Що робити, якщо дитина повільна: принцип “спрощення”

Деякі діти все роблять дуже повільно. Добре це чи погано? Добре тим, що зазвичай такі діти відрізняються ретельністю і акуратністю. Якщо вже зробив, то так, що комар носа не підточить. Погано тим, що повільність заважає взаємодії з оточуючими: мама дратується, однолітки обганяють і насміхаються, вчителька ставить погані оцінки за запізнення або недороблену домашню роботу.

Деякі вважають, що повільність – це вроджена якість дитини, її особливість, риса характеру. Її потрібно прийняти як даність і дозволити дитині робити справи з “власною” швидкістю. Якщо є діти спритні, то є й інші – спритні “не цілком”. І цілком навіть уповільнені. Це природна особливість дитини, і сердитися на неї так само безглуздо, як і на те, що у вас лише дві ноги. Таким її народили батьки. Більш того, коли ви лаєтеся і вимагаєте від дитини “Ну швидше ж, швидше!”, дитина тільки відволікається на вас, збивається і робить справу ще більш повільно. Не сваріться і не смикайте дитину, це не допомагає. Тож якщо мама спокійно приймає факт повільності, вона перестає на дитину лаятися, а це вже добре.

Є й інші батьки – ті, хто не обмежується створенням хороших відносин з дитиною, а прагнуть виховати успішну і соціально адекватну людину. Тоді питання з потуранням зовсім не актуальне – само собою зрозуміло, хороші відносини з дитиною повинні бути. А ось завдання прискорити повільну дитину стає першорядним. Як це зробити?

Принцип “спрощення”

1. Визначте, в чому проявляється повільність вашої дитини. Напевно, в безлічі ситуацій – виберіть одну, для початку – просту. Наприклад, мій син робить уроки дуже повільно. Не поспішаючи сідає за стіл, поступово витягає щоденник з портфеля, потім задумливо гортає його до потрібної сторінки, ретельно вибирає місце для щоденника на просторах свого столу… Потім починає витягувати підручник… Коли щоденник, підручник і зошит відкриті на потрібних сторінках, справа доходить до пенала і пошуку в ньому ручки… Через 15 хвилин він готовий почати робити уроки.
2. Розкладіть ситуацію на прості дії і поясніть дитині, що ви під ними розумієте. Дістати щоденник з портфеля – тобто відкрити портфель, засунути руку, намацати щоденник, витягнути його, покласти на стіл обличчям до себе. Взяти ручку і приготуватися писати – тобто взяти ручку зі стола, розташувати її в руці правильно, покласти руку на зошит так, щоб ручка вказувала на те місце, де потрібно почати писати, погляд спрямувати на зошит.
3. Попросіть дитину зробити цю просту дію правильно. Потім попросіть зробити правильно і швидко. Потренуйте його 10-15 разів, щоб ця дія виходило легко і невимушено. “Тренуємося? По моїй команді – раз, два, три, ручку візьми!”
4. Переходьте до наступнї простої дії. Якщо у дитини все одно не виходить зробити щось швидко, то поспостерігайте в чому сповільнення, а потім розкладіть дію на більш прості, елементарні дії. Щоденник не витягується через “недорозтібнуту” блискавку рюкзака? Навчіться добре розстібати блискавку.

Метод на перший погляд здається занадто простим, навіть примітивним, але не поспішайте ставитися до нього легковажно. У цих елементарних діях є глибокий внутрішній зміст.

• По-перше, дитині стає невигідно робити повільно.

Дитина постає перед фактом: якщо роблю повільно, то доводиться виконувати якісь неймовірно нудні завдання, одне і те ж, по багато разів. А коли я зроблю швидко – то і самому приємно, і мама похвалить. Замість думок “не можу, не виходить” – сам бачу, що “можу, виходить і подобається”.

• По-друге, батьки з критиків перетворюється в помічників.

Доброзичливо, в інтересах дитини мама допомагає навчитися складним, а якщо не виходить, то простим, а якщо не виходить, то елементарним завданням. Контакт з дитиною налагоджується, відносини стають краще.

• По-третє, все відбувається весело і бадьоро! Дитина звикає відчувати радість від чіткого, швидкого виконання завдань. У такій атмосфері будь-яка повільність згодом просто зникне, за непотрібністю.

Повільність – це не вирок! Дитину можна і потрібно навчити діяти бадьоро й енергійно!

Джерело: Абетка