Часто батьки стикаються з ситуацією, коли діти вигадують різноманітні приводи пропустити уроки.
А як часто самі вчителі не хочуть йти до школи? Чому так відбувається? Що їх відлякує? Як постійні побоювання і страхи відбиваються на їхній психіці? Як виникають вчительські фобії?
Психологи кажуть, скільки людей – стільки і фобій. А ще кажуть, що кожна фобія – це закріплена реакція на стресову ситуацію.
Фобія – це постійний, часто ірраціональний страх, виникнення якого пов’язане з певними подіями, ситуаціями або особами. Безпосередньою ознакою фобії є бажання уникнути будь-яких згадок про об’єкти чи дії, що викликають страх. Ознаками фобій є відчуття страху, прискорене серцебиття, посилене потовиділення, спазми в горлі, відчуття задухи, тремтіння у тілі або навіть розлади травлення. Цей страх – зазвичай тривалий та інтенсивний і, на перший погляд, не має логічного пояснення.
Що може стати причиною появи фобії? Хоча це питання наразі залишається до кінця не вирішеним, психологи виділяють низку чинників, які безпосередньо можуть впливати на формування наших страхів. Це спадковість, генетична схильність, виражена тривожність, яка може досягти акцентуації характеру, занижена самооцінка, надмірна критика з боку оточуючих, часті конфліктні ситуації, соціальна ізоляція, дитячі психологічні травми, паління, неконтрольований прийом седативних препаратів тощо.
Учительське життя наповнене стресами: нам здається, що неодмінно треба бути готовими до уроку, знати відповіді на усі запитання, вчасно виконати розпорядження адміністрації, заповнити документи, перевірити письмові роботи, спілкуватися з батьками учнів, мати здоровий і гарний вигляд, приділити увагу школярам, поговорити зі своїми рідними («ти ж мати/батько/бабуся/дідусь»), ознайомитися з новою літературою, вивчити нові методики, постійно підвищувати кваліфікацію, бути в курсі усіх подій… і, зрештою, просто поспати…
Про що думає вчитель перед початком уроку? Чи все готово до уроку? Чи нічого не забуто? Чи правильно обрано методи, засоби, інструменти? А який у мене сьогодні вигляд? А чи ніде нічого не вибилося (розірвалося, забруднилося)? Щоб тільки Сашина мама не прийшла знову… Щоб тільки не запізнитися… Щоб тільки не помилитися…А раптом я помилюся, заповнюючи класний журнал? Забуду записати дату чи домашнє завдання? Поставлю оцінку не тій дитині? Неправильно розрахую бал? Адміністрація буде незадоволена невчасним заповненням документації, батьки – поставленою оцінкою, дитина переживатиме, а він/вона – хороший/хороша. А чи об’єктивно я оцінюю?
Все це – плідний ґрунт для появи різноманітних фобій.
Буває так, що через перевтому або через те, що текст «трохи важко» написаний, нам складно зрозуміти його зміст. Більшість людей може впоратися з проблемою, прочитавши текст вдруге або втретє. Але є люди, яким здається, що вони втратили здатність розуміти текст. У такій ситуації вчителі отримують неабияку порцію стресу. Або акрібофобію – страх не зрозуміти зміст прочитаного тексту.
Реттерофобія пов’язана з побоюваннями неправильно вимовити чи написати слово або фразу. Одразу згадується ситуація, коли вчителька чи вчитель неправильно пише слова або вимовляє прізвища, всі в класі сміються, за учнем закріплюється образливе прізвисько, педагог почуває себе винним…
Хронофобія – страх перед плином часу. Часто вчителя, як і будь-яку іншу людину, супроводжує усвідомлення швидкоплинності часу, не залишає страх щось не встигнути: опрацювати матеріал на уроці, вчасно перевірити роботи, впоратися повноцінно з цілою низкою невідкладних завдань.
Соціофобія пов’язана із страхом перед перебуванням у суспільстві. У вчителів вона може бути безпосередньо виражена у страху щось зробити через побоювання критики або осуду з боку інших – досвідченіших колег, представників адміністрації, батьків учнів або навіть самих школярів.
Логофобія – патологічний страх виступати, говорити публічно або вимовляти певні слова. Людина боїться неправильно вимовити, затнутися, помилитися. Боїться стати посміховиськом, спровокувати глузування.
Постійний стрес, викликаний особливостями професії вчителя, може стати причиною появи фобії, яку досить часто широкий загал сприймає іронічно або навіть скептично. Це ергофобія – страх роботи. Мова йде не про той випадок, коли «просто не хочу йти на роботу», а про ситуацію, за якої виконання будь-якого виду роботи, застосування власних знань у професійній сфері, усвідомлення відповідальності за свої дії викликають патологічні страхи і категоричне небажання братися за роботу.
Звісно, усі ці побоювання притаманні переважно молодим фахівцям, які щойно починають свою роботу. Вони не мають достатнього досвіду, сил і мудрості сприймати критику адміністрації і старших колег, не виробили власних методів роботи з батьками своїх учнів. А досвідчених вчителів це мало стосується. Але хіба не від настрою кожного залежить атмосфера в колективі? Хіба не «доброзичливі» колеги часто доводять до сліз учорашніх випускників вишів? Хіба не вимоги адміністрації щодо своєчасного заповнення цілих стосів паперів позбавляють сну? Хіба не спілкування з батьками «незвичайних» дітей змушують здригатися від звуку прочинених дверей або телефонного дзвінка?
Знервовані, неврівноважені вчителі ніколи не зможуть ефективно працювати з дітьми. Пригнічена особистість не сприятиме розвитку і вдосконаленню іншої. Вчитель, який боїться своєї роботи, не зможе створити умов для повноцінного засвоєння матеріалу, формування компетентностей, накопичення знань і удосконалення умінь своїх учнів. Він може відштовхнути дітей від навчання, закріпити негативне ставлення до свого предмету або школи в цілому. І навіть сприяти формуванню таких страхів як:
- гнозіофобія – страх знань;
- геленологофобія – страх складної наукової термінології;
- гіпомонстрескуїпедалофобія –страх перед довгими словами;
- метрофобія – страх перед поезією у всіх її проявах;
- арифмофобія – страх перед цифрами.
Допомогти подолати будь-яку фобію може фахівець. І звернення до психолога часто дозволяє позбутися неприємних відчуттів і побоювань. Але дуже часто саме усвідомлення сутності того, що нас лякає, раціональне ставлення до подій, можливість відділити свій страх, подивитися на нього з боку дозволяють позбутися некомфортної ситуації. Посміятися над своїми страхами – це теж спосіб їх здолати.
Кожна людина має право на помилку, так само як і на прояви власної індивідуальності. Доброзичлива атмосфера в колективі, повага з боку учнів і їхніх батьків, усвідомлення необхідності та важливості своєї праці – все це дозволяє уникнути умов, у яких розвиваються фобії.
- dsq_needs_sync:
- 1
