так цікаво! Зайвим говорити, що така поведінка батьків аж ніяк не йде на користь їхнім дітям. Окрім того, це коштує неабияких нервів вчителям, бо пояснити таким батькам, що існують цивілізовані способи вирішення конфліктів майже неможливо.

6. «Так-так, звісно, хороша ідея, ми за!»

Від таких батьків можна завжди почути згоду на будь-яку вашу пропозицію. Але не поспішайте радіти! Далі слів діло не піде. Їм важливо, щоб їх сприймали активними учасниками батьківської спільноти, водночас вони не готові нічогісінько робити від слова «зовсім». І це є проблема, коли настане час переходити від слів до конкретних справ.

Такі батьки, хоча начеб-то і на боці вчителя, але насправді відчувають приховану агресію, тому часто в очі кажуть одне, а поза очі інше.

7. «Ви зобов’язані! Я плачу податки, а ви отримуєте зарплатню!»

Такі батьки зверхньо ставляться до вчителів. Те, що батьки та вчителі є партнерами у вихованні дитини – поза межею їхнього усвідомлення.

Вони поводять себе так, наче конкретний учитель загальноосвітньої школи отримує зарплатню особисто з їхньої кишені, тому повинен завдячувати безпосередньо цим батькам, що взагалі має де заробити собі на хліб. Педагог у їхньому сприйнятті не компаньйон, а підлеглий, причому є обслуговим персоналом для їхнього чада.

З такими батьками дуже складно порозумітися, а побудувати ділові рівноправні стосунки – надскладне завдання.

Бути хорошим вчителем надзвичайно важко. Так, можна жалітися, що авторитет учителя у суспільстві впав до мінімуму, педагогів не цінують ні влада, ні батьки, ні учні. Однак варто пам’ятати, що до нас ставляться саме так, я ми це дозволяємо! Будьмо гідними та доведемо, що нас є за що поважати!